Суплетивізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Суплетивізм — утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних основ або коренів. Наприклад:

  • брати (недоконаний вид) — взяти (доконаний вид)
  • говорити (недоконаний вид) — сказати (доконаний вид)
  • рос. садиться (недоконаний вид) — рос. сесть (доконаний вид).

Суплетивізм як єдиний засіб вираження граматичних значень характерний для парадигми особових займенників у індоєвропейських мовах:

  • укр. я - мене, вона - її, ми - нас
  • нім. Ich - mich, sie - ihr, wir - uns
  • англ. I - me, she - her, we - us
  • фр. je - me

У індоєвропейських мовах також суплетивізм використовується при творенні ступенів порівняння прикметників:

В українській мові суплетливість виступає найчастіше у відміні займенників (я: мене; ти: тебе; він: його; ми: нас; хто: кого; що: чим), при ступенюванні прикметника (добрий: кращий), при творенні доконано-видового допарка дієслів (брати: взяти; говорити: сказати) чи їх часів (йду: йшов) та множинних форм іменника (дитина: діти). Суплетивність проявляється широко й у давньому називанні деяких чоловічих і жіночих осіб і тварин замість суфіксово-парних відповідників (кінь: кобила, хоч лош-ак: лош-иця; син: дочка, хоч учень: учениця). Суплетивність досліджував Ю. Касім.

Література[ред.ред. код]

  • Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005, стор. 106–110