Су-27

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сухой Су-27
Літак Су-24МР Українських ВПС
Су-27
Призначення: винищувач-перехоплювач 
Перший політ: 20 травня 1977 
Прийнятий на озброєння: 1982 р 
Період використання: 1982 - донині 
На озброєнні у: ↓див. нижче 
Історія виробництва
Виробник: ОКБ Сухого 
Всього збудовано: 680 
Модифікації: Т-10, Т-10С, Су-27, Су-27С, Су-27П, Су-27УБ, Су-27УП, Су-27СК, Су-27СМ, Су-27УБК, Су-30 (Су-27ПУ) 
Конструктор: Н. С. Черняков, М. П. Симонов, А. А. Колчин и А. И. Книшев 
Характеристики
Екіпаж: 1,2 чол.
Крейсерська швидкість: 1960 км/г
Максимальна швидкість (МШ): 2500 км/г
МШ біля землі: 1400 км/г
МШ на висоті: 2500 км/г
Бойовий радіус: 1500 км
Дальність польоту: 3900 км
Практична стеля: 18 500 м
Бойова стеля: 22 000 м
Швидкопідйомність: 285–300 м/с
Розміри
Довжина: 21,9 м
Висота: 5,9 м
Розмах крил: 14,7 м
Площа крил: 62 м²
Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд: 42 °
Шасі: трьох опорне 
Маса
Порожній: 16 380 кг
Споряджений: 23 000 кг
Максимальна злітна: 33 000 кг
Силова установка
Двигуни: 2 х АЛ-31Ф 
Тяга (потужність): 2 x 7600 кгс 
Тяга форсажна: 2 x 12500 кгс 
Озброєння
Гарматне озброєння: 1×30 мм, ГШ-30-1 
Боєзапас: 150 снарядів 
Кількість точок підвіски: 10 
Маса підвісних елементів: 8000 кг
Підвісне озброєння Р-27Р, Р-27ЄР, 2 Р-27Т, Р-73 

Су-27 (Кодове позначення НАТО — Flanker) — радянський (згодом — російський) важкий багатоцільовий високоманевровий всепогодний винищувач четвертого покоління.

Історія створення і прототипи[ред.ред. код]

В кінці 1960-х в ряді країн почалась розробка перспективних винищувачів четвертого покоління.

Першими до рішення цієї проблеми приступили в США, де ще в 1965 році було поставлено питання по створенню наступника тактичного двомісного винищувача F-4 Phantom II. В березні 1966 року там була розгорнута програма «Експериментального винищувача» (англ. FX - Fighter Experimental).

Після уточнення вимог щодо майбутнього літака, у 1969 році почалося його проектування, тоді ж літак отримав позначення «F-15», де «F» означає винищувач (англ. Fighter). В тендерному конкурсі брали участь передові авіабудівні компанії США: «McDonnell Douglas», «Норт Амерікан», «Northrop» та «Ріпаблік». Переможцями «McDonnell Douglas», яким 23 грудня 1969 було видано контракт на будівництво дослідних літаків, а в 1974 році з'явились перші серійні винищувачі: одномісний F-15A та двомісний навчально-тренувальний TF-15A (F-15B).

Тим часом, у СРСР активно слідкували за розробками американців і вже скоро партійне керівництво дало наказ проектувати власний винищувач, який би за основними характеристиками не поступався заокеанському аналогові, а за деякими — переважав його. Було вирішено створювати літак на основі конкурсу між конструкторськими бюро Яковлєва, Мікояна і Гуревича, і Сухого. Голова останнього — Павло Сухой, спочатку не хотів брати участь в конкурсі, оскільки його КБ і так було перевантажене актуальними замовленнями, але згодом погодився на участь в розробці. КБ Яковлєва в подальших роботах за програмою участі не приймали, а керівництво військового відомства СРСР вирішило, за аналогією з США, які планували використовувати «легкий» внищувач F-16 та «важкий» F-15 одночасно, мати «важкий» (Су-27) та дешевший у виробництві та експлуатації «легкий» МіГ-29. Тож Сухому доручили розробляти Су-27, а КБ Мікояна — МіГ-29. Безпосередніми авторами проекту стали керівник відділу проектів О. С. Самойлович, В. І. Антонов і керівник бригади відділу проектів В. А. Ніколаєнко. В 1976 році змінився головний конструктор, ним став М. П. Симонов.

Т-10[ред.ред. код]

Перший прототип Т-10-1 в Центральному Музеї ВПС РФ

Перший прототип, Т-10-1 здійснив свій перший політ 20 травня 1977 року з летовища в Жуковському, пілотував його льотчик-випробувач В. С. Ільюшин. Базуючись на науково-дослідних роботах Центрального аеродинамічного інституту СРСР, була вибрана конструкція яка називається інтегральним планером, коли носова частина і фюзеляж плавно переходять в крило, формуючи з ним єдине ціле.

Літак оснащувався двома двигунами АЛ-21Ф3 виробництва КБ Люльки з соплами форсажних камер, які були повністю сховані в задній частині фюзеляжу. Вони забезпечували тягу 76,5 кН в бойовому режимі і 110,5 кН на повному форсажі. Крило було дуже гладким, без передкрилків і протифлатерних балансирів, зі звичайними елеронами і закрилками. Коренева частина з напливом мала кут стрілоподібності 80°, середня частина по передній кромці 44° з переходом в закінцівку вигнутої форми. Т-10 мав чотири вузли підвіски знизу і чотири аеродинамічні гребні зверху крила. Кілі встановлювались вертикально над мотогондолами, хвостові стабілізатори були цільноповоротні. Головні стійки шасі кріпились до кореневої частини крила. Великі передні стулки шасі використовувались також як аеродинамічні гальма. Передня стійка містилась під кабіною пілота і ховалась поворотом назад. На літаку передбачалось встановлення РЛС, але на момент створення Т-10 вона ще не була завершена, тож замість неї в носовій частині був встановлений баласт для збереження центрування. Перші чотири прототипи були створені самим КБ в Москві, причому в Т-10-2 були внесені деякі модифікації — гладку передню кромку крила, з відхиляючимся переднім краєм, скошені хвостові стабілізатори, електродистанційне керування і збільшений на 1000л об'єм внутрішніх баків. 7 липня 1978 Т-10-2 розвалився в повітрі через випадковий вихід за межі допустимого перевантаження. В катастрофі загинув льотчик-випробовувач — Євгеній Соловйов. Т-10-3 і Т-10-4 вже споряджались штатними двигунами АЛ-31Ф. Т-10-3 здійснив свій перший політ 23 серпня 1979, а Т-10-4 31 жовтня 1979. П'ять наступних прототипів(Т-10-5, Т-10-6, Т-10-9, Т-10-10, Т-10-11) будувались на заводі в Комсомольську-на-Амурі але на них ставились АЛ-21Ф

Т-10С[ред.ред. код]

Згодом стало зрозуміло, що за своїми характеристиками Т-10 поступається F-15, тоді було прийняте дуже важке і непросте рішення перепроектувати літак, хоча в Комсомольську-на-Амурі вже все було готове для початку серійного виробництва. Два прототипи Т-10-7 і Т-10-8, згідно з новими стандартами, було перероблено під керівництвом Симонова та перейменовано на Т-10С-1 і Т-10С-2 відповідно.

Напливи крила були змінені для збільшення підйомної сили, скруглені закінцівки зникли і крило набуло трапецієподібної форми, а на кромці крила було встановлено вантажі у вигляді пілонів, що дозволило збільшити загальну кількість точок підвіски до десяти. Двигуни були розміщені по іншому, що збільшило обтічність нижньої задньої частини фюзеляжу, також були змінені обводи носової частини, яка була збільшена для розміщення більшої РЛС. Елерони і закрилки були замінені флаперонами. В кореневій частині правої консолі крила розробники встановили авіаційну гармату ГШ-30-1. Кілі були збільшені і зміщені до країв на балки, до яких кріпились стабілізатори. Передні стулки стійок шасі, які грали роль гальмівних щитків, замінили класичним гальмівним щитком зверху фюзеляжу, який розташовувався за кабіною пілота. Через це ліхтар кабіни тепер не зсувався назад, а піднімався, саме шасі в піднятому положенні стало компактніше. Передню стійку шасі перемістили на три метри назад, що збільшило маневровість на рулюванні і запобігало попаданню сторонніх предметів у повітрозабірники. Їх додатково спорядили захисними решітками, які автоматично опускались і піднімались при посадці і злеті. На перших Т-10 ділянка фюзеляжу між соплами була плоска і коротка, а на Т-10С її замінили довгою циліндричною балкою в якій містився гальмівний парашут, дипольні відбивачі та теплові пастки. Перший політ Т-10С-1 здійснив 20 квітня 1981, пілотував його знову Ільюшин.

Перші прототипи Су-27 мали дуже високу аварійність, так Т-10С-1(Т-10-7) через пального в повітрі, був покинутий Ілюшиним. Т-10-12 (другий льотний прототип Т-10С) у грудні 1981 був зруйнований в результаті польоту на граничному режимі. Тоді пілот, Олександр Комаров, загинув. При іншому польоті на граничному режимі у Т-10-17 М. Ф. Садовнікова зруйнувалась частина консолі лівого крила, але пілот зміг відновити керування і посадити літак з обрубленим крилом.

Зовні Т-10С були дуже схожі на серійні Су-27, хоча деякі відмінності були. Так, на серійних Су-27 кілі були «обрізані» під кутом, а не горизонтально, також знизу фюзеляжу під кілями, для покращення керування, були встановленні підбалочні гребні (фільшкілі). Також на ліхтарі кабіни серійних Су-27 з'явився другий перепліт.

Модифікації[ред.ред. код]

Радянські:[ред.ред. код]

  • Т-10 («Flanker-A») — прототип;
  • Т-10С — прототип з покращеною конструкцією ;
  • П-42 (Т-10-15) — спеціальна версія з полегшеною конструкцією, на якому протягом 1986–1990 років було встановлено 41 офіційно зареєстрований рекорд зі швидкопідйомності та висоти польоту;
  • Су-27 — передсерійна версія з двигуном АЛ-31;
  • Су-27С (Су-27/«Flanker-B») — основна серійна модифікація, одномісний винищувач-перехоплювач з двигуном АЛ-31Ф;
  • Су-27П — версія для військ ППО;
  • Су-27УБ (Т-10У/«Flanker-С») — двомісна навчально-бойова модифікація. Серійно випускається з 1986 року;
  • Су-27УП — навчально-патрульна серійна модифікація для військ ППО. Особливістю цієї версії є наявність системи дозаправки у повітрі;
  • Су-27СК — експортна модифікація;
  • Су-27УБК — двомісна експортна модифікація Су-27УБ;
  • Су-27К (Су-33/ «Flanker-D») — палубна версія; Сьогодні літаки такого типу використовуються на єдиному російському авіаносці «Адмірал Кузнєцов»;
  • Су-27М («Flanker-E/F») — покращена версія Су-27С, яка лягла в основу новіших винищувачів — Су-35 та Су-37.

Пострадянські:[ред.ред. код]

  • Су-27ПД — одномісна несерійна демонстраційна модифікація із покращеною системою дозаправки в повітрі;
  • Су-27ПУ — двомісна несерійна модифікація, яка лягла в основу літака Су-30;
  • Су-30М/Су-30МК — нова генерація двомісного винищувача Су-30, що серійно виробляється в Росії з середини 1990-х. Версія Су-30МК, та її модифікації, успішно постачається на експорт;
  • Су-27СМ — серійна модифікація російських Су-27С з використанням технологій, які були відпрацьовані на Су-27М;
  • Су-27СКМ — експортна версія Су-27СМ;
  • Су-27УБМ — модернізована версія Су-27УБ;
  • Су-27УБ1М — українська модернізована версія Су-27УБ;
  • Су-27УП1М — українська модернізована версія Су-27УП;
  • Су-27С1М — українська модернізована версія Су-27С;
  • Су-27П1М — українська модернізована версія Су-27П;
  • Су-27СМ2/СМ3 — подальший розвиток Су-27СМ;
  • Су-32/Су-27ІБ — двомісний винищувач-бомбардувальних з сидіннями пілотів, що розташовані пліч-о-пліч. Його подальшим розвитком є Су-34;
  • Су-27КУБ/Су-33УБ — двомісна модифікація корабельних Су-33;
  • Су-35БМ/Су-35С — найновіший представник сімейства Су-27, подальший розвиток Су-35 з новим радаром та авіонікою.

Оператори[ред.ред. код]

Країни-оператори Су-27

Всього в СРСР та Росії, не рахуючи нових модифікації типу Су-30, Су-35 та Су-37, було випущено 680 винищувачів Су-27. Сьогодні вони використовуються такими країнами:

Су-27 в Повітряних Силах України[ред.ред. код]

Літак Су-27 спільно із літаком МіГ-29 є основним літаком винищувальної авіації ВПС України та використовується для боротьби з літаками, вертольотами та крилатими ракетами супротивника у повітрі, а також ураження наземних (морських) об'єктів.

Після розпаду СРСР, який мав 513 машин цього типу, Україна отримала 67 літаків[14]. 27 липня 2002 року один літак зазнав аварії під час авіаційного шоу на Скнилівському летовищі. У 2009 році Україна продала 2 літака (навчально-бойова модифікація) до США[15].

Влітку 2014 року під час антитерористичної операції на сході України на озброєнні української авіації з'явилися модернізовані навчально-бойові літаки Су-27УБ1М, Су-27УП1М, і бойові літаки Су-27С1М, Су-27П1М [16].

Аварії та катастрофи[ред.ред. код]

Точна кількість аварій Су-27 невідома. Нижче в таблиці подано список найвідоміших інцидентів за участі літаків такого типу:

Дата Приналежність Місце катастрофи Обставини Постраждалі та жертви Відео
13 вересня 1987 СРСР Війська ППО СРСР Баренцеве море Зіткнення з норвезьким патрульним літаком Lockheed P-3 Orion.[17] Немає.[17] Відсутнє.
9 вересня 1990 СРСР СРСР Італія муніципалітет Сальгареда Розбився під час демонстраційного польоту.[18] Двоє загинуло.[18] Su-27 crash Salgareda Airshow 1990 на YouTube logo 2013.svg
24 квітня 1992 Україна ВПС України Україна Миргород. Су-27УБ розбився під час показового виступу. Причиною було названо помилку пілотів.[19] Один пілот загинув, інший — успішно катапультувався.[19] Катастрофа Су-27 в Миргороді на YouTube logo 2013.svg
12 грудня 1995 Росія ВПС Росії В'єтнам Камрань Під час заходу на посадку в складних метеоумовах розбилися два винищувачі Су-27 (БН 07 та 09) та один Су-27УБ (БН 19) з пілотажної групи «Російські Витязі». Причиною катастрофи було названо погану організованість пілотів.[20] Четверо пілотів[20]. Відсутнє.
23 травня 1996 Білорусь ВПС Білорусі Білорусь Барановицький район Літак Су-27П упав через пожежу бокового обтічника хвостової частини фюзеляжу.[21] Пілот загинув[21]. Відсутнє.
21 червня 1997 Росія ВПС Росії Flag of Slovakia.svg Братислава Літак зі складу пілотажної групи «Російські Витязі» під час авіашоу SIAD'97 здійснив аварійну посадку з не випущеними шасі.[21] Ніхто не постраждав.[21] Су-27 в Братиславі на YouTube logo 2013.svg
27 липня 2002 Україна ВПС України Україна Скнилівський аеродром, Львів Скнилівська трагедія стала найкривавішою в історії авіашоу. Тоді на натовп глядачів рухнув Су-27УБ, яким керували полковник Володимир Топонар і другий пілот полковник Юрій Єгоров. За висновком розслідування було доведено вину пілотів. 77 загинуло. 250 постраждало.[22] Су-27 в Львові на YouTube logo 2013.svg
16 серпня 2009 Росія ВПС Росії Росія Жуковський Під час авіашоу МАКС-2009 літаки пілотажної групи «Російські Витязі» Су-27 та Су-27УБ зіткнулися в повітрі. 2 загинуло. 6 постраждало.[23]
30 серпня 2009 Білорусь ВПС Білорусі Польща Радом Під час виконання фігур вищого пілотажу Су-27УБ зазнав катастрофи. Завдяки героїзму пілотів тоді вдалося уникнути жертв серед цивільних.[24] 2 пілотів загинуло.[24] Катастрофа в Радомі на YouTube logo 2013.svg
14 серпня 2010 Росія ВПС Росії Росія поблизу Комсомольська-на-Амурі Су-27СМ зазнав катастрофи незадовго після свого зльоту.[25] Пілот загинув.[25]

Літаки для порівняння[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Directory: World Air Forces». Flight International, 14-20 December 2010.
  2. The Military Balance 2010. p.-178
  3. OrBat Vietnam — MilAvia Press.com: Military Aviation Publications
  4. The Military Balance 2010. p.-307
  5. The Military Balance 2010. p.-308
  6. Індонезія візьме позику на закупівлю шести винищувачів «Сухого»
  7. The Military Balance 2010. p.-365
  8. news — БХ-ын сайд тайлангаа тавив. News.mn. Retrieved on 2013-1-31.
  9. Куди летить російська авіація
  10. Gordon and Davison 2006, p. 101.
  11. Украина продала США два истребителя Су-27
  12. The Military Balance 2010. p.-373
  13. http://mil.in.ua/vynyschuvachi/su-27
  14. Русская сила — современное оружие
  15. РИА Новости
  16. Публіцист
  17. а б http://www.airforce.ru/awm/hotsky/hotsky3.htm
  18. а б http://www.buran.ru/htm/crash.htm
  19. а б http://zn.ua/ARCHIVE/vragu_ne_pozhelal_by_okazatsya_na_ih_meste-29134.html
  20. а б http://www.vz.ru/society/2009/8/16/317966.html
  21. а б в г http://aviacrash.ucoz.ru/load/voennaja_aviacija/katastrofa_samoleta_su_27p_proisshedshaja_23_maja_1996_goda/2-1-0-7
  22. Сьогодні — роковини Скнилівської трагедії
  23. (рос.)«Русские витязи» не примут участие в МАКСе-2009
  24. а б (рос.)Упавшим Су-27УБ управлял один из руководителей белорусских ВВС
  25. а б (рос.)Комсомольская Правда-Хабаровск

Джерела[ред.ред. код]