Супутники астероїдів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Супутник астероїда — астероїд, природний супутник, який звертається по орбіті навколо іншого астероїда. Супутник і астероїд являють собою систему, що підтримує гравітацією обох об'єктів . Астероїдну систему, в якій розміри супутника співставні c розміром астероїда, називають подвійним астероїдом. На сьогоднішній день також відомі системи з трьох компонентів [ 1 ] .

Зміст [ прибрати ]

1 Історія досліджень

2 Методи досліджень

3 Походження

4 Загальні характеристики

5 Деякі астероїди із супутниками [ 1 ]

6 Примітки

7 Посилання

Історія досліджень [ред | правити вихідний текст ]

До кінця XIX століття астероїди представлялися вченим як одиночні тіла. Але на початку XX століття, з поліпшенням спостережної апаратури, з'явилися припущення про існування подвійності астероїдів. Були проведені перші дослідження, зокрема, детально був вивчений астероїд (433) Ерос. Однак таких досліджень було небагато, і вони суперечили загальноприйнятим поглядам [ 2 ] .

Перші спроби виявити супутники у астероїдів, за допомогою вимірів ослаблення блиску зірок при покритті їх астероїдами, були проведені для об'єктів (6) Геба (1977 рік) і (532) Геркуліна (1978 рік). У ході досліджень було припущено наявність сателітів у зазначених об'єктів, однак ці дані не були підтверджені [ 1 ] . Пізніше чеська астроном Петро Правец (1991 рік) і німецький Г. Хан (1994 рік), звернули увагу на змінний блиск двох невеликих астероїдів, що пролітали поблизу Землі, який міг вказувати на їх двоїстість. На жаль, ці спостереження повторити не вдалося [ 3 ] .

Перший підтверджений супутник астероїда був відкритий в 1993 році автоматичною міжпланетною станцією «Галілео» . Він був виявлений у астероїда (243) Іда, по ходу прольоту АМС поблизу об'єкта . Супутник назвали Дактиль [ 4 ] . Другим відкритим супутником в 1998 році став Маленький Принц, супутник астероїда (45) Євгенія. У 2002 році був відкритий перший супутник у транснептунового об'єкта 1998 WW31 [ 5 ] .

Методи досліджень [ред | правити вихідний текст ]

Відкриття супутників дозволяє краще вивчити астероїди, оскільки знання супутникових орбіт має велике значення для отримання фундаментальних фізичних параметрів подвійної системи, таких як маса, і проливає світло на її можливе формування та еволюцію [ 6 ] . Тому вчені шукають різні методи досліджень астероїдів, спрямовані на пошук у них супутників. Ось деякі з них: оптичний — прямі оптичні спостереження за допомогою космічних і наземних телескопів з адаптивною оптикою ;

радіолокаційний — c допомогою космічних і наземних радіотелескопів ;

фотометричний — вимірювання зменшення блиску зірки при її покритті астероїдом ;

дослідження за допомогою АМС. Оптичний метод є найочевиднішим, однак має ряд недоліків, найбільш важливим з яких є складність реєстрації слабкого об'єкта поруч з більш яскравим і необхідність проводити спостереження з високим кутовим дозволом. Тому оптичні спостереження дозволяють виявляти невелику кількість супутників, що мають досить великі розміри відносно астероїда, і знаходяться на значній відстані від нього.

Радіолокаційний метод дозволяє досить точно виміряти форму об'єкта (з точністю до 10 метрів на найбільших радиотелескопах), за допомогою вимірювання часу запізнювання відбитого сигналу. Недолік радіолокаційного методу полягає в малому радіусі дії . З збільшенням відстані до досліджуваного об'єкта точність даних істотно знижується [ 2 ] .

Метод фотометричних спостережень покриттів зірок астероїдами використовує вимірювання зменшення блиску покривається зірки. Суть методу полягає в спостереженні за зіркою із зони, що знаходиться поза розрахункової смуги покриття астероїдом. Перевага полягає в тому, що такі спостереження можна проводити за допомогою аматорських астрономічних приладів. Недолік — супутник астероїда повинен покривати зону спостерігача в момент дослідження [ 7 ] .

Дослідження за допомогою АМС є найбільш точними, оскільки дозволяють використовувати наявну на станції апаратуру з близької відстані.

Походження [ред | правити вихідний текст ]

Походження супутників астероїдів в даний час однозначно не визначено. Існують різні теорії . Одна з широко визнаних свідчить, що супутники можуть бути залишковим продуктом зіткнення астероїда з іншим об'єктом . Інші пари могли утворитися захопленням малого об'єкта більш великим . Формування в результаті зіткнення стримується моментом імпульсу компонентів. Подвійні астероїдні системи з невеликою відстанню між компонентами цілком відповідають цієї теорії. Однак вона навряд чи підходить для віддалених компонентів [ 1 ] .

Згідно з іншою гіпотезою, супутники у астероїдів сформувалися на початковій стадії еволюції Сонячної системи.

Передбачається, що багато астероїди складаються з декількох кам'яних брил, слабко пов'язаних гравітацією і покритих шаром реголіту, тому невелике зовнішній вплив може призводити до розриву такої системи і утворення сателітів на невеликій відстані [ 2 ] .

Загальні характеристики [ред | правити вихідний текст ]

Приливні впливу астероїда на супутник впливають на параметри його орбіти, і вирівнюють осі обертання обох об'єктів з віссю головного моменту інерції . Сам супутник з часом приймає дещо витягнуту форму під впливом гравітаційного поля астероїда. Якщо період обертання головного тіла менше періоду обертання супутника навколо нього (що є типовим для Сонячної системи), то з часом супутник віддаляється, а період обертання головного тіла — сповільнюється [ 2 ] .

Подвійні астероїди звертаються по еліптичних орбітах навколо загального центру мас [ 8 ]

. Примітки [ред | правити вихідний текст ]

↑ Перейти до: 1 2 3 4 Asteroids with Satellites by Wm . Robert Johnston . Перевірено 4 жовтня 2008 . Фотогалерея з першоджерела 19 березня 2012 . (Англ.)

↑ Перейти до: 1 2 3 4 Астероїди . Asteroids.chat.ru . Перевірено 4 жовтня 2008 . Фотогалерея з першоджерела 19 березня 2012 .

↑ Світ астероїдів. Стаття В. Г. Сурдина в журналі «Природа». Перевірено 4 жовтня 2008 .

↑ 243 Ida and Dactyl . Nineplanets.org . Перевірено 4 жовтня 2008 . Фотогалерея з першоджерела 19 березня 2012 . (Англ.)

↑ IAUC 7610 : S/2000 (1998 WW_31) 1 . Central Bureau for Astronomical Telegrams (недоступна посилання — історія) . Перевірено 4 жовтня 2008 . Фотогалерея з першоджерела 26 квітня 2006 . (Англ.)

↑ D. Hestroffer, F. Vachier . Orbit determination of binary asteroids . IAU Symposium (2005) .. Перевірено 4 жовтня 2008 . Фотогалерея з першоджерела 19 березня 2012 . (Англ.)

↑ Фотографічні спостереження покриттів зірок астероїдами. Земля і Всесвіт . Перевірено 4 жовтня 2008 .

↑ Астероїди . Cosmoportal.org.ua . Перевірено 4 жовтня 2008 . Фотогалерея з першоджерела 19 березня 2012 . (Англ.)

Посилання [ред | правити вихідний текст]

Orbits of Binary Asteroids with Adaptive Optics (англ.)

Wm. Robert Johnston. Asteroids with Satellites (англ.). Johnston's Archive (18 May 2013). Проверено 25 мая 2013. Архивировано из первоисточника 25 мая 2013.

Wm. Robert Johnston. Other Reports of Asteroid/TNO Companions (англ.). Johnston's Archive (17 February 2013). Проверено 25 мая 2013. Архивировано из первоисточника 25 мая 2013.

Asteroids.chat.ru