Сумароков Олександр Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Петрович Сумароков
рос. Александр Петрович Сумароков
Олександр Петрович Сумароков. 1777. Художник Федір Рокотов.
Олександр Петрович Сумароков. 1777. Художник Федір Рокотов.
Дата народження 14 (25) листопада 1717(1717-11-25)
Місце народження Москва
Дата смерті 1 (12) жовтня 1777(1777-10-12) (59 років)
Місце смерті Москва
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Мова творів російська
Рід діяльності поет, прозаїк, драматург
Роки активності: 17441774
Напрямок класицизм
Жанр вірш, драма, літературна пародія, байка
Премії
Орден Святої Анни 1 ступеня
Твори Олександра Сумарокова на сайті «Lib.Ru/Классика»
Герб роду Сумарокових.

Олекса́ндр Петро́вич Сумаро́ков (рос. Александр Петрович Сумароков, * 25 листопада 1717(17171125), Москва — † 12 жовтня 1777, там же) — один із найбільших представників російської літератури XVIII століття, творець репертуару першого російського театру. Тесть Якова Княжніна, дядько Павла Сумарокова.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Олександр Сумароков походив із старовинного дворянського роду, корені якого сягають Швеції та Литви. Народився в сім'ї прапорщика Петра Сумарокова в Москві, в будинку № 6 у Вознесенському провулку. Початкову освіту здобув удома.

Вступивши до Сухопутного шляхетського корпусу, він почав провадити літературну діяльність. Зокрема, перекладав віршами псалми, писав від імені кадетів «вітальні оди» імператриці Анні Іванівні, пісні — за зразком французьких поетів та Василя Тредіаковського (Тредьяковского). Закінчив корпус у 1740 році й пішов служити — спершу у військово-похідній канцелярії графа Бургарда Крістофа Мініха, а тоді ад'ютантом у графа Олексія Розумовського.

Олександр Сумароков здобув популярність завдяки надрукованій 1747 року й поставленій при імператорському дворі його першій трагедії «Хорев». П'єси Сумарокова інсценізувала при дворі виписана з Ярославля трупа Федора Волкова. Коли ж у 1756 році був заснований постійний театр, Сумарокова призначили директором цього театру і він довго залишався головним «постачальником» репертуару, за що його по праву називають «батьком російського театру». Після «Хорева» написано вісім трагедій, дванадцять комедій і три оперних лібрето.

Паралельно Сумароков, який працював дуже плідно, розвивався в інших жанрах літератури. У 17551758 роках він був активним співробітником академічного журналу «Ежемесячные сочинения», 1759 року видавав власний журнал сатирико-повчального відтінку «Трудолюбивая пчела» (перший приватний журнал у Росії). У 17621769 роках виходили збірки його байок, з 1769 по 1774 рік — ряд збірок його віршів.

Незважаючи на близькість до двору, заступництво вельмож і похвали шанувальників, Сумароков почувався не оціненим по заслугах і постійно нарікав на брак уваги, причіпки цензури та неуцтво публіки. 1761 року він втратив керування театром. У 1769-му переселився до Москви. Тут, забутий покровителями та розорений, він помер. Похований на Донському кладовищі в Москві[1]. Іменем Сумарокова названо вулицю в Горлівці.

Творчість[ред.ред. код]

Портрет Олександра Сумарокова. Робота Антона Лосенка.

Творчість Сумарокова розвивається за зразком французького класицизму, XVII — початку XVIII століття. Сучасники не раз проголошували Сумарокова «наперсником Буало», «північним Расіном», «Мольєром» і «російським Лафонтеном».

Літературна діяльність Сумарокова відзначається різноманітністю форми. Автор випробував усі жанри: оди (урочисті, духовні, філософські, анакреонтичні), епістоли (послання), сатири, елегії, пісні, епіграми, мадригали, епітафії. У своїй віршованій техніці він використовував всі наявні на той час розміри, екпериментував у римуванні, застосовував різноманітні строфічні побудови.

Однак класицизм Сумарокова різниться, наприклад, від класицизму його старшого сучасника Михайла Ломоносова. Сумароков «знижує» класичну поетику. «Зниження» виражається у виборі менш «високої» тематики, у застосуванні поетичних мотивів особистого, інтимного порядку, у відданні переваги «середнім» та «низьким» стилям перед «високими». У такому ключі написано багато творів Сумарокова.

Перед сатирою він ставив дидактичне завдання — «глузуванням виправляти норов, смішити та використовувати безпосередній її статут». Автор висміював пусте станове чванство («не в титлі, а в дії треба бути дворянином»), застерігав від зловживання поміщицькою владою (особливо виразно це видно в «Хорі до зрадливого світу» (Хор к превратному свету), де синиця розповідає, що «за морем людьми не торгують, сіл на карту не ставлять, з селян шкіри не здирають»).

Сумароков — один із зачинателів російської пародії. Він написав цикл «Нісенітні оди», в якому висміював «шалений» одичний стиль Ломоносова. Написав близько 400 байок. Був автор лібрето першої опери, написаної російською мовою, рос. Цефал и Прокрис (автор музики — італійський композитор Франческо Арая). Поставили цей твір 1755 року в Петербурзі. 1758 року Сумароков також написав лібрето до опери Альцеста на музику німецького композитора Германна Раупаха (17281778), що так само, як Арая, служив при царському дворі.

Сім'я[ред.ред. код]

Олександр Сумароков був тричі одружений і мав чотирьох дітей.

  1. Перша дружина з 1746 року Йоганна Христина Балк (1723-1769), камер-юнгфера імператриці Катерини II.
  2. Друга дружина з 1770 року Віра Прохорівна NN (17431777), селянка-кріпачка.
    • Павло Олександрович (1771 — ?)
    • Наталя Олександрівна
  3. Третя дружина з 1777 року Катерина Прокопівна (1750 — ?), селянка-кріпачка.

Окремі твори[ред.ред. код]

Трагедії[ред.ред. код]

  • Хорев (1747)
  • Гамлет (1747). Переробка твору Шекспіра
  • Синав и Трувор (1750)
  • Семира (1751)
  • Ярополк и Димиза (1758)
  • Артистона (1759)
  • Вышеслав (1768)
  • Димитрий Самозванец (1771)
  • Мстислав (1774)

Комедії[ред.ред. код]

  • Тресотинус (1750)
  • Чудовищи (1750)
  • Ссора у мужа с женой (1750)
  • Опекун (1765)
  • Приданое обманом (1769)
  • Вздорщица (1770)
  • Рогоносец по воображению (1772)
  • Лихоимец (1787)
  • Три брата-совместники (1787)
  • Ядовитый (1787)
  • Нарцисс (1787)
  • Мать, совместница дочери (1787)
  • Пустая ссора (1787)

Література[ред.ред. код]

  • Западов Александр Васильевич. «Поэты XVIII века: (А. Кантемир, А. Сумароков, В. Майков, М. Херасков): Литературные очерки». М., изд-во МГУ, 1984, 240 с., тираж 23900

Посилання[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Донское кладбище(Перевірено 14 листопада 2009)