Судоплатов Павло Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Судоплатов

Павло Анатолійович Судоплатов (* 7 липня 1907, Мелітополь — † 24 вересня 1996) — співробітник радянських спецслужб.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився в змішаній українсько-молдаванській сім'ї. Наприкінці життя називав себе українцем [1].

З 14 років працював у системі ВНК-ДПУ. Був шифрувальником особливого відділу, молодшим оперпрацівником апарату ДПУ України.

З 1933 працював в апараті ОДПУ СРСР З 1941 — заступник начальника зовнішньої розвідки НКВС. На початку радянсько-німецької війни 1941—1945 очолив 4-е Розвідувально-диверсійне управління НКВС СРСР. У післявоєнний час керував роботою особливої групи «С», яка збирала відомості про створення на Заході атомної бомби.

Відповідальний за проведення кількох важливих акцій терору щодо політичних опонентів Йосифа Сталіна та противників радянської влади. Безпосередньо причетний до вбивства Євгена Коновальця (1938), учасник замаху на Лева Троцького, організатор ліквідації Олександра Шумського (1946), єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі та Романа Шухевича (1950). Одним із головних напрямів його діяльності була боротьба з українським націоналістичним рухом.

1953 — як співробітник Лаврентія Берії, був заарештований і засуджений, впродовж 1953-1968 перебував в ув'язненні. Був звинувачений в організації вбивств і створенні лабораторії сильночинної отрути — для ліквідації противників Берії.

У серпні 1991 року звернувся до ЦК КПРС з проханням поновлення в партії, в якому писав: «Коли для партії настали важкі часи, я хочу бути разом із нею».

Після реабілітації 1992 почав давати інтерв'ю, написав спогади «Записки небажаного свідка», в яких зізнався у своїй терористичній діяльності. За важливістю матеріалів про функціонування сталінського режиму й радянської системи спогади Судоплатова історики ставлять в один ряд із мемуарами Микити Хрущова.

Нагороди[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. «Так, до 1992 року Україна не була повністю незалежною державою, але я, як і раніше, вважаю себе українцем — одним із тих, хто в якійсь мірі сприяв створенню того положення, яке вона набула в рамках Радянського Союзу» (Павел Судоплатов. Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930-1950 годы) (рос.)