Суриков Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Суриков Василь Іванович
Суриков Василий Иванович
Surikov by Repin.jpg
Худ. Рєпін І.Ю. «Портрет В.Сурикова», 1885 р. Третьяковська галерея
Ім'я при народженні Суриков Василий Иванович
Дата народження 12 (24) січня 1848(1848-01-24)
Місце народження Красноярськ
Дата смерті 6 (19) березня 1916(1916-03-19) (68 років)
Місце смерті Москва
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Жанр живопис
Навчання у Петербурзькій академії мистецтв
Напрямок академізм, реалізм
Роки творчості 1853- 1895
Покровитель губернатор П.Н. Замятін, золотопромисловець Кузнецов П.І.
Твори історична картина, портрет
Суриков. «Автопортрет».
Дочка Єлена, Василь Суриков, брат Олександр

Василь Іванович Суриков (12 (24) січня 1848(18480124)6 (19) березня 1916) — російський художник, автор кількох монументальних полотен з історії Росії та портретів.

Життєпис. Ранні роки[ред.ред. код]

Походить з родини козаків Сибіру. Мати походила з старовинної родини Торгошиних, відомої з кінця 17 століття. Молодий Василь згадував про власних предків, додаючи, що він козацького роду з 200 - річною історією.

Художні здібності хлопця помітив вчитель малювання Красноярського уїздного училища. Він і давав підлітку для копіювання гравюри з картин старих майстрів - звтна практика навчання в 19 столітті. По смерті батька, що помер від туберкульозу, Василь вже юнаком заробляв гроші, працюючи писарем в канцелярії. Родині не вистачало грошей і мати здавала в аренду другий поверх власного дерев'яного будинку. Але Василь в дозвілля не покидав малювання. Малюнки Сурикова бачили співробітники. Згодом вони потрапили на очі губернатору краю - П.Н. Замятіну. Той, граючи ролю мецената, розпорядився подати клопотання до керівництва Імператорської академії мистецтв у Петербурзі про зарахування туди Сурикова учнем. З Академії прийшла відповідь, що вони згодні узяти того учнем, але без виплати стипендії. До справи підключили місцевого багатія, золотопромисловця Кузнецова П.І. Той погодився сплатити грошовий внесок за навчання юнака. І разом з обозом золотопромисловця Кузнецова, що прямував до Петербургу, відправив у столицю Російської імперії і парубка.

Навчання[ред.ред. код]

Провінційна освіта парубка виявилася недостатньою, аби потрапити до Імператорської академії. Але наполегливий Суриков не відступився і пішов у малювальну школу Товариства заохочення художників. Він з успіхом закінчив малювальну школу Товариства за три місяці і таки став студентом академії 28 серпня 1869 року.

Серед наставників Сурикова - Павло Чистяков, другорядний, малообдарований художник і непоганий викладач. Серед його учнів - Сєров Валентин Олександрович, Врубель тощо. В роки навчання Суриков отримав за власні навчальні твори - чотири срібні медалі та декілька грошових премій, що не були зайвими для небагатого учня.

Дипломним твором Сурикова була цілком академічна композиція на біблійну тему - « Апостол Павло, що пояснює догмати християнства Іроду Агриппі, його сестрі Береніці та римському проконсулу Фесту» ( 1875 ). Вже в дипломному творі проглянули драматичні зіткненя сильних історичних постатей, носіїв протилежних ідейних настанов, які приваблювали Сурикова і знайдуть відображення в більшості його майбутніх картин.

Картина не викликала схвальних відгуків у консервативно налаштованого керівництва. І Сурикову не дали Золотої медалі, що давала право на закордонну подорож за державні кошти. Він вийшов з навчального закладу тільки художником 1 ступіню. Замість закордонної подорожі митець узявся створити стінописи у московському храмі Христа Спасителя. Праця розтяглася на два роки, Суриков створив композиції чотирьох Вселенських соборів.

Подяка меценатам[ред.ред. код]

Суриков не забув власних благодійників. Серед перших творів митця - портрет губернатора П.Н. Замятіна. Золотопромисловцю Кузнецову П.І. художник подарував картину біблійної тематики - «Милосердий самаритянин», а Петро Іванович придбав перший варіант полотна « Сенатська площа з монументом Петру І».

Московський період. Шлюб[ред.ред. код]

У 1877 році митець остаточно перебрався жити у Москву. Через рік ( у 1878 році ) він узяв шлюб з Єлизаветою Шаре, що була внучкою декабриста П.Н. Свистунова. До майстра прийшов невеликий статок, що дозволило не працювати по замовам. Суриков отримав можливість бути вільним митцем. І він добропорядно і відповідально використав цей статус вільного художника.

Ескіз Сурикова

Серед перших самостійних творів Сурикова - «Ранок стрілецької страти», 1878-1881. Суриков наважився звернутися до історичних подій кінця 17 століття. Розгніваний молодий цар Петро І поспіхом повернувся в Москву через звістку про повстання дежавних стрілецьких полків. Петро замолоду знав про нещадну поведінку бунтівників і на цей раз був вкрай нещадним до повсталих, що порушили державну присягу. ( Оскаженілий Петро сам рубатиме голови повсталих вояків. Він вимагав негайної покори і відданості собі і від боярського оточення, і від нових вельмож, набраних з талановитих слуг. Діяльно демонстрував свою відданість вчинкам царя і молодий Меншиков Олександр Данилович, що теж завзято рубав чужі голови ). Суриков не хотів лякати глядачів сценами самої жорстокої страти, а зупинився на самому її початку, на ранку. На покараня ведуть лише першого стрільця.

В картині на цілком історичний сюжет не виведено на перший план царя, що було досить незвично для тогочасного історчного живопису. Петро І на картині - далеко збоку праворуч, і лише спотворене гнівом обличчя виділяє останнього з натовпу прибічників.

Дивує й розкішно виписаними подробицями натовп стрільців та їх родин, яких виволокли на покарання разом з родинами і дітьми. Саме цей натовп різнохарактерних осіб і подав художник головним «героєм» власного твору. Під час створення картини Суриков мешкав в невеликій квартирі на Зубовському бульварі. Полотно було настільки великим, що митець був вимушений розміщати її по діагоналі кімнати. Доброї майстерні Суриков не мав роками.

Саме в цю кімнату і навідувався купець Третьяков Павло, що збирав картини російських митців і що планував придбати для власної галереї і цей твір. Картина і стане згодом його придбанням. Значні грошові суми, отримані від Павла Третьякова, стануть базою фінансової незалежності Сурикова від праці на замови.


«Ранок стрілецької страти», 1878-1881, Третьяковська галерея.

Суриков пейзажист[ред.ред. код]

«Мінусінськ», акварель.

Дев'ятнадцяте століття - століття переоцінки жанру пейзажу, його піднесення і в моді, і в комерційній вартості, і в повернені йому мистецького престижу. До створення пейзажів бралися навіть митці, в творчому доробку яких пейзаж не посів значного місця ( Рєпін Ілля Юхимович, Врубель Михайло Олександрович ). Власні спроби в пейзажному жанрі зробив і Суриков, серед перших - два варіанти «Сенатської площі з монументом Петру І». Могутній міський пейзаж Москви подав художник і в картині «Ранок стрілецької страти», дозволивши собі лише подати більш тісно реальні архітектурні споруди.

Надалі пейзаж ніби зникає у майстра як самостійний жанр, але залишається у його попередніх ескізах до епічних історичних полотен. В 20 столітті, коли ескізи майстрів минулого набули самостійнї естетичної вартості, пейзажні замальовки Сурикова цікаві не тільки як штудії, необхідні як середовище його історичних композицій, а й як самостійні твори (ескіз дерев до «Боярині Морозової», « Дахи під снігом», акварель « Санта Марія дель Фьоре. Флоренція», «Собор Сан Марко. Венеція», «Мінусінськ»).

Бачення Меншикова[ред.ред. код]

Творчий процес наздоганяв митця у несподіваних місцях. Вліку 1881 року, в дощові дні перебування з родиною в сільці Перерва неподалік станції Любліно Суриков наштовхнувся на новий для себе сюжет - заслання князя Меншикова. Тісна селянська ізба, глухотинь, нудьга і неможливість працювати і навіть вільно дихати - повернули уяву художника до чужої біографії, до сильної особи, що влучно використала щасливий випадок, піднялася до вершин влади і все втратила. Суриков згадував ( російською ):

Ліві лапки ... я жил под Москвой на даче, в избе крестьянской. Лето дождливое было. Изба тесная, потолок низкий. Дождь идет, и работать нельзя. Скушно. И стал я вспоминать: кто же это вот точно так же в избе сидел. И вдруг... Меншиков... Сразу все пришло - всю композицию целиком увидел. Только не знал еще, как княжну посажу. Праві лапки

Княжну, що огорнулася в коштовну шубу, він напише пізніше з власної дружини. Та хворіла і мерзла, сіла біля грубки, не скидаючи шуби. Обличчя було сумне, в очах така туга, ніби власну загибель передбачати почала. Художник так і намалював її спочатку аквареллю, а потім переніс цю трагічну постать в картину. Це один з найкращих жіночих образів в картинах митця, споріднених з чорницею в «Боярині Морозовій» чи навіть з самою Морозовою.

Задум і здійснення[ред.ред. код]

Морозова Ф.П. - центральна постать картини

Задум створити полотно про бояриню Морозову виник навіть раніше, ніж задум про «Меншикова», що навернув творчу енергію Сурикова не до років могутності і тріумфу баловня безродного, а до ніщівної поразки його останніх днів. Але художник дав собі відпочинок і створив спочатку «Меншикова в засланні в Березові».

Праця над «Морозовою» - розтяглась на роки. Картина писалася шматками, після віднайдення і потрібних натурників, і потрібного речового реманенту. Так, різьблений дерев'яний посох художник побачив у незнайомої богомолки ( в картині - той в руках паломника ). Юродивого - писав з ринкового алкоголіка, якого просив сідати у сніг. Якось в запалі Суриков сказав, аби він писав сцену аду, то й натурників садовив би у полум'я - і сам би у те полум'я сідав. Митець волав правди, а не віртуозної фантастики в історичних картинах.

Ескізи до картини «Бояриня Морозова»[ред.ред. код]

Портрети пензля Сурикова[ред.ред. код]

Останні роки[ред.ред. код]

У 1910 році Суриков разом із зятем художником П. П. Кончаловским ( чоловіком дочки Ольги ) мандрував по Іспанії. У Красноярську в тому ж 1910 році за його ініціативою була відкрита художня школа. Суриков з Петербурга передав для красноярської школи необхідне устаткування.

Влітку 1914 р. Василь Іванович знову навідався до Красноярську, де написав низку пейзажів : «Красноярськ в районі Благовіщенської церкви», «Плашкоут на річці Енисей» та ін. Була розпочата картина на релігійну тематику - «Благовіщення», але художник покинув її незакінченою ( нині - експонат Красноярського художнього музею ім. В.І. Сурикова).

В 1915 році Василь Іванович приїхав на лікування до Криму. Суриков помер в Москві 19 березня 1916 року від хвороби серця. Поховали митця - поряд із його дружиною на Ваганьковському кладовищі.

Вибрані твори[ред.ред. код]

« Апостол Павло, що пояснює догмати християнства іроду Анриппі, його сестрі Береніці та римському проконсулу Фесту», 1875, Третьяковська галерея
  • « Портрет губернатора П.Н. Замятіна »
  • « Сенатська площа з монументом Петру І», 1870, Державний Російський музей, Санкт-Петербург
  • « Апостол Павло, що пояснює догмати християнства іроду Анриппі, його сестрі Береніці та римському проконсулу Фесту», 1875, Третьяковська галерея
  • «Автопортрет»
  • « Ксенія Годунова тужить по померлому нареченому », 1881, Третьяковська галерея
  • « Маскарад у Москві часів Петра І», акварель
  • « Ранок стрілецької страти», 1878-1881, Третьяковська галерея
  • « Захоплення снігового містечка»
  • «Б ояриня Морозова»
  • « Портрет Крачковського», 1884, Донецький обласний художній музей
  • « Дочка Ольга Сурикова дитиною», 1888, Третьяковська галерея
  • « Леонід Чернишов», 1889, Красноярский краєзнавчий музей
  • « Підкорення Сибіру Єрмаком»
  • « Меншиков в засланні у Березові »
  • « Портрет матері», 1894, Красноярский краєзнавчий музей
  • « Перехід Суворова через Альпи», 1899
  • « Степан Разін», 1906, Державний Російський музей,
  • « Наталя Федорівна Матвєєва», 1909
  • « Княгиня Поліна Іванівна Щербатова», 1910
  • «Благовіщення» ( не закінчена )

Джерела[ред.ред. код]

  • Суриков В. И. «Альбом». Вступ. ст. Н. Г. Машковцева. М.: 1960
  • Суриков В. И. «Альбом». Вступ. ст. Д. Сарабьянова. М.: 1963
  • Безрукова Д.Я. «Третьяков и история создания его галереи», М, «Просвещение», 1970
  • « Пятьдесят биографий мастеров русского искусства», Л, «Аврора», 1971
  • Суриков В. И. «Письма. Воспоминания о художнике». Л.: 1977
  • Г. Васильева-Шляпина «Сибирские красавицы В. Сурикова. Портрет в творчестве художника»// «Иван Федоров». Санкт-Петербург. 2002
  • В. Ануфриева «Отрада суриковская».//«Сибирские промыслы». Красноярск. 2007
  • Аференко В. А. «Суриков в Сухобузимском»//г. Железногорск, 1999
  • Кеменов В. С. «Историческая живопись Сурикова. 1870—1880-е гг.» М.: 1963
  • Машковцев Н. Г. «В. И. Суриков» М.: 1994
  • Евдокимов И. В. «Суриков В.И.», 1933. — 164 с. (Жизнь замечательных людей)
  • Шанин В. Я. «Суриков, или Трилогия страданий», 2010.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]