Сутягін Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Васильович Сутягін
рос. Николай Васильевич Сутягин
Народження 5 травня 1923(1923-05-05)
Смагіно
Смерть 12 листопада 1986(1986-11-12) (63 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Країна СРСР СРСР
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ винищувальна авіація
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 19411978
Партія КПРС
Звання  Генерал-майор авіації
Війни / битви Радянсько-японська війна
Корейська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу (№ 9282)
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Заслужений військовий льотчик СРСР

Мико́ла Васи́льович Сутя́гін (рос. Николай Васильевич Сутягин; 5 травня 1923, Смагіно — 12 листопада 1986) — радянський льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу (1951), генерал-майор авіації (1967), «Заслужений військовий льотчик СРСР» (1971).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 5 травня 1923 року в селі Смагіному (нині Бутурлінського району Нижньогородської області) в сім'ї селянина. Росіянин. У 11-річному віці переїхав у місто Горький (нині Нижній Новгород) до дідуся. Навчався в школі і працював, щоб допомагати родині. У 1938 році закінчив середню школу № 18 у Горькому. У 1939 році поступив в місцевий аероклуб імені Баранова, закінчив його в 1940 році.

З 1941 року в лавах Червоної армії. У 1942 році закінчив Чернігівську військову авіаційну школу пілотів. У жовтні 1942 року отримав призначення в 582-й винищувальний авіаційний полк, що базувався на Далекому Сході. Через місяць, після переформування був переведений в 5-й винищувальний авіаційний полк тієї ж дивізії. Освоїв І-16, Як-7, Як-9.

У серпні-вересні 1945 року брав участь у радянсько-японській війні. Зробив 13 вильотів на Як-3 і По-2, з них три бойові. За участь у бойових діях проти японських мілітаристів командир ланки лейтенант Сутягін був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Після війни залишився служити у військовій авіації. У 1946 році закінчив курси підвищення кваліфікації. Член ВКП(б) з 1946 року. З квітня 1947 року служив командиром ланки в 17-му винищувальному авіаційному полку. Спочатку літав на P-63 «Кінгкобра», з переходом на реактивну авіацію в 1950 році успішно освоїв МіГ-15. У жовтні 1950 року полк передали в 303-ю винищувальну авіадивізію 54-ї повітряної армії і перекинули на Далекий Схід.

З квітня 1951 року в складі полку знаходився в урядовому відрядженні в Північному Китаї, базуючись на аеродромі міста Мукдена. З 11 червня 1951 року заступник командира ескадрильї з льотної частини старший лейтенант М. В. Сутягін у боях Корейської війни. Першу перемогу здобув уже 19 червня 1951 року — збив F-86 «Сейбр». До 12 серпня 1951 року на рахунку Сутягіна було вже 7 збитих особисто американських літаків в 30 бойових вильотах і в 12 повітряних боях.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 жовтня 1951 року за зразкове виконання урядового завдання і проявлені при цьому мужність і героїзм капітану Сутягіну Миколі Володимировичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 9 282).

Продовжуючи брати участь у бойових діях, до лютого 1952 року Микола Сутягін довів свій рахунок до 21 (за іншими даними — 23) збитих літаків. Всього в небі Кореї він зробив 149 бойових вильотів і провів 66 повітряних боїв. Неодноразово водив на бойові завдання полк. У січні 1952 року був представлений до другої медалі «Золота Зірка», проте нагороду так і не отримав.

По поверненню в СРСР в березні 1952 року вступив на підготовчі курси, а у вересні 1953 року — на основний факультет Військово-повітряної академії, яку закінчив в 1956 році.

З жовтня 1956 року — заступник командира з льотної підготовки 826-го навчального винищувального полку 2-х Центральних курсів удосконалення льотного складу у Таганрозі.

З травня 1960 року — командир 963-го навчального винищувального авіаційного полку Єйського військового авіаційного училища льотчиків.

З жовтня 1961 року — заступник начальника з льотної підготовки Качинського військового авіаційного училища льотчиків, з липня 1962 року — на навчанні.

У 1964 році закінчив Військову академію Генерального штабу, у вересні цього року призначений начальником Харківського вищого авіаційного училища льотчиків.

З травня 1968 року — заступник командувача з бойової підготовки та військових навчальних закладів 69-ї повітряної армії (Київ).

У жовтні 1970 — жовтні 1971 років — головний військовий радник з авіації Демократичній Республіці В'єтнам, нагороджений орденом Червоної Зірки. По поверненню з відрядження в жовтні 1971 року генерал-майор Сутягін отримав призначення на посаду заступника командувача з ППО 16-й повітряною армією (Група радянських військ у Німеччині, Вюнсдорф).

З травня 1978 року — у розпорядженні Головнокомандувача ВПС, в серпні 1978 року звільнений в запас. Жив у Києві. Працював начальником штабу цивільної оборони НДІ гідротехніки і меліорації.

Помер 12 листопада 1986 року. Похований на Байковому кладовищі міста Києва.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденами Леніна (10 жовтня 1951), Вітчизняної війни 1-го ступеня (11 березня 1985), трьома орденами орденами Червоної Зірки (26 серпня 1945, 30 грудня 1956, 4 травня 1972), орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня (22 лютого 1977), медаллю «За бойові заслуги» (17 травня 1950), іншими медалями.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У червні 2004 року в селі Смагіному, на будинку, де народився Микола Сутягін, була відкрита меморіальна дошка. Центральна вулиця села носить ім'я Героя.

Джерела[ред. | ред. код]

  • (рос.)Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Т.2. М., 1988;
  • (рос.)Докучаев А. Тайна подвига Николая Сутягина. (Красная Звезда. 14.09.1993);
  • (рос.)Сейдов И. Советские асы Корейской войны. Москва, 2010;
  • (рос.)Сейдов И., Сутягин Ю. Гроза «Сейбров». М.: ЭКСМО, 2006;
  • (рос.)Тюльников Л. К., Басович Я. И. Герои Советского Союза — горьковчане. Горький, 1981.

Посилання[ред. | ред. код]