Східні креси

Східні креси (пол. Kresy Wschodnie, від польського слова «крес» — границя, кінець, край) — польська назва територій сьогоденної Західної України, Білорусі і Литви, що колись входили до складу Польщі; «східна окраїна» . Польські жителі цих територій, у тому числі репатрійовані до Польщі, можуть називатися кресов’янами або зневажливо — забуголями.

Етимологія

Воєводства в Польщі в 1922—1939. Шість східних воєводств представляли собою приблизний терен Східних кресів

Термін «Креси» з'явився в середині XIX ст. у творах польського поета Вінцент Поля, зокрема в поемі «Могорт» (1854), в якій описуються події незадовго після «уманської різанини», на кордоні Речі Посполитої і Кримського ханства. Поширенню терміну сприяло уявлення про особливу цивілізаторську місію поляків на цих землях, і походження найбільших польських поетів - Адама Міцкевича та Юліуша Словацького з цих земель. Слово «Креси» вкоренилося в польський літературі і публіцистиці як означення територій на схід від Вільно і Львова, які до кінця XVIII ст. належали Речі Посполитій. У міжвоєнний період, Другої Речі Посполитої офіційна назва «Східні креси» стосувалося заселених українцями, білорусами і литовцями воєводств (Львівського, Тернопільського, Станіславського, Волинського, Поліського, Білостоцького, Віленського і Новогродського).. У 1924 польським парламентом був прийнятий особливий «кресовий» закон, за яким з метою асиміляції місцевого населення на Західній Україні і в Західній Білорусі вводилося двомовна шкільна освіта.

Населення Східних кресів у міжвоєнний період

Етнічний склад на 1931

Населення Східних кресів було багатонаціональним, головним чином з поляків, українців і білорусів. За даними польських наукових досліджень, поляки були найбільшою етнічною групою в цих регіонах, і були демографічно найбільшою етнічною групою в містах регіону. Інші національні меншини: литовці (на півночі), євреї (розкидані в містах і селищах по всьому терену), чехи (на Волині), а також росіяни.

Рідною мовою назвали, згідно з польським переписом 1931:

• Львівське воєводство: 58% польську, 34% українську, 8% ідиш
• Новогродське воєводство: 53% польську, 39% білоруську, 7% їдиш, 1% російську
• Поліське воєводство: 63% поліську або Tutejsi, 14% польську, 10% ідиш, 6% білоруську, 5% українську
• Станіславське воєводство: 69% українську, 23% польську, 7% ідиш, 1% німецьку
• Тарнопольське воєводство: 49% польську, 46% українську, 5% ідиш
• Віленське воєводство: 60% польську, 23% білоруську, 8% їдиш, 3% російська, 8% інші (в тому числі литовську мову)
• Волинське воєводство: 68% українську, 17% польську, 10% ідиш, 2% німецьку, 1% російську, 2% інші
• Білостоцьке воєводство: 67% польську, 16% білоруську, 12% їдиш, 3% російську, 2% інші

У середині і наприкінці 1940-х років велика частина польського населення України, в основному, репатріювалася. У той же час збереглися великі польські громади в Білорусі та Литві.

Див. також

• Лінія Керзона
• Західні Креси

Ресурси Інтернету

• http://www.kresy.co.uk/
• Polish maps of present-day Western Ukraine and Belarus (1930s)
• Commonwealth of Diverse Cultures: Poland's Heritage

Посилання

Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.