Сюй Ґуанці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Сюй Гуанці)
Перейти до: навігація, пошук
Сюй Ґуанці
徐光啟.jpg
Портрет Сюя Ґуанці
Інші імена Сюй Цзисянь, Сюй Сюаньху, Павло Сюй
Народився 24 квітня 1562(1562-04-24)
Шанхай
Помер 8 листопада 1633(1633-11-08) (71 рік)
Пекін
Підданство Династія Мін
Національність китаєць
Діяльність політик, математик, вчений
Конфесія католицтво
Батько Сюй Січен

Сюй Ґуанці (徐光启, *24 квітня 1562 — †8 листопада 1633) — китайський математик, астроном, політичний діяч часів династії Мін і найвпливовіший китайський новонавернений християнин у XVII ст. Як перший католик в Шанхайській області, він був зарахований до «Трьох стовпів китайського католицизму»(англ.)укр..

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 24 квітня 1562 року у м. Шанхай. Походив з бідної родини дрібного чиновника Сюй Січена. Отримав гарну домашню освіту. У 1581 році отримав початковий вчений ступінь. Після цього працював у міському суді.

У 1600 році він познайомився з Маттео Річчі, який у 160 році хрестив його, давши ім'я Павло. У 1601 році Сюй Ґуанці приїхав до Пекіна складати іспити на вищий ступінь цзіньши, посів сьоме місце, але через деякі формальності ступінь не отримав його. При другій спробі навесні 1604 року блискуче склав іспити і був направлений до академії Ханьлінь. Зняв будинок поряд з резиденцією Річчі і перевіз до Пекіна свою родину.

Під впливом Річчі Сюй Гуанці визнав, що китайська культура поступається західній, зокрема, вважав китайську математику менш розвиненою, ніж європейська. Однак він не міг судити про неї об'єктивно. У його час чудові успіхи китайців в алгебрі були в значній мірі забуті. Сенс методу тяньюань Лі Е вже не розуміли в Китаї. Трактат «Цзю чжан суань шу» був майже невідомий, і сам Сюй Ґуанці ніколи не читав його. У той час збірка математичної класики «Суань цзин ши шу» («Десять книг рахункового канону») вважалася втраченою. Сюй Ґуанці вважав цю втрату не істотною, порівнюючи з втратою «зношених черевиків». Він припускав, що скоро в Китаї будуть широко вивчати «Начала» Евкліда, і виявився в значній мірі правим: коли в Китаї були засновані західні школи (сісюе), вивчення європейської геометрії в них стало обов'язковим.

Європейську астрономію Сюй Ґуанці сприйняв із натхненням. Особливо його вразило точне передбачення з її допомогою сонячного затемнення 15 грудня 1610 року, тоді як передбачення Астрономічного бюро виявилися помилковим. Після цього випадку Сюй Ґуанці і місіонер Сабатіні де Урсіс (1575–1620) домоглися наказу, який пропонував зайнятися реформою календаря. І хоча потім імператор призупинив його дію, вони склали програму реформи.

Маттео Річчі та Сюй Ґуанці у творі Афанасіуса Кірхера China Illustrata (1608)

У 1629 році китайський уряд оголосив змагання з метою визначити, хто б міг найбільш точно передбачити час сонячного затемнення, яке повинно було відбутися 21 червня того ж року. З трьох підходів, які конкурували на конкурсі,  — китайського, арабо—мусульманського і західного — останній, представлений Сюй Гуанціи, виявився найточнішим. В результаті у 1630 році Сюй Гуанці став помічником голови Відомства обрядів і главою новоствореного Календарного бюро. На службу до бюро він запросив Лі Чжицзао (1565–1630) і місіонерів Іоана Адама Шаоя фон Белла (1592–1661), Миколу Лонгобарді (1565–1655) і Терентіуса (Іоанн Шрек, 1576–1630). Перед ним було поставлено завдання виправлення чинного календаря. Після смерті Сюй Гуанці цю роботу продовжив Адам Шаль. Новий календар, прийнятий у 1645 році, отримав назву Шисяньлі.

Сюй Гуанці першим з китайців використав телескоп, у 1618 році привіз єзуїт Терентіус, для спостережень за сонячними і місячними затемненнями.

В останні роки життя Сюй Гуанці був надзвичайно впливовою постаттю при дворі. Після того як у 1621 році маньчжури завдали нищівної поразки армії Мін, Сюй Гуанці та Лі Чжицзао переконали імператора використовувати проти них західні гармати, які можна було привезти з Макао. Спочатку ефективна, ця стратегія дала збій після смерті Сюй Гуанці, коли маньчжури також почали закуповувати західну зброю.

Творчість[ред.ред. код]

Математика[ред.ред. код]

Першим зі своїх співвітчизників став переводити європейську літературу китайською мовою. У співпраці з Маттео Річчі перевів багато книг з математики, гідравліки і географії. Найвідомішим був переклад перших шести книг «Начал» («Цзі-хе юань-бень») Евкліда, виданий у 1607 році, що мало великий вплив на китайську математику.

Сюй Гуанці хотів перевести інші книги, але Річчі вважав, що вони будуть зовсім незрозумілі китайцям. При перекладі вони використовували лататинський коментар, виданий Клавіусом у 1574 році. Працювали вони так: Річчі пояснював зміст вихідного тексту Сюй Гуанці, а той записував зрозуміле. Пристосовуючись до суто практичному підходу китайців до математики, Сюй Гуанці пояснив у передмові зв'язок змісту «Елементів» з календарем, музикою і технологією. Нові терміни, винайдені ним для позначення точки, кривої, паралельної лінії, гострого або тупого кута і т.ін., скоро стали частиною китайської математики. Також був прийнятий його стиль креслення геометричних фігур та їх ієрогліфічне позначеня.

Астрономія[ред.ред. код]

Слідуючи європейським правилам, Сюй Гуанці впровадив у Китаї поділ кола на 360º (замість традиційного 365 1/4) і запропонував розмітку земної кулі по широтою і довготою. За його проектом виготовили декілька астрономічних інструментів (армілярна сфера, екліптичний теодоліт, секстант та ін.), які встановили у 1629 році в Пекінській обсерваторії Гуань-сян-тай («Башта для спостережень небесних явищ»).

Сільське господарство[ред.ред. код]

Могила Сюя Ґуанці в Шанхаї, неподалік від Собору Святого Ігнатія Лойоли

Сюй Гуанці відомий в якості автора сільськогосподарської енциклопедії «Нун чжен цюань шу» («Повна збірка писань про управління землеробством»), яка підвела підсумок багатовікового розвитку традпційної науки про землеробство. Цю монументальну працю з 60 цзюаней і 12 тематичних розділів не був ним завершений, і його остаточна підготовка до видання була зроблена вже посмертно.

Джерела[ред.ред. код]

  • Needham, Joseph: Science and Civilization in China: Volume 3, Mathematics and the Sciences of the Heavens and the Earth. Cambridge [u.a.]: Cambridge University Press, 1979.