Супремасизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Супремасизм — переконання, що певні раса, вид, етнічна група, релігія, стать, сексуальна орієнтація, система вірувань або культура перевершує інші і дає право тим, хто ототожнюється з ними, домінувати, контролювати або керувати тими, хто не ототожнюється.

Гендерний[ред.ред. код]

Багато антропологів вважають, що чоловічий супремасизм, також відомий як «чоловіче домінування» або «патріархат», існував у всіх культурах протягом всієї людської історії. При супремасизмі особливі права або статус надаються чоловікам, тобто вважаються «чоловічим привілеєм». Така перевага забезпечується за допомогою різних культурних, політичних та міжособистісних стратегій[1]. Інші зазначають, що це часто було урівноважено різними формами жіночого впливу[1]. З 19-го століття почало зростати число феміністських рухів, які виступають проти переваги осіб, і що домагаються рівних юридичних прав і гарантій для жінок у всіх культурних, політичних та міжособистісних відносинах[2][3][4]. Останнім часом, на противагу андроцентризму, що стверджує перевагу чоловіків над жінками, виник гіноцентризм (en:Gynocentrism}, з точки зору якого, жінки за багатьма параметрами перевершують чоловіків[5].

Расовий[ред.ред. код]

За часів європейського колоніалізму в Південній Америці, Африці, Австралії, Океанії та Азії ідея переваги білої раси («білий супремасизм») та вираз «Тягар білої людини» широко використовувалися для виправдання імперіалістичної політики, як благородна ініціатива[6][7][8].

Після Громадянської війни в США на півдні країни була сформована таємна організація під назвою Ку Клукс Клан. Її метою було відновлення вищості білих після періоду Реконструкції півдня[9]. Вони проповідували перевагу над усіма іншими расами, а також над євреями, католиками та іншими меншинами. Деякі автори вважають Ку-Клукс-Клан однією з форм білого супремасизму. На сьогоднішній день у США є багато подібних організацій[10].

На початку 20-го століття і до кінця Другої світової війни, упродовж епохи Сьова, пропаганда Японської імперії використовувала стару концепцію Хакко Ічіу, пропагуючи ідею про те, що японці вища раса, покликана керувати Азією та Тихим океаном. Збереглися численні документи що стверджували концепцією расової переваги японців, такі як кокутай, Shinmin no Michi та дослідження світової політики з японцями в якості центроутворуючої нації.

Протягом 1930-х і 1940-х років, Нацистська партія Адольфа Гітлера проповідувала існування арійської раси панів, і шляхом завоювань намагалася створити відповідно до цієї концепції загальноєвропейську імперію. Нацистська партія разом зі своїми японськими союзниками становила великий сегмент "Країн осі" під час Другої світової війни.

В Африці, чорне населення Південного Судану стверджує, що потерпає від расистських нападів з боку арабського населення, ототожнюючи їх з історичним фактом прояви "білого супремасизму", під назвою "апартеїду в Південній Африці"[11]. Факти геноциду під час дарфурського конфлікту описують як приклад арабського расизму[12].

Останнім часом існує також "чорний супремасизм" (en:Black supremacy), який стверджує вищість чорної раси. Ідеологія чорного супремасизму характерна для таких організацій, як Нація ісламу та Партія чорних пантер. Деякі ідеологи чорного супремасизму є прихильниками так званої "меланінової теорії" (en:Melanin theory). З точки зору прихильників цієї теорії меланін (природний темний пігмент, що міститься в шкірі людей африканського походження), зумовлює особливі здібності представників чорної раси;[13][14]. Існує навіть твердження, ніби білий колір шкіри є аномалією, викликаною генетичною мутацією (різновид альбінізму) [15][16].

Релігійний[ред.ред. код]

Деякі вчені та письменники стверджують, що християнський супремасизм був мотивацією для хрестових походів на "Святу землю", а також для хрестових походів проти мусульман та язичників у всій Європі[17]. Існують висловлювання про те, що Трансатлантична работоргівля була однією з частин християнського супремасизму[18]. Також висловлюється припущення, що підтримка президента Джорджа Буша-молодшого, християнського фундаменталіста, була пов'язана з його "християнським баченням супремасизму" щодо політики на Близькому Сході[19].

Деякі вчені та письменники говорять про існування ісламського супремасизму. Коран та інші ісламські документи допускають нетерпимі тлумачення, які були використані супремасистами для виправдання переваги ісламу[20]. Конкретні приклади: мусульманська участь в африканській работоргівлі, "панісламізм" початку 20 століття (Абдул-Хамід II)[21], джизья та правила вступу до шлюбу в мусульманських країнах, що накладаються на немусульман[22], вільні мусульманські тлумачення правил плюралізму в Малайзії і "оборонний" супремасизм, який практикують деякі мусульмани-іммігранти в Європі[23]. Інші автори говорять про "згубні, злі ісламські догми про перевагу"[24], і що супремасизм притаманний ісламу[25]. Брюс Бавер стверджує, що принци Саудівської Аравії фінансують установи, які описують звинувачення в ісламському супремасизмі як "ісламофобську брехню "[26].

Деякі вчені та письменники говорять про єврейський супремасизм, часто по відношенню до Ізраїлю та сіонізму. Ілан Паппе пише, що Перша алія в Ізраїлі "створила суспільство, в основі якого лежить ідея єврейської вищості"[27]. Джозеф Массад вважає, що "єврейський супремасизм" завжди був "домінантним принципом" релігійного та світського сіонізму[28][29]. Антидефамаційна ліга засуджує як "антисемітську" літературу про "Єврейський супремасизм", за авторством Девід Дюка та Кевіна Б. Макдональда[30].

Зороастризм, рання монотеїстична віра, яка вплинула на іудаїзм, християнство та іслам, зародилася серед людей, які називають себе арійцями, в тому числі персів[31]. Роботи Фрідріха Ніцше, на кшталт "Так говорив Заратустра" (інша назва Зороастр) були інтерпретовані нацистами як основа для своїх ідей арійської надлюдини переваги білих[32]. Нацисти також присвоїли символ зороастризму — фаравахар[33].

Інші форми супремасизму[ред.ред. код]

Існують й інші види забобонів, що стверджують перевагу людей, яким властиві ті чи інші ознаки:

  • Дискримінація за віком (ейджизм) — дискримінація людини на підставі її віку. Проявляється в готовності сприймати адекватно та співпрацювати лише з тими людьми, хто відповідає якомусь заздалегідь встановленим критерію віку.
  • Генетична дискримінація (en:Genism') — теорія, за якою перевага людини визначається її генами, а не особистими рисами[35]
  • Існує також форма супремасизму, заснована на дискримінації за кольором шкіри (Colorism) [42], на дискримінації за мовною ознакою (en:Linguistic discrimination) або по акценту[43]. При цих формах дискримінації індивіди зі шкірою певного кольору (зазвичай більш світлої), що говорять на певній мові або мають певні акценти вважають себе краще, ніж ті, хто цими ознаками не має, і в силу цього вони претендують на вище положення в суспільстві.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Peggy Reeves Sanday, Female power and male dominance: on the origins of sexual inequality, Cambridge University Press, 1981, p. 6-8, 113 — 114, 174, 182. ISBN 0-521-28075-3, 9780521280754
  2. Collins Dictionary and Thesaurus. London: Collins. 2006. ISBN 0-00-722405-2. 
  3. Humm, Maggie (1992). Modern feminisms: Political, Literary, Cultural. New York: Columbia University Press. ISBN 0-231-08072-7. 
  4. Cornell, Drucilla (1998). At the heart of freedom: feminism, sex, and equality. Princeton, N.J.: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-02896-5. 
  5. «English Dictionary». Архів оригіналу за 2012-10-27. 
  6. Takashi Fujitani, Geoffrey Miles White, Lisa Yoneyama, Perilous memories: the Asia-Pacific War(s) , p. 303, 2001.
  7. Miller, Stuart Creighton (1982). Benevolent Assimilation: The American Conquest of the Philippines, 1899-1903. Yale University Press. ISBN 0-300-03081-9.  p. 5: «...imperialist editors came out in favor of retaining the entire archipelago (using) higher-sounding justifications related to the "white man's burden. "
  8. Opinion archive, International Herald Tribune (February 4, 1999). «In Our Pages: 100, 75 and 50 Years Ago; 1899: Kipling's Plea». International Herald Tribune. с. 6. Архів оригіналу за 2005-10-27. : Notes that Rudyard Kipling’s new poem, „The White Man’s Burden“, „is regarded as the strongest argument yet published in favor of expansion.“
  9. Eric Foner, Reconstruction: America’s Unfinished Revolution, 1863 — 1877, Perennial (HarperCollins), 1989, p. 425 — 426.
  10. R. Scott Appleby, The ambivalence of the sacred: religion, violence, and reconciliation, Carnegie Commission on Preventing Deadly Conflict series, Rowman & Littlefield, 2000, p. 103, ISBN 0-8476-8555-1, 9780847685554
  11. «Racism in Sudan». Архів оригіналу за 2012-09-08. 
  12. «Welcome To B'nai Brith». Bnaibrith.ca. 2004-08-04. Архів оригіналу за 2012-09-08. Процитовано 2010-07-11. 
  13. Suzar. "Other Astounding Properties of Melanin " undated.
  14. Carol, Barnes (2001). Melanin: The Chemical Key to Black Greatness, Vol. 1. Lushena Books. ISBN 1-930097-35-2. 
  15. Ortiz De Montellano, Bernard. „Magic Melanin: Spreading Scientific Illiteracy Among Minorities“. Skeptical Inquirer. Spring 1992.
  16. Ernest Cashmore, James Jennings, Racism: essential readings, SAGE, 2001, p.181-2.
  17. Carol Lansing, Edward D. English, A companion to the medieval world, Volume 7, John Wiley and Sons, 2009, p. 457, ISBN 1-4051-0922-X, 9781405109222
  18. Mary E. Hunt, Diann L. Neu, New Feminist Christianity: Many Voices, Many Views, SkyLight Paths Publishing, 2010, p. 122, ISBN 1-59473-285-X, 9781594732850
  19. Nur Masalha, The Bible and Zionism: invented traditions, archaeology and post-colonialism in Palestine-Israel, Volume 1, Zed Books, 2007, p. 116, ISBN 1-84277-761-0, 9781842777619
  20. Joshua Cohen, Ian Lague, Khaled Abou El Fadl, The place of tolerance in Islam, Beacon Press, 2002, p. 23, ISBN 0-8070-0229-1, 9780807002292
  21. Gareth Jenkins, Political Islam in Turkey: running west, heading east?, Macmillan, 2008, p. 59, ISBN 1-4039-6883-7, 9781403968838
  22. Malise Ruthven, Islam: a very short introduction, Oxford University Press, 1997, Macmillan, 2008 p. 117, ISBN 0-19-950469-5, 9780199504695
  23. Bassam Tibi, Ethnicity of Fear? Islamic Migration and the Ethnicization of Islam in Europe, John Wiley & Sons online, June 2010.
  24. Mark W. Smith, The Official Handbook of the Vast Right-Wing Conspiracy 2008: The Arguments You Need to Defeat the Loony Left This Election Year, Regnery Publishing, 2007, p. 27, ISBN 1-59698-049-4, 9781596980495
  25. Robert Spencer, Stealth jihad: how radical Islam is subverting America without guns or bombs, Regnery Publishing, 2008, p. 101, 203, 207, ISBN 1-59698-556-9, 9781596985568
  26. Bruce Bawer, Surrender: Appeasing Islam, Sacrificing Freedom, Random House, Inc., 2007, p. 152, ISBN 0-7679-2837-7, 9780767928373
  27. Ilan Pappé, The Israel/Palestine question, 89, 1999 ISBN 0-415-16947-X, 9780415169479
  28. David Hirsch, Anti-Zionism and Antisemitism: Cosmopolitan Reflections, The Yale Initiative for the Interdisciplinary Study of Antisemitism Working Paper Series; discussion of Joseph Massad's „The Ends of Zionism: Racism and the Palestinian Struggle“, Interventions, Volume 5, Number 3, 2003, 440 — 451, 2003.
  29. According to Joseph Massad’s „Response to the Ad Hoc Grievance Committee Report1“ on his Columbia University web site during a 2002 rally he said „Israeli Jews will continue to feel threatened if they persist in supporting Jewish supremacy.“ Massad notes there that others have misquoted him as saying Israel was a „Jewish supremacist and racist state.“ See for example David Horowitz, The professors: the 101 most dangerous academics in America, Regnery Publishing, 271, 2006
  30. David Duke article and Kevin MacDonald article at Anti-Defamation League website.
  31. Janet Levy, Iran and the Shia: Understanding Iran, The Rosen Publishing Group, 2009, pp 9-10.
  32. Bill Yenne, Hitler’s Master of the Dark Arts: Himmler’s Black Knights and the Occult Origins of the SS, Zenith Imprint, 2010, pp 43-44.
  33. George Lundskow, The Sociology of Religion: A Substantive and Transdisciplinary Approach, Pine Forge Press, 2008, p 118.
  34. Jillian Todd Weiss. «The Gender Caste System — Identity, Privacy, and Heteronormativity'». Архів оригіналу за 2012-10-27. 
  35. Annas George Genism, Racism, and the Prospect of Genetic Genocide (2003). Процитовано 2008-07-31.
  36. O’Brien, Jodi (2008). Encyclopedia of Gender and Society, Volume 1. SAGE, ISBN 978-1-4129-0916-7
  37. Feldman, Saul. „The presentation of shortness in everyday life — height and heightism in American society: Toward a sociology of stature Paper“. Presented at the meeting of the American Sociological Association. Chicago, Il. 1971.
  38. heightism, n.» OED Online. June 2003. Oxford University Press. September 2006.
  39. Shapiro, Fred R. (Spring, 1985). «Historical Notes on the Vocabulary of the Women's Movement». American Speech 60 (1) (Duke University Press). с. 14. JSTOR 454643. 
  40. «Heightism. (Behavior)». Time 98 (14) (Time, Inc.). 4 October 1971. с. 82. 
  41. «sizeism.», The Oxford English Dictionary. 3rd ed. 2012. Web. 26 April 2012.
  42. Bonilla-Silva, Eduardo. (2009). «The Latin Americanization of US Race Relations: A New Pigmentocracy», in Shades of Difference, edited by Evelyn Nakano Glenn, Stanford University Press.
  43. The Legal Aid Society-Employment Law Center, & the ACLU Foundation of North California (2002). Language Discrimination: Your Legal Rights. http://www.aclunc.org/library/publications/asset_upload_file489_3538.pdf