Східні католицькі церкви
Східні католицькі церкви — помісні католицькі церкви, що використовують у церковному житті один з східних літургійних обрядів.
Католицькі церкви східного обряду перебувають у юрисдикції Папи Римського через Конгрегацію для східних церков — одне з відділень Римської курії, утвореної в 1862 році в рамках Конгрегації з поширення віри (Propaganda Fide, нині Конгрегація євангелізації народів), що займається місіонерською діяльністю Церкви. В 1917 році вона була перетворена папою Бенедиктом XV в автономну Конгрегацію.
Католицькі церкви східного обряду перебувають у повному віросповідному та літургійному спілкуванні зі Святим Престолом. Вони користуються власним канонічним правом, відмінним від прийнятого для Латинської церкви, у зв'язку із чим, на їх адресу часто застосовується термін «Церкви свого права» (sui iurius). Декрет Другого Ватиканському собору Orientalium Ecclesiarum підкреслив канонічну рівність літургійних обрядів у Церкві, висловивши повагу східних християнських традицій.
18 жовтня 1990 року Святий Престол обнародував Кодекс канонів Східних церков, що містить норми канонічного права, загальні для всіх католицьких церков східних обрядів. Цей кодекс набув чинності закону 1 жовтня 1991 року.
Зміст |
Історія [ред.]
| Цей розділ потребує розширення. (вересень 2010) |
У минулому деякі зі східних католицьких церков називалися «уніатськими», а їх вірні відповідно — «уніатами», оскільки вони об'єдналися з Римською Церквою зі збереженням попередніх обрядових і канонічних особливостей (див. Берестейська унія). У православно-католицькій полеміці набрав зневажливого значення і тому сприймається сьогодні як образливий. З'єднані східні католики прийняли в Австро-Угорщині назву греко-католиків. Як зручний термін для відрізнення українців католиків від православних і римо-католиків, деякі чужомовні автори вживають його й досі без будь-якого принизливого значення.
Структура [ред.]
Станом на 2009 рік існують 22 католицькі церкви східного обряду, з яких 14 дотримуються візантійського обряду, 8 — інших східних літургійних обрядів.
Католики візантійського обряду називаються також греко-католиками. У вузькому сенсі термін застосовується до католицьких церков, в яких богослужіння здійснюється за візантійським обрядом грецькою мовою - грецької, італо-албанської та мелькітської церков.
У ширшому сенсі — до всіх католицьких церков візантійської традиції.
Історична територія розповсюдження східних церков — Центральна та Східна Європа, Близький Схід, Індія та Північна Африка, однак через еміграційний потік з цих регіонів східні громади існують також у Західній Європі, Північній Америці та Океанії. У всіх державах, де поширені східні церкви (крім Еритреї) структури східних католицьких церков існують паралельно з римо-католицькою ієрархією. У ситуації, коли парафії східного обряду надто нечисленні, щоб створити власну постійну структуру, вони, як правило, підпорядковуються латинській єпархії.
Згідно з Кодексом канонів Східних церков, Церкви східного обряду можуть мати статус:
- Патріархату (Халдейська, Вірменська, Коптська, Сирійська, Маронітська та Мелькітська Церкви);
- Верховного архієпископства (Сіро-Малабарська, Сиро-Маланкарська, Румунська, Українська церкви).
- Архиєпархії (Ефіопська, Русинська, Словацька)
- Єпархії (Угорська, Італо-албанська та ін)
- Апостольського екзархату (Російська, Грецька та ін)
Кожна з патріарших східнокатолицьких церков очолюється Патріархом. Він обирається синодом єпископів даної Церкви і негайно проголошується і інтронізується, після чого просить сопричастя (церковного спілкування) у папи римського. Патріархи, зведені в гідність кардинала, прирівнюються до кардиналів-єпископів, отримуючи в якості кардинальського титулу назву їхньої патріаршої кафедри.
Кожна з верховно-архіепіскопських східнокатолицьких церков очолюється Верховним архієпископом. Він, так само, як і Патріарх, обирається синодом єпископів своєї Церкви. Але цей вибір синоду Папа римський повинен затвердити. І тільки після цього проводиться інтронізація Верховного Архієпископа. Інших відмінностей між Патріархом та Верховним Архієпископом немає.
Мукачівська греко-католицька єпархія має статус церкви свого права, та підпорядковується безпосередньо Риму, хоч перебуває на теренах України та були неодноразові спроби об'єднання її з УГКЦ, Владика Іван (Маргітич) – символ єдності Мукачівської єпархії ГКЦ та УГКЦ. Такий статус зберігається дещо із-за невирішеного на Україні питання Русинства. Русинська візантійська католицька церква (на початку перебувала в статусі дочірньої МГКЄ) так, у кінці XIX століття русини, що емігрували у Пенсильванію (США) разом з українцями засновували там греко-католицькі парафії, а в 1913 виокремились в окремий русинський екзархат (Архиєпархію і апостольський екзархат). Також з Мукачівської єпархії були відділені такі єпархії: Крижавецька (1777), Пряшівська (1818), яка стала основою до створення Словацької греко-католицької церкви, Гайдудорозька (1912)яка в свою чергу стала основою до створення Угорської греко-католицької церкви.
Перелік східних католицьких церков [ред.]
Література і посилання [ред.]
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
- Декрет "О Восточных церквях" ("Orientalium Ecclesiarum") Второго Ватиканского собора
- Статистика восточнокатолических церквей
- архиеп. М. Д. Броджи, свящ. И. Выжанов, А. Г. Крысов, В. В. Тюшагин Восточные католические Церкви // Православная Энциклопедия. Т. 9. С. 484-492
- Kodeks Kanonów Kościołów Wschodnich
- Ks. Andrzej Orczykowski SChr, Uniwersytet Kard. S. Wyszyńskiego w Warszawie "Problemy migracji w Kodeksie Kanonów Kościołów Wschodnich"
- Агульная панарама Ўсходніх Цэркваў // Газета "Царква". № 3-4 (7-8). 1996. С. 8-9.
Примітки [ред.]
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
