Сунь Ятсен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сунь Ятсен
кит. 孫逸仙
в. о. Президента Китайської Республіки
1 січня — 1 квітня 1912 року
Віце-президент: Лі Юаньхун
Наступник: Юань Шикай
 
Народження: 12 листопада 1866(1866-11-12)[1][2][…]
Tripteroidesd, Династія Цін[1]
Смерть: 12 березня 1925(1925-03-12) (58 років)
, Республіка Китай (1912—1949)[4][5]
Причина смерті: рак печінки[4]
Поховання: Мавзолей Сунь Ятсена[6]
Країна: Республіка Китай (1912—1949) і Династія Цін
Релігія: конгрегаціоналізм[d]
Освіта: Квінз коледжd[7], Школа Пунахоу (1883)[7], Школа Іолані (1882)[7], Hong Kong College of Medicine for Chinesed (1892)[7][8], Boji Medical Colleged (1887)[7] і Li Ka Shing Faculty of Medicined
Партія: Гоміндан і Тунменхой[9]
Батько: Sun Dachengd
Мати: Madame Yangd
Шлюб: Lu Muzhend, Chen Cuifend, Haru Asadad, Kaoru Otsukid і Сун Цінлін
Діти: Сунь Фо[10], Sun Wand, Fumiko Miyagawad і Sun Yand
Автограф:
Нагороди:
орден «За заслуги у створенні держави»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Сунь Ятсен[11] (спрощ.: 孙逸仙; кит. трад.: 孫逸仙; піньїнь: Sūn Yìxiān; 12 листопада 1866 — 12 березня 1925)[12] — китайський лікар, революціонер та політичний діяч. Як найвизначнішого засновника Китайської Республіки, Сунь Ятсена часто називають «Батьком нації» (國父), у чому сходяться як Китайська Народна Республіка[13], так і Республіка Китай[14]. Він відіграв важливу роль у поваленні династії Цін під час Синьхайської революції. Був першим тимчасовим президентом Республіки Китай, після її заснування у 1912 році, а згодом став одним із засновників та лідером партії Гоміндан[15]. Сунь Ятсен був об'єднуючою фігурою в постімперському Китаї і залишається унікальним серед китайських політиків XX століття, оскільки є популярним у народі по обидві сторони Тайваньської протоки.

Хоча Сунь Ятсена вважають одним із найвизначніших лідерів сучасного Китаю, його політичне життя було постійною боротьбою, яка часто завершувалася вигнанням. Сунь Ятсен не дожив до часу коли його партії вдалося консолідувати свою владу над країною в ході Північного походу. Головна спадщина Сунь Ятсена полягає в розробленій ним політичній філософії, відомій як «три народні принципи»: націоналізм, народовладдя, народний добробут[16].

Ранні роки[ред. | ред. код]

Сунь Ятсен (задній ряд, п'ятий зліва) та його сім'я.

Сільське життя[ред. | ред. код]

Народився 12 листопада 1866 у сім'ї народу Хакка[17] в селі Цуйхен, повіту Сяншань (пізніше Чжуншань), префектури Гуанчжоу, провінції Гуандун в Імперії Цін[12]. Він був третім сином у сім'ї селянина, і вже у віці шести років, поряд з іншими сільськогосподарським обов'язками, пас корів[12].

Роки навчання[ред. | ред. код]

У віці 10 років почав шукати можливість отримати освіту[12]. У цей час він зустрів свого друга дитинства Лу Хао-дун[12]. У віці 13 років у 1878 році після кількох років у місцевій школі, Сунь Ятсен переїхав жити до свого старшого брата, Сунь Мей (孫眉) у Гонолулу[12].

Згодом навчався в школі Іолані, де він вивчив англійську мову, історію Великої Британії, математику та християнство[12]. Зовсім не володіючи спочатку англійською мовою він вивчив її так швидко, що отримав приз за видатні досягнення від короля Давида Калакауа[18]. Вступив до коледжу Оаху (нині школа Пунахоу) для подальшого навчання на один семестр[19]. У 1883 році він незабаром був відправлений додому в Китай, оскільки його брат починає побоюватися, що Сунь Ятсен прийме християнство[12].

У 1886 році вивчав медицину у шпиталі Гуанчжоу Боцзи під керівництвом християнського місіонера Джона Г. Кера[12]. Зрештою у 1892 році він закінчив Гонконзький медичний коледж для китайців (попередник Гонконзького університету), серед засновників якого був відомий шотландський вчений Патрік Менсон[12][20]. Примітно, що у класі із 12 студентів лише два здобули вищу освіту, і Сунь Ятсен був одним із них[21][22][23].

У 1894 році заснував антиманьчжурську революційну організацію «Товариство відродження Китаю». Після невдалої спроби повстання емігрував за кордон, подорожував Європою, США, Канадою й Японською імперією, збираючи гроші на революційну боротьбу.

У 1905 році в Токіо очолив об'єднання китайських революційних організацій — Китайський революційний об'єднаний союз, «Тунменхой».

Після перемоги Учанського повстання в жовтні 1911 року повернувся до Китаю і був вибраний тимчасовим президентом Китайської республіки, але незабаром був змушений залишити цей пост командувачу імператорської армії Юань Шикаю. У 1912 році створив партію Гоміньдан, а у 1913 році проголосив початок другої революції, але зазнав фіаско і втік до Японської імперії.

У 1922 році відбулося зіткнення між ним і Чень Цзюнмінем. У 1923 році оголосив про створення Кантонського уряду та, щоб відбити японську агресію і об'єднати Китай, пішов на співпрацю з комуністами, з надією на військову фінансову підтримку СРСР. Він вважав вищою метою створити могутню державу, яка зможе зайняти місце серед наддержав, що належить їй по праву.

Помер від раку печінки 12 березня 1925 року в Пекіні та похований у Нанкіні.

Політичні погляди[ред. | ред. код]

В історію світової політичної думки Сунь Ятсен увійшов своїм вченням про три народні принципи й конституцію п'яти гілок влади. Ідея про три принципи народу ґрунтувалась на таких поняттях як націоналізм, народовладдя, народний добробут. Ідея ж про п'ять гілок влади полягала в необхідності ідеальної демократичної держави, що керується наступними гілками: законодавчою, судовою, виконавчою, селективною і контрольною.

Його навіть порівнюють із великими Конфуцієм і Мен-цзи. Кажуть, що вони просто вірили, що їхнє призначення — врятувати Китай від роз'єднаності. Але при цьому ні Конфуцій, ні Мен-цзи не змогли здійснити свої ідеї на практиці. Сунь Ятсен, навпаки, увійшов в історію Китаю не як мислитель, а як видатний політичний діяч. Його навіть називають «Конфуцієм в реальній політиці». Працював над тим, щоб у Китаї була проведена економічна реформа — перерозподіл земельної власності під гаслом «земля —​ селянам». Ще Сунь Ятсен часто говорив, що потрібно прийти до нової концепції, яка спростовує старий народний вираз: «Пізнати просто, здійснити на практиці важко». Сунь Ятсен знав, що тільки нове ставлення до практики здатне революціонізувати Китай, і він завжди був на шляху досягнення практичного результату.

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • У 1926—1928 в Нанкіні, біля старовинного храму Лінґу-си, було побудовано величезний Мавзолей Сунь Ятсена. Він отримав назву Чжуншань-лін 中山陵.
  • У СРСР, США і Китаї випущені поштові марки, присвячені Сунь Ятсену.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 454. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  4. а б Spence J. The Search for Modern China — 1 — USA: W. W. Norton & Company, 1991. — P. 339. — ISBN 978-0-393-30780-1
  5. Short P. Mao: A LifeGreat Britain: Hodder & Stoughton, 1999. — P. 639. — 782 p. — ISBN 978-0-340-60624-7
  6. https://www.telacreistewe.comemelapolla
  7. а б в г д Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 455. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  8. Yat-sen S. Kidnapped in London: Being the Story of my Capture by, Detention at, and Release from the Chinese Legation, London — 1 — London: J. W. Arrowsmith, 1897. — P. 10.
  9. Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 463. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  10. Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 544. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  11. Український правопис 2019, §146. Імена та прізвища (прізвиська). Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 20 січня 2020. 
  12. а б в г д е ж и к л Sing Tao Daily. Saturday edition. Oct 23, 2010. 特別策劃 section A18. Sun Yat-sen Xinhai revolution 100th anniversary edition 民國之父.
  13. 孙中山尊称"国父"来历 [Архівовано 14 серпня 2011 у Wayback Machine.], History Study Division of Beijing, China Communist Party
  14. 中華民國國父孫中山先生 [Архівовано 27 січня 2012 у Wayback Machine.], Урядове Інформаційне Бюро, Республіка Китай (Тайвань)
  15. Derek Benjamin Heater. [1987] (1987). Our world this century. Oxford University Press. ISBN 0199133247, 9780199133246.
  16. Schoppa, Keith R. [2000] (2000). The Columbia guide to modern Chinese history. Columbia university press. ISBN 0231112769, 9780231112765. p 282.
  17. 浓浓乡情系中原—访孙中山先生孙女孙穗芳博士. Архів оригіналу за 8 липня 2011. Процитовано 30 жовтня 2011. 
  18. Dr. Sun Yat-Sen (class of 1882). Iolani School website. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 30 жовтня 2011. 
  19. Brannon, John (16 серпня 2007). Chinatown park, statue honor Sun Yat-sen. Honolulu Star-Bulletin. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 17 серпня 2007. «Sun graduated from Iolani School in 1882, then attended Oahu College — now known as Punahou School — for one semester.» 
  20. 游梓翔. [2006] (2006). 領袖的聲音: 兩岸領導人政治語藝批評, 1906—2006. 五南圖書出版股份有限公司 publishing. ISBN 9571142689, 9789571142685. p 82.
  21. HK university. [2002] (2002). Growing with Hong Kong: the University and its graduates: the first 90 years. ISBN 9622096131, 9789622096134.
  22. Sing Tao Daily. Feb 28, 2011. 特別策劃 section A10. Sun Yat-sen Xinhai revolution 100th anniversary edition.
  23. South China morning post. Birth of Sun heralds dawn of revolutionary era for China. November 11, 1999.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]