Східнослов'янські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Східнослов'янські мови
   Країни, де східнослов'янські мови є офіційними
   Країни, де східнослов'янські мови є офіційними
Регіон: Східна Європа, Північна Азія, Центральна Європа
Класифікація: Індо-Європейська
 Слов'янська
Офіційний статус
Державна: Білорусь Білорусь
Росія Росія
Україна Україна
Коди мови

Східнослов'янські мови — одна з трьох регіональних підгруп слов'янських мов, що поширена у Східній Європі. Сучасними східнослов'янськими мовами є три: білоруська, російська, українська[1]. Також іноді окремою мовою[2] вважають русинську, але в Україні вона вважається діалектом української мови (більшість філологів з України та інших країн, які досліджували ці говірки[3] вважають її кодифікованою або не кодифікованою групою говорів української мови). Східнослов'янські мови — найпоширеніші слов'янські мови у світі.

Класифікація[ред.ред. код]

Поширення[ред.ред. код]

Східнослов'янські мови до недавнього часу були поширеними лише на території Східної та Центральної Європи. Проте із зростом Російської імперії і її завоюваннями на сході російська мова — представниця східнослов'янських мов почала поширюватися і в Північно-східній Азії. Подібна ситуація виникла тоді, коли українські емігранти 19-20 століть почали селитися у Канаді, США, Бразилії, Аргентині та інших державах і тим самим поширювати українську мову на різних континентах.

Серед усіх східнослов'янських мов найпоширенішою є російська. Вона є рідною для близько 200 мільйонів осіб, 350 мільйонів людей узагалі володіють нею. Російська мова є офіційною в неслов'янських країнах: Казахстані, Киргизстані, а також у Абхазії, Південній Осетії та інших регіонах.

Історія[ред.ред. код]

Східнослов'янська мова утворилася близько 6-11 століть нашої ери, коли відокремилась від інших слов'янських мов.

Проте подальша історія східнослов'янських мов є досить суперечливою, оскільки кожна політична ідеологія трактує походження, розвиток та історію цих мов по-своєму. Відмінність існує навіть у назвах. Староруську мову українські мовознавці звикли називати давньоукраїнською, білоруські — давньобілоруською, російські — давньоруською. Проте з певністю можна сказати, що значний вплив на розвиток і поширення, а згодом і розрізнення східнослов'янських мов мало становлення Київської Русі. У часи, коли існувала ця держава було три основних діалекти східнослов'янської мови (руської, тобто мови Київської Русі) — давньоукраїнський (староруська мова, давньобілоруська мова, давньоукраїнська мова), новгородський і владимиро-суздальський.

Порівняння лексики[ред.ред. код]

Дванадцять спільних рис української та білоруської мов[6]
  • Подібна рефлексація плавних з колишнім слабким редукованим: *trъt < укр. крию, біл. крыю, рос. крою, *tlъt < укр. глитати, біл. глытаць, рос. глотаю
  • Зміна [l] в нескладовий [ụ]: *tьlt < укр. вовк [ў], біл. воўк, рос. волк
  • Асиміляція звука [j] та поява подовження м’яких передньоязикових: *tьj < укр. суддя, весілля, біл. судзя, вяселле, рос. судья, веселье
  • Втрата початкового [i] та поява приставних голосних: *jь > i: *jьgrati > укр. грати, біл. граць, рос. играть, *rьža > укр. іржа, біл. іржа, рос. ржавчина
  • Позиційні чергування [w]/[ụ] та [i]/[ị]: укр. Він іде в школу./Вони йдуть у школу., біл. Ён ідзе ў школу./Яны йдуць у школу., рос. Он идёт в школу./Они идут в школу.
  • Втрата зімкненого задньоязикового етимологічного *g > українське [ɦ], білоруське [γ], російське [g]
  • Злиття двох праслов'янських префіксів: *sь, *iz > укр. з роботи, біл. з работы, рос. с работы
  • Протетичні приголосні: *jesenь > укр. осінь, біл. восень, рос. осень, *ognь > укр. вогонь, рос. огонь, *ulica > укр. вулиця, біл. вуліца, рос. улица, *ovьca > укр. вівця, біл. гаўца, рос. овца
  • Збереження чергування задньоязикових зі свистячими в іменниках: укр. на дорозі, біл. на дарозе, рос. на дороге
  • Збереження чергування [ɦ]/[ʒ], [k]/[t͡ʃ] у 2 особі однини наказового способу: укр. біжи, печи, біл. бяжи, пяч, рос. беги, пеки
  • Збереження кличного відмінка: укр. сину, коню, біл. сыну, коню, рос. сын, конь
  • Втрата кінцевого закінчення у 3-ій особі дієслів теперішнього та майбутнього часів: укр. бере, каже, біл. бярэ, кажа, рос. берёт
Три спільні риси української та російської мов[6]
  • Наявність м'яких приголосних [ď], [ť]: укр. діти, тісто, рос. дети, тесто — відсутні [ď], [ť] біл. дзеці, цеста,
  • Наявність твердої та м'якої фонеми [r], [r‘]: укр. раба, ряба, рос. рад, ряд — лише тверда біл. раб,
  • Збереження звука [j] у флексії називного відмінка повних прикметників: укр. новий, синій, рос. нóвый, синий — втрата звуку [j] біл. новы, сіні.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. The East Slavic languages, Ukrainian, Belorussian and Russian
  2. http://www.rusyn.org/images/1.%20Language%20of%20Carpathian%20Rus'.pdf
  3. Русинська мова. (укр.)
  4. Докладніше у статті Ізоглоса кентум-сатем
  5. Гіпотетична єдність у далекому минулому слов'янської і балтійської груп мов ґрунтується в основному на великій подібності у їхній лексиці. Балто-слов'янська мовна єдність чи прамова — одна з класичних проблем індоєвропейського мовознавства.
  6. а б Історія української мови. (укр.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]