Судоплатов Павло Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Судоплатов Павло Анатолійович
рос. Павел Анатольевич Судоплатов
19400000-sudoplatov.jpg
Павло Судоплатов
Народився 7 липня 1907(1907-07-07)
Мелітополь,
Російська імперія
Помер 24 вересня 1996(1996-09-24) (89 років)
Москва, Росія Росія
Поховання Донське кладовище
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Національність росіянин
Псевдонім рос. Андрей
Діяльність рід військ НКВС — НКДБ
Звання Генерал-лейтенант
Термін 1919–1953
Головував Управління Служби зовнішньої розвідки (НКВС — НКДБ — МДБ — МВС СРСР)
Конфесія православний
Батько Анатолій Судоплатов
Діти син А. П. Судоплатов
учасник Великої Вітчизняної війни

Павло Анатолійович Судоплатов (рос. Павел Анатольевич Судоплатов; *7 липня 1907 р., Мелітополь, Російська імперія — †24 вересня 1996 р., Москва, Росія) — співробітник радянських спецслужб, брав безпосередню участь у замовних вбивтвах відомих людей немилих радянській владі. Ініціатор поєднання легальної дії Об'єднаного державного політичного управління (рос. ОГПУ) при Раді Народних Комісарів СРСР (рос. СНК СССР) та НКВС з РПЦ Московської Патріархії, причетний до «Декларації» патріарха московського Сергія Страгородського. Крім російської мови навмисно вивчив тільки українську мову (іншими мовами не володів) для вузької спеціалізації антиукраїнської політики Росії з історичною тяглістю від Російської імперії та СРСР з Росією: дослідження україномовних матеріалів, агентурний вхід у довір'я в україномовному середовищі, проведення допитів над українцями, винищення українських націоналістів та нейтралізація впливу українських священиків тощо.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в змішаній українсько-молдаванській сім'ї. Наприкінці життя називав себе українцем[1].

З 14 років працював у системі ВНК-ДПУ. Був шифрувальником особливого відділу, молодшим оперпрацівником апарату ДПУ України.

З 1933 працював в апараті ОДПУ СРСР З 1941 — заступник начальника зовнішньої розвідки НКВС. На початку радянсько-німецької війни 1941–1945 очолив 4-е Розвідувально-диверсійне управління НКВС СРСР. У післявоєнний час керував роботою особливої групи «С», яка збирала відомості про створення на Заході атомної бомби.

Відповідальний за проведення кількох важливих акцій терору щодо політичних опонентів Йосифа Сталіна та противників радянської влади. Безпосередньо причетний до вбивства Євгена Коновальця (1938), учасник замаху на Лева Троцького, організатор ліквідації Олександра Шумського (1946), єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі та Романа Шухевича (1950). Одним із головних напрямів його діяльності була боротьба з українським націоналістичним рухом.

1953 — як співробітник Лаврентія Берії, був заарештований і засуджений, впродовж 1953–1968 перебував в ув'язненні. Був звинувачений в організації вбивств і створенні лабораторії сильночинної отрути — для ліквідації противників Берії.

У серпні 1991 року звернувся до ЦК КПРС з проханням поновлення в партії, в якому писав: «Коли для партії настали важкі часи, я хочу бути разом із нею».

Після реабілітації 1992 почав давати інтерв'ю, написав спогади «Записки небажаного свідка», в яких зізнався у своїй терористичній діяльності. За важливістю матеріалів про функціонування сталінського режиму й радянської системи спогади Судоплатова історики ставлять в один ряд із мемуарами Микити Хрущова.

Кар'єра[ред.ред. код]

Був позбавлений військового звання як засуджений судом Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 жовтня 1958 року. У 1998 році Президент Російської Федерації підписав Указ про відновлення військового звання генерал-лейтенанта П. А. Судоплатову посмертно у зв'язку з його реабілітацією[2].

Нагороди[ред.ред. код]

Був позбавлений всіх нагород за вироком суду в 1958 році. У 1998 році Президент Російської Федерації підписав Указ про відновлення генерал-лейтенанта П. А. Судоплатова посмертно з правом на всі державні нагороди у зв'язку з його реабілітацією[2].

Твори[ред.ред. код]

  • Судоплатов П. А. // «Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930–1950 годы». — г. Москва: изд. «ОЛМА-ПРЕСС», 1997 г. — ISBN 5-87322-726-8 (рос.)
  • Судоплатов П. А. // «Разные дни тайной войны и дипломатии. 1941 год». — г. Москва: изд. «ОЛМА-ПРЕСС», 2005 г. — ISBN 5-224-04960-1 (рос.)
  • Судоплатов П. А. // «Победа в тайной войне. 1941–1945 годы». — г. Москва: изд. «ОЛМА-ПРЕСС», 2005 г. — ISBN 5-224-05345-5 (рос.)
  • Судоплатов П. А. // «Разведка и Кремль. Записки нежелательного свидетеля». — г. Москва: изд. «Гея», 1996 г. — ISBN 5-85589-024-4 (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Так, до 1992 року Україна не була повністю незалежною державою, але я, як і раніше, вважаю себе українцем — одним із тих, хто в якійсь мірі сприяв створенню того положення, яке вона набула в рамках Радянського Союзу» (Павел Судоплатов. Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930–1950 годы) (рос.)
  2. а б «Руководители Внешней разведки страны» // журнал «Родина». — 2010 г. — № 12.

Джерела[ред.ред. код]

  • Судоплатов А. П. // «Тайная жизнь генерала Судоплатова». Кн. 1 и 2. — г. Москва: изд. «ОЛМА-ПРЕСС», 1998 г. — ISBN 5-224-00136-6 (рос.)
  • Петров В. Н. // «Кто руководил органами госбезопасности. 1941–1954». — г. Москва: изд. «Звенья», 2010 г. — С. 825–826.
  • Anatoli Sudoplatov, Pavel Sudoplatov, Leona P. Schecter, Jerrold L. Schecter. // Special Tasks. 576 pages Publisher: Back Bay Books; Updated edition (June 1, 1995) — ISBN 0-316-82115-2; ISBN 978-0-316-82115-5 (англ.)

Посилання[ред.ред. код]