Суспензія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Приклад суспензії: кров.
Приклад суспензії: Пиво

Суспензія або за́вись[1] (від пізньолат. suspensioпідвішування; англ. suspension; нім. Suspension f, Trübe) — дисперсна система з рідким дисперсійним середовищем та твердою диспергованою (дисперсною) фазою, частинки якої достатньо великі, щоб протидіяти броунівському руху.

Загальний опис[ред.ред. код]

Суспензія має властивостi неньютонiвської рiдини та наближається до властивостей в'язкопластичних середовищ. Як правило, частинки дисперсної фази С. мають розмір понад 10-4 см і осідають (седиментують) під дією сили тяжіння. С., в яких седиментація дуже повільна внаслідок малої різниці густини дисперсної фази і дисперсійного середовища, іноді називають зависами. У концентрованих С. легко виникають дисперсні структури. Типові С. – пульпи, бурові промивні рідини, цементні розчини.

Тонкорозмелене вугiлля з водою утворює водовугiльну суспензiю (ВВС), яка з точки зору теплоенергетики у бiльшостi випадкiв квалiфiкується як водовугільне паливо (ВВП).

Суспензії використовують у будівельній технології, виробництві лакофарбових матеріалів, паперу тощо.

Суспензія є окремим випадком дисперсних систем і належить до класу "тверде тіло в рідині", прикладом яких є мул у воді. (Для порівняння: система "рідина в рідині" - емульсія, олія в воді; система "тверде тіло в газі", аерозоль - дим; система "рідина в газі", аерозоль - туман). Для твердої фази в суспензіях характерні розміри часток від 1 мкм до кількох міліметрів. При менших розмірах система зазвичай є колоїдним розчином (в граничному випадку - гомогенною системою, істинним розчином).

Мінеральна суспензія (водовугільна суспензія) – композиційна дисперсна система, яку утворено частинками твердого матеріалу у рідині (найчастіше воді), має властивості неньютонівської рідини та наближається до властивостей в’язкопластичого середовища.

Властивості суспензії[ред.ред. код]

  • Стійкість суспензії – здатність її зберігати задану густину у різних по висоті шарах. Безструктурні суспензії, застосовувані найчастіше в практиці гравітаційного збагачення, є вкрай нестійкими системами. В міру збільшення структуроутворення суспензії або підвищення вмісту в ній твердого підвищується і її стійкість.

Стійкість суспензії підвищується при додаванні в неї тонких класів обважнювача і рудних шламів. Іноді додають 1 – 3 % глинистих матеріалів або застосовують суміш порошків матеріалів різної густини (наприклад, суміш феросиліцію з магнетитом або з піротином).

Підвищення стійкості суспензій при одночасному зниженні їхньої в'язкості на 15 – 35 % може бути досягнуто застосуванням реагентів-пептизаторів, що знижують злипання частинок. Найбільш ефективні гексаметафосфат і триполіфосфат натрію. Реагенти-пептизатори застосовують при значному вмісті шламів в суспензіях і при збагаченні в суспензіях підвищеної густини (понад 2000 кг/м3). Вміст реагентів-пептизаторів у суспензії не повинен перевищувати 0,001 – 0,5 % від маси обважнювача.

Стійкість суспензії може бути підвищена при одночасному зниженні її в'язкості на 30 – 40 % за рахунок фізико-механічних впливів (наприклад, за рахунок коливань з частотою 5 – 8 Гц і амплітудою 6 – 10 мм).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Світлий Ю.Г., Білецький В.С.. Гідравлічний транспорт (монографія). – Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. – 436 с. ISBN 978-966-317-038-1