Суворов Олександр Васильович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Суворов Олександр Васильович | |
| Народився | (13) 24 листопада 1729 Москва, |
| Помер | (6) 18 травня 1800 Санкт-Петербург, |
| Країна | |
| Роки служби | 1748—1800 |
| Звання | генералісимус |
| Командування | Армія |
| Війни/битви | Кінбурнська баталія (1787), Фокшани (1789), Римницька битва (1789), Штурм Ізмаїла (1790), Штурм Праги (1794) |
Суво́ров Олекса́ндр Васи́льович (* 13 листопада 1730 — † 18 травня 1800) — граф Римницький (1789), князь Італійський (1799), відомий російський полководець. Один із засновників російської військової справи, генералісимус (1799) російських наземних та морських сил, генерал-фельдмаршал австрійських та сардинських військ, кавалер всіх російських та багатьох іноземних військових орденів.
Почав службу капралом у 1748 році. Учасник Семирічної війни. Під час російсько-турецьких війн (1768-1774 і 1787-1791) здобув перемоги при Козлуджі (1774), Кінбурні (1787), Фокшанах (1789), Римнику (1789) і штурмом зайняв фортецю Ізмаїл (1790). На останньому етапі повстання Є. І. Пугачова, з серпня 1774, керував військами, направленими на його придушення. Командував військами, що придушили Польське повстання (1794). У 1799 році провів Італійський і Швейцарський походи, розбивши французькі війська на річках Адда і Треббія, при Новині. Вийшов з оточення, перейшовши швейцарські Альпи. За все життя не зазнав жодної прямої поразки.
Автор військово-теоретичних робіт («Полкова установа», «Наука перемагати»). Створив оригінальну систему поглядів на засоби ведення війни та бою, виховання і навчання військ. Стратегія Суворова носила наступальний характер. Розвинув тактику колон і розсипних шикувань.
[ред.] Примітки
[ред.] Російськомовна література
- Александр Васильевич Суворов: К 250-летию со дня рождения / Отв. ред. Л. Г. Бескровный. — М.: Наука, 1980. — 280 с.
- Александр Васильевич Суворов: Библиографическое пособие / Сост. К. Н. Шапошникова. Белгород, 1999.
- Александр Васильевич Суворов глазами современников / Сост. Э. И. Юрченко. М., 1999.
- Алексеев С. Рассказы о Суворове и русских солдатах. — М.: Детская литература, 1968. — 127 с.
- Анисимов Е. В., Каменский А. Б. Россия в XVIII — первой половине XIX вв. — М., 1994.
- Биография Александра Васильевича Суворова, им самим писанная в 1786 году // Время и судьбы: Воен.-мемуар. сб. Вып. 1. — М.: Воениздат, 1991. — С. 143—157.
- Бескровный Л. Г. Итальянский и швейцарский походы А. В. Суворова // Военно-исторический журнал. — 1974. —№ 8. —С. 98—103.
- Генералиссимус Суворов. Жизнь его в своих вотчинах. М.: Патриот, 1993. — 128 с.
- Григорьев С. Т. Александр Суворов: Ист. повесть. — М.: Мысль 1990. — 319 с.
- Грусланов В. Н., Лободин М. П. Шпага Суворова. — Л.: Детская литература, 1990. — 239 с.
- Драгунов Г. П. Чёртов мост. По следам Суворова в Швейцарии. — М.: Мысль, 1995. — 238 с.
- Заичкин И. А., Почкаев И. Н. Екатерининские орлы. М.: Мысль, 1996. — 350 с.
- Золотарёв В. А., Межевич М. Н., Скородумов Д. Е. Во славу Отечества Российского. (Развитие военной мысли и военного искусства в России во второй половине XVIII века.) — М., 1984.
- Ковалев К. Причуды генералиссимуса // Ковалев К. П. Имена и лица русской культуры. М., 2005, c. 157—161
- Лебедянский М. С. Памятник А. В. Суворову. Биография московского памятника. М.: Московский Рабочий, 1989. — 32 с.
- Лопатин B.C. Потёмкин и Суворов. — М.: Наука, 1992. — 288 с.
- Суворов в Петербурге. — Л.: Лениздат, 1978. — 304 с.
- Милютин Д. А. История войны 1799 г. между Россией и Францией в царствование императора Павла I. СПб., 1857
- Михайлов О. Н. Суворов. — Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 1997. — 640 с — ISBN 5-85880-439-X.
- Осипов К. Александр Васильевич Суворов. — М.: Воениздат, 1950. — 384 с.
- П. А. Румянцев, А. В. Суворов, М. И. Кутузов: документы и материалы. — Киев: Наукова думка, 1974. — 87 с.
- Петров А. Суворов и Домбровский: встреча на Треббии [1799] // Родина. — 1994. № 12.- С. 84-88.
- Петрушевский А. . «Генералиссимус князь Суворов» — найбільш повна біографія О. В. Суворова.
- Помарнацкий А. В. Портреты А. В. Суворова. — Л.:Эрмитаж, 1963. — 180 с
- Раковский Л. Генералиссимус Суворов. — Л.: Лениздат, 1975. — 527 с.
- Рогулин Н. Г. «Полковое учреждение» А. В. Суворова и пехотные инструкции екатерининского времени. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2005. — 248 с.
- Ростунов И. И. Генералиссимус Александр Васильевич Суворов. — М.: Воениздат, 1989.
- Семанов С. Н. Александр Васильевич Суворов. Суворов в воспоминаниях современников. — М.: Русский мир, 2000. — 560 с.
- Соловьёв В. А. Суворов на Кубани, 1778—1793. — Краснодар: Кн. изд-во, 1986. — 190 с.
- Советская военная энциклопедия, М., 1978.
- Суворов А. В. — М.: Наука, 1980. — 278 с.
- Суворов А. В.: Великий сын России. — М.: Тиада-Х, 2000. — 320 с.
- Суворов А. В. Сборник документов. —T. 1. — М., 1949.
- Суворов А. В. Наука побеждать. — М.: Воениздат, 1987. — 39 с.
- Суворов А. В. Письма / Изд. подгот. B.C. Лопатин; Отв. ред. А. М. Самсонов. — М.: Наука, 1986. — 807 с.
- Суворовский сборник. — М.: Изд-во АН СССР, 1951. — 280 с.
- Цветков С. Э. Александр Суворов. 1730—1800. — М.: Центрполиграф, 2005. — 495 с.
- Шишов А. В. Генералиссимус великой империи. — М.: Олма, 2005. — 480 с.
[ред.] Посилання
- Не числом, а уменьем: Военная система А. В. Суворова. — М.: Военный университет; Русский путь, 2001. (рос.)
- Суворов А. В. Полковое учреждение. — Пам'ятник російської військової думки. (рос.)
- Арсений Замостьянов, «Детство и юность Суворова» — Москва, 2002. (рос.)
- Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов/ 29-й Генералъ-Фельдмаршалъ и 3-й Генералиссимусъ Князь Александръ Васильевичь Италійскій, Графъ Суворовъ-Рымникскій. (рос.)
- Біографія О.В. Суворова на сайті Суворовського військового училища. (рос.)
- Суворов А. В., Автобиография. (рос.)
- Меморіальний музей О. В. Суворова. (рос.)
- Збірка матеріалів про О. В. Суворова. (рос.)
- О. В. Суворов і російсько-вірменські відносини в 1770—1780-х роках. (рос.)
| Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

