Східні слов'яни
Східнослов'янські племена — група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. Археологічними дослідженнями простежується зв'язок від населення празької культури V—VII століть. Розселення цієї людності та її безпосередніх нащадків, носіїв лука-райквецької культури, в різних напрямках започаткувало в VI—IX століттях південну, західну та східну гілки слов'ян.
Зміст |
Перші згадки[ред.]
Про одне з державних об'єднань слов'ян арабський літописець Х століття Аль Масуді писав так:
-
З-поміж цих народів один за давніх часів мав владу, князь його звався Маджак, а сам народ валінана (Valinana). Цьому народові за давніх часів корилися всі інші слов'янські народи, бо влада була його, а інші князі його слухалися.
У IV—VI століттях у східнослов'янському ареалі стали виразно виділятися два масиви — північний та південний. Вони співвідносилися з двома історичними угрупуваннями слов'ян — склавинами (північний масив) й антами (південний масив). Ареал ранньої східнослов'янської етномовної спільності цілком збігався зі східною частиною прабатьківщини слов'ян між Верхнім Дністром, Прип'яттю, Середнім Дніпром і південним Степом, отже повністю вкладався в межі протоукраїнської (тобто райнньоукраїнської) етномовної території. Північніше Ясельди — Прип'яті (територія сучасної Білорусі) у той час жили балтські племена, південна межа яких пролягала по Прип'яті, Середній Десні та Сейму, а величезні простори на північному сході (нинішня Європейська Росія) були заселені численними фінно-угорськими племенами.
У перших століттях н. е. розпочався міграційний рух східних слов'ян спочатку на північний схід по Десні й Сейму, а згодом — і на південь. Повільно розселяючись на нових землях, східні слов'яни змішувалися з місцевими балтськими та фінно-угорськими племенами, переймали їхні етнічні й мовні особливості або повністю втрачали свої й асимілювалися. Таким чином, сторювалися умови й ґрунт для формування нових етносів — білоруського і російського.
Коли міграційна хвиля східних слов'ян досягла приблизно території сучасних північної Брянщини й південної Смоленщини, у VI столітті на півночі, біля Псковського озера і в басейні річки Великої, з'явилися слов'янські племена — предки історичних кривичів, а в VII столітті у басейні озера Ільмень поселилися слов'яни — предки літописних ільменських словенів. Ці групи слов'ян емігрували сюди з вісло-одерського узбережжя Балтійського моря, найвірогідніше, морським шляхом. Поступово вони колонізували й сусідні території, унаслідок чого сформувалися Псковська та Новгородська землі.
Протягом VI—VIII століттях східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а також територіальні князівства, до яких належали різні племена або їхні частини. Центрами таких князівств були міста: у полян — Київ, в ільменських слов'ян — Новгород, у кривичів — Смоленськ та Полоцьк, у сіверян — Чернігів та ін. Згодом утворилася ранньосхіднослов'янська держава Русь.
Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися групами за 2-4 км одне від одного і налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50—70 кілометрів. У центрі зводилися ґороди, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали ці землі «Гардарікі», що значить «країна укріплень».
Політична організація[ред.]
Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли волхви, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе безпомічними проти кінноти та стріл на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах і байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під час миру.
Торгівля[ред.]
Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII столітті їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати як традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, так і рабів. Останній товар араби цінили понад усе. Ця торгівля процвітала наприкінці VIII століття, коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів. Вони заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.
Археологічні дослідження[ред.]
Знані з «Повісті минулих літ» літописні слов'янські племена протягом XX століття плідно досліджувались археологами. Найпоказовішими для етно-культурної диференціації східнослов'янських племен виявилися металеві прикраси традиційного жіночого костюму і перш за все скроневі кільця. О. А. Спіцин довів, що східнослов'янським племенам властиві срібні півтораобертові кільця перстеневого типу, сіверянам — спіральні, дреговичам — зернисті, радимичам — семипроменеві, в'ятичам — семилопатеві, кривичам — браслетовидні, ільменським словенам — ромбощиткові.
Перелік східнослов'янських племен[ред.]
З літопису відомі такі східнослов'янські племена:
Південно-західна група племен (праукраїнці)[ред.]
- Білі Хорвати й лучани — в Галичині
- Дуліби й волиняни — над горішнім Західнім Бугом.
- Деревляни — в лісах по Горині, Прип'яті й Дніпру.
- Поляни — над Дніпром, у теперішній Київщині.
- Сіверяни й сівери — по Десні й лівих допливах середнього Дніпра (частково праросіяни).
- Уличі — між Дністром та Бугом.
- Тиверці — на південний захід від уличів, над Дністром, аж до моря.
- Бужани — понад річкою Західний Буг
Північна група племен (прановгородці)[ред.]
Північно-західна група племен (прабілоруси)[ред.]
Північно-східна група племен (південні праросіяни)[ред.]
Сучасні східні слов'яни[ред.]
Сучасні східнослов'янські народи і етнічні групи включають в себе:
Література[ред.]
- (рос.) Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. — М., 1991.
|
|||||||||||
|
|||||||||||
.svg){kind=small}
