Су-9

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Су-9
Су-9Б в Центральному музеї ВВС
Су-9
Призначення: винищувач-перехоплювач 
Перший політ: 10 жовтня, 1957 
Прийнятий на озброєння: 1960 
Знятий з озброєння: На даний час 
Період використання: 19591981 
На озброєнні у: Колишній СРСР 
Історія виробництва
Виробник: ДКБ Сухого 
Всього збудовано: 1100 
Модифікації: Спарка 
Характеристики
Екіпаж: 1 чол.
Максимальна швидкість (МШ): 2 230 км/г
Дальність польоту: 2000(приблизно) км
Тривалість польоту: 45—60хв год
Бойова стеля: 20 000м(приблизно) м
Швидкопідйомність: 200 м/с
Розміри
Довжина: 18,055 м
Висота: 4,82 м
Розмах крил: 8,536 м
Площа крил: 34,0 м²
Шасі: трьох опорне 
Маса
Споряджений: 8 342 кг
Силова установка
Тяга (потужність): 1 × 6 800 кгс (66,7 кН) 
Тяга форсажна: 1 × 9 600 кгс (94 кН) 
Озброєння
Гарматне озброєння: Ракета «повітря — повітря»: 2-4 × РС-2УС, 2 × К-55. 
Кількість точок підвіски:
Маса підвісних елементів: 2 000 кг
Підвісне озброєння 4 ракети і 2 бомби 

Су-9 (по кодифікації НАТО: Fishpot) — радянський одномоторний всепогодний винищувач-перехоплювач. Один з перших вітчизняних літаків з трикутним крилом та перший у світі винищувач-перехоплювач, створений як складова частина єдиного комплексу перехоплення.

Історія створення і виробництво[ред.ред. код]

Су-9 з'явився в результаті досліджень, проведених ЦАГІ під час війни в Кореї. Ці дослідження визначили кілька оптимальних аеродинамічних схем для реактивних винищувачів. Прототип, що позначався 'Т-3', здійснив свій перший політ в 1956 році. Су-9 розроблявся одночасно з Су-7, і обидва літаки вперше показали на повітряному параді в Тушино 24 червня 1956 року. Су-9 був прийнятий на озброєння в 1960 році.

До кінця 1959 року більше 150 машин було передано в стройові полки, зокрема, розташовані в Красноводську (Туркменістан), Озерному та Стрию (Україна), Барановичах (Білорусь), Кілп-Явр (Мурманськ), Карші (Узбекистан). Літаки переганялися до місць базування своїм ходом.

До середини 1960-х літаками Су-9 були озброєні близько 30 авіаполків. Зокрема, в московському окрузі ПВО: 28-й ІАП (Кричев), 415-й ІАП (Туношна), ІАП під Ржев; в українській 8-ї армії ППО: 90-й ІАП (Арциз), 179-й ІАП (Стрий), 894-й ІАП (Озерне), ІАП (Кіровське); в білоруській 2-ї армії ППО: 61 — ї ІАП (Барановичі), 201-й ІАП (Мачулищи). 849-й ІАП (купина).

У середині 1960-х на аеродромі Крайній ланка винищувачів-перехоплювачів Су-9 несло бойове чергування для забезпечення протиповітряної оборони космодрому Байконур.

Всього було вироблено близько 1100 літаків цього типу. Ці літаки не поставлялися за кордон.

До кінця 1960-х, коли на озброєння стали надходити МіГ-25, Су-9 залишався самим швидкісним і висотним бойовим літаком в СРСР. Решту Су-9 і більш пізні Су-11 були зняті з озброєння в 70-ті роки, деякі з них були перероблені в дистанційно-керовані літаки. Вони були замінені більш досконалими літаками Су-15 та МіГ-23.

Бойове застосування[ред.ред. код]

У 1960 р. літак Су-9 був задіяний у боротьбі з висотними розвідувальними літаками Локхід U-2, що здійснювали польоти над територією СРСР. 1 травня 1960 на висоті 20 000 м льотчик І. Ментюков на винищувачі Су-9 намагався таранити літак U-2, пілотований Пауерсом і збитий пізніше з допомогою ЗРК С-75. Су-9 переганяли з заводу і з цієї причини він не мав на борту озброєння і льотчик був без гермокостюма. Однак через помилки оператора наведення і відмови бортовий РЛС таран не відбувся. Була тільки одна спроба унаслідок браку палива, так як на таку висоту можна піднятися тільки на повному форсажі.

В кінці 60-х рр.. з аеродрому Кюрдамір (Бакинський округ ПВО) підняли пару літаків на перехоплення двох іранських винищувачів, які порушили повітряний простір СРСР. Ведучий після наведення із землі зробив пуск РС-2УС, однак бортова РЛС сприйняла дві близькі летівші цілі як одну, і ракета пройшла між літаками, не вразивши жоден з них.

Можливо, Су-9 брали участі в інших епізодах перехоплення (або навіть збивали) літаки-розвідники, однак точних даних на цей рахунок немає. Літаки цього типу активно використовувалися для перехоплення автоматичних дрейфуючих аеростатів.

Рекорди[ред.ред. код]

  • У 1959 р. В. С. Ільюшиним на модифікованому Су-9 (Т-431) встановлено світовий рекорд висоти — 28857 м;
  • В 1962 р. — абсолютний світовий рекорд висоти усталеного горизонтального польоту — 21 270 м;
  • В 1960 р. Б. М. Адріановим на Т-405 (Су-9) — абсолютний світовий рекорд швидкості на 100-км замкнутому маршруті — 2092 км/год;
  • В 1962 р. А. А. Кознова — світовий рекорд швидкості на 500-км замкнутому маршруті — 2337 км/г.

Конструкція[ред.ред. код]

Фюзеляж і хвостове оперення Су-9 схожі по конструкції з використаними на Су-7, але, на відміну від нього, Су-9 мав замість стріловидної, трикутне крило з кутом 53 °. На ньому, як і на Су-7, були присутні повітряні гальма, розташовані в задній частині фюзеляжу, двигун АЛ-7Ф, і носовий повітрозабірник.

Су-9 побудований на основі більш ранньої розробки — дослідного винищувача перехоплювача з трикутним крилом Т-3, з яким він практично ідентичний. Перший політ Т-3 відбувся 26 травня 1956 року, пілот ОКБ В. М. Михалин[1]. В ОКБ Сухого Су-9 мав позначення Т-43.

Трикутне крило було застосовано на Су-9 по причині його низької лобового опору на надзвукових швидкостях. Більший обсяг крила також дозволив істотно збільшити паливомісткість в порівнянні з Су-7. Су-9 розганявся до швидкості М = 2,1 на висоті, однак запас палива був невеликий і сильно обмежував радіус дії. На відміну від Су-7, який мав великі зусилля на ручці, управління Су-9 було легким і чуйним, проте помилок пілотам він не прощав.

У носовому радіопрозорому регульованому конусі повітрозабірника була встановлена ​​РЛС ЦД-30. На двох фюзеляжних пілонах розташовувалися підвісні паливні баки. Літак входив до складу комплексу засобів перехоплення Т3-51, що включає також систему управління зброєю, УР і наземну систему цілевказівки і наведення «Повітря» з радіокомандной лінією автоматизованого наведення «Лазур» . Су-9 оснащувався катапультним кріслом КС-2 (КС-2А).

Озброєння[ред.ред. код]

Озброєння складалося з чотирьох УР класу «повітря-повітря» РС-2УС класу «повітря-повітря», що наводяться по радіопроменю, або з двох РС-2УС і К-55 (Р-55) з тепловою головкою самонаведення (варіант РС-2УС). Як і всі, що наводяться по променю, ракети РС-2УС була практично марна в повітряному бою.

На відміну від Су-7 і Су-15, Су-9 не ніс гарматного озброєння. Тим не менш, в кінці 60-х-початку 70-х рр.. на Су-9 випробували гарматні контейнери УПК-23-250. Контейнер підвішувався натомість одного ПТБ, при цьому другий бак теж знімався. Програма випробувань, проведена в ГК НДІ ВПС, в якій брали участь льотчики С. А. Лаврентьєв, В. В. Мигунов, В. К. Рябий, включала стрільби по парашутних мішенях, Ла-17 та наземним цілям. І хоча таке озброєння виявилося для літака аж ніяк не зайвим, але так як без ПТБ зменшувалася дальність дії, застосування гарматних контейнерів на Су-9 не отримало розповсюдження.

У 1966–1967 рр.. на двох серійних літаках пройшли заводські і державні випробування бомбардувального озброєння для Су-9. Для експлуатації в строю був рекомендований змішаний варіант: 2х ФАБ-250 + 2х РС-2УС.

Модифікації[ред.ред. код]

Т-3
1956 р., перший дослідний варіант, повітрозабірник без центрального тіла і з округленими кромками обичайки, двигун АЛ-7Ф.
Т-43
1956-57 рр., Повітрозабірник з центральним тілом і гострими кромками обичайки, двигун АЛ-7Ф-1. Побудовано 6 літаків.
Т-47
1957 р., варіант з РЛС Алмаз в рухомому конусі великого діаметру.
Су-9
Основна серійна модифікація, побудовано близько 1100 штук.
У-43
Дослідний зразок навчально-бойовий спарки. Фюзеляж подовжений на 600 мм, льотчики розташовуються тандемом.
Су-9У
Двомісний навчальний варіант, позначений Су-9У ( 'Maiden' по класифікацією НАТО), побудовано 50 літаків. Мав повний комплект озброєння та РЛС з дисплеями в обох кабінах, що дозволяло курсантам практикуватися у всіх аспектах управління літаком, проте друга кабіна змусила ще більш урізати і без того невеликий запас палива, що зробило літак практично незастосовним в бою.
Т-431
Версія Су-9, призначена для встановлення світового рекорду висоти. Побудований в 1962 році.
Су-11
Модернізація Су-9.

Тактико-технічні характеристики[ред.ред. код]

Наведені нижче характеристики відповідають модифікації Су-9:

Схема Су-9.

Джерело даних: «Сухий Перехоплювачі»[2]

Технічні характеристики[ред.ред. код]

  • Екіпаж: 1 пілот
  • Довжина: 18,055 м
  • Розмах крила: 8,536 м
  • Висота: 4,82 м
  • Площа крила: 34,0 м ²
  • Кут стріловидности по передній крайці: 60 °
  • Маса порожнього: 7675 кг
  • Маса спорядженого: 8342 кг
  • Нормальна злітна маса: 11 442 кг
  • Максимальна злітна маса: 12 512 кг (з ППБ)
  • Маса палива у внутрішніх баках: 3100 кг
  • Обсяг паливних баків: 3780 л
  • Силова установка: 1 × ТРДФ АЛ-7Ф-1

Льотні характеристики[ред.ред. код]

  • Максимальна швидкість: 2230 км / год на 12 000 м
  • Практична дальність:
    • без ПТБ: 1 350 км
    • з ПТБ: 1 800 км
  • Практична стеля: 20 000 м
  • Швидкопідйомність: 200 м/с
  • Навантаження на крило: 336,5 кг/м ²
  • Тягооснащеність: 0,60/0,84
  • Довжина розбігу: 1 200 м
  • Довжина пробігу: 1 250 — 1 250 м (без гальмівного парашута)

Озброєння[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Схожі літаки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ілюстрований довідник-календар по авіації, повітроплавання, ракетній техніці і космонавтиці. Видавничий дім «Авіасвіт», 2008, с. «26 травня»
  2. Yefim Gordon Sukhoi Interceptors. — MIDLAND, 2004. — P. 91-97. — 127 p. — ISBN 1-85780-180-6