Супін
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Супін (також досягальний спосіб) (лат. supinum «лежачий, похилений») - одна з форм дієслова, що вживалася у давніх мовах.
У давньоруській мові супін - це незмінна дієслівна форма при дієсловах руху на означення мети дії, утворювана суфіксом -тъ від основи інфінітива, з доповненням (об'єктом) не в знахідному, а в родовому відмінку (поиде възятъ города «пішов здобути город»). Зникаючи, супін ще від 11 століття став змішуватися з інфінітивом і сприяв факультативній зміні суфікса інфінітива -ти на -ть (поетичне й говіркове писать «писати») та до впровадження форми родового відмінка в знахідний (пішов пасти коні з ранішого (по)шьлъ пастъ конии).
Супін також відомий і у латинській мові, причому у двох формах: на -um (у знахідному відмінку) і на -u (у місцевому відмінку):
- Eo lusum «йду грати»
- Eo doctum «йду навчатися»
- Ire dormitum «йти спати»
- Res jucunda auditu «річ приємна для слуху» (буквально: «річ приємна до чуття»)
- Res facilis dictu «річ, яку легко сказати» (буквально: «річ легка до казання»)
З сучасних мов дещо видозмінений супін зберігається у словенський та румунській мовах. У шведській мові супін використовується лише для створення аналітичних часів дієслова.
[ред.] Див. також
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
