Супін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Супі́н (лат. supinum — що лежить, похилений; також досягальний спосіб) - форма віддієслівного іменника, одна з форм дієслова, використовувана в деяких мовах. Супін позначає мету й уживають його звичайно коло дієслова руху.


Супін у давньоруській мові[ред.ред. код]

У давньоруській мові супін - це незмінна дієслівна форма при дієсловах руху на означення мети дії, утворювана суфіксом -тъ від основи інфінітива, з доповненням (об'єктом) не в знахідному, а в родовому відмінку (поиде възятъ города «пішов здобути город»). Зникаючи, супін ще від XI ст. став змішуватися з інфінітивом і сприяв факультативній зміні суфікса інфінітива -ти на -ть (поетичне й говіркове писать «писати») та до впровадження форми родового відмінка в знахідний (пішов пасти коні з ранішого (по)шьлъ пастъ конии).


Супін у латинській мові[ред.ред. код]

Супін також відомий і у латинській мові, причому у двох формах: на -um (у знахідному відмінку) і на -u (у місцевому відмінку):

  • Eo lusum «йду грати»
  • Eo doctum «йду навчатися»
  • Ire dormitum «йти спати»
  • Res jucunda auditu «річ приємна для слуху» (буквально: «річ приємна до чуття»)
  • Res facilis dictu «річ, яку легко сказати» (буквально: «річ легка до казання»)


Супін в інших мовах[ред.ред. код]

З сучасних мов дещо видозмінений супін зберігається у словенський, литовській та румунській мовах. У шведській мові супін використовується лише для створення аналітичних часів дієслова та має інше походження.


Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]