Сьома печатка (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сьома печатка
Det Sjunde Inseglet
Жанр притча
Режисер Інгмар Бергман
Продюсер Алан Екелюнд
Сценарист Інгмар Бергман
У головних
ролях
Макс фон Сюдов, Гунар Бьорнстранд, Бібі Андерсон
Оператор Гуннар Фішер
Композитор Ерік Нурдгрен
Кінокомпанія Svensk Filmindustri (SF)
Тривалість  96 хв
Мова  шведська
Країна  Швеція Швеція
Рік  1957
IMDb ID 0050976
Картина Альберта Піктора, що надихнула створення фільму «Сьома печатка»

Сьома печатка (швед. Det Sjunde Inseglet) — фільм у формі філософської притчі, знятий шведським режисером Інгмаром Бергманом у 1957 році.

Історія створення[ред.ред. код]

В основу сценарію фільму покладена одноактна п'єса Trämålning («Розпис по дереву»), написана Інгмаром Бергманом для першого випуску театральної школи в м. Мальме, в якій він викладав. Ця п'єса-вправа складалась з монологів, а кількість ролей відповідала числу студентів-випускників.

Сюжет[ред.ред. код]

Дія фільму відбувається в XIV столітті. Лицар Антоніус Блок (Макс фон Сюдов) і його зброєносець Йонс (Гуннар Бьорнстранд) повертаються на батьківщину з хрестового походу після десяти років відсутності. На безлюдному березі головному героєві являєтся Смерть в образі чоловіка в чорному (Бенгт Екерут).

Лицар пропонує Смерті зіграти з ним партію в шахи. У разі виграшу Смерті вона повинна забрати лицаря, а в разі поразки — залишити. Після пробудження зброєносця Йонсена вони переривають партію. Лицар і зброєносець продовжують свій шлях углиб країни. До своєї партії лицар зі Смертю повертаються протягом фільму.

Антоніус заходить сповідатися і розповідає священикові-сповідникові свій план, який допоможе виграти йому в шаховій партії зі Смертю. Однак він надто пізно помічає, що його сповідником була сама Смерть.

У міру просування країною герої зустрічають вимерлі через епідемію чуми села. Йонс рятує дівчину від гвалтівника і забирає її з собою. Він знайомий з гвалтівником — оскільки той був семінаристом, котрий намовив його господаря вирушити в хрестовий похід. Йонс залишає його живим і попереджає, щоб той не попадався йому більше на очі. У місті він зустрічає сім'ю мандрівних артистів, що вирушили до столиці на свято. Лицар попереджає, що в столиці лютує чума, і пропонує перечекати епідемію в його замку. До них приєднується коваль, у якого відібрав дружину друг Актора.

По дорозі лицар і чоловік зустрічають дівчину, яку повинні спалити як відьму. Антоніус Блок розмовляє з нею. Він мучиться питаннями буття і розмова одертається навколо метафізичних тем. Він хоче знати, чи існує Сатана, адже тоді існує і Бог, а отже, все суще не марне. Але Антоніус бачить в її очах лише порожнечу і нічого більше. Під час спалення вірний зброєносець Йонс питає, хто прийме її — Бог, Диявол чи порожнеча? Лицар відмовляється вірити у будь-що.

Шахова партія добігає кінця і Смерть виграє її, попереджаючи, що при наступній зустрічі забере Блока і його супутників. Під час партії Блок відволікає Смерть, дозволяючи Акторові і його родині врятуватися. У цьому і набуває сенс все життя Блока, у порятунку молодого життя. Антоніус Блок з супутниками добирається до свого замку, де його зустрічає дружина Карін. Вранці, за читанням Одкровення Іоанна Богослова (глави 8), Антоніуса, Каріна, Йонсена, дівчину, коваля із дружиною забирає Смерть. Усіх їх, що йдуть геть від світанку, бачить Актор.

Вплив[ред.ред. код]

Сьома печатка поставила Бергмана серед найвидатніших режисерів світу. Після того як стрічка отримала Спеціальний приз журі на Каннському кінофестивалі 1957 року,[1] Бергман та його актори Макс фон Сюдов і Бібі Андерсон стали добре відомими серед Европейської кіногромади, а також критиків і читачів Cahiers du Cinéma. Протягом наступних п'яти років він утвердився, як перший режисер авторського кіно у Шведському кінематографі. Його картина, з яскравими образами та роздумами про смерть і сенс життя «відразу ставала зрозумілою для літературно обізнаних людей, які тільки починали відкривати для себе мистецтво кінокартин, і швидко стала матеріалом для літературних занять у середній школі та курсів в університетах… На відміну від Голівудських фільмів — „Сьома печатка“ була близькою до елітної художньої культури і, відповідно, гідно оцінювалась інтелектуальною публікою.»[2]

Творці фільму[ред.ред. код]

Знімальна група

  • Автор сценарію — Інгмар Бергман
  • Режисер — Інгмар Бергман
  • Продюсер — Алан Екелюнд
  • Оператор — Гунар Фішер
  • Композитор — Ерік Нурдгрен
  • Художник — П.-А. Люндгрен
  • Монтаж — Ленарт Вален
  • Костюми — Мані Ліндхольм
  • Грим — Нільс Нітель

У ролях

  • Макс фон Сюдов — Антоніус Блок
  • Гунар Бьорнстранд — Йонс
  • Нільс Попе — Юф
  • Бібі Андерсон — Міа
  • Бенгт Екерут — Смерть, оповідач
  • Оке Фрідель — Плуг, коваль
  • Інга Йіль — Ліса, дружина коваля
  • Ерік Страндмарк — Йонас Скат
  • Бертіль Андерберг — Равал
  • Гунель Ліндблюм — німа дівчина
  • Мод Хансон — відьма
  • Інга Ландгре — Карін, дружина Блоку
  • Гунар Ульсон — богомаз
  • Андерс Ек — чернець

Технічні дані[ред.ред. код]

  • Виробництво: Svensk Filmindustri.
  • Художній фільм, чорно-білого кольору зображення.
  • Перший показ відбувся у кінотеатрі: 16.02.1956 р. (к/т «Реда Кварн»).

Художні особливості[ред.ред. код]

  • Назву взято з Одкровення Іоанна Богослова.
  • Стрічка входить до 250 найкращих фільмів за версією IMDb.
  • Останні дві хвилини фільму являють собою повну імпровізацію. Актори вже відіграли всю фінальну сцену, коли Інгнмар Бергман помітив на небі хмару незвичайної форми, що надихнула його до творчості. Він велів творчій трупі знову надіти костюми і зняв новий варіант заключної сцени з одного дубля.

Нагороди[ред.ред. код]

  • 1957 р. — Приз (Jury Special Prize) Каннського кінофестивалю. Номінант на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю.
  • 1961 р. — Приз «Срібна стрічка» Національного Синдикату Італійських кіножурналістів (Sindacato Nazionale Giornalisti Cinematografici Italiani) найкращому режисерові.
  • 1962 р. — Призи Circulo de Escritores Cinematográficos (Іспанія): найкращому зарубіжному режисерові і за найкращий зарубіжний фільм. Приз Fotogramas de Plata (Іспанія) найкращому зарубіжному виконавцю (Макс фон Сюдов). Призи Sant Jordi (Іспанія): найкращому зарубіжному режисерові і за найкращий фільм того року.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Каннський кінофестиваль: Сьома печатка». festival-cannes.com. Архів оригіналу за 2013-08-24. Процитовано 2013-01-09. 
  2. James Monaco How To Read a Film. — 2000. — P. 311–312. — ISBN 0-19-513981-X


Джерела[ред.ред. код]

  • Бергман И. Картины / Перевод со шведского А. Афиногеновой. — М.- Таллин: Музей кино, Aleksandra, 1997. — 440 с. — ISBN 9985-827-27-9 (рос.)
  • Бергман И. Седьмая печать. Сценарий // Бергман о Бергмане. Ингмар Бергман в театре и кино. — М.: Радуга, 1985. — С. 272–318. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]