Сюнікське царство
| |||||||||||||||||||||||||||||
Сюнікське (Сюнійське) царство (Капанське царство[2], Балкське (Бахкське) царство[2]) — середньовічна вірменська держава[3] на території давньовірменської провінції Сюнік, що існувало у 987–1170 роках зі столицею в місті Капан.
Історія[ред. | ред. код]
987 року[4] у період тимчасового послаблення Анійського царства[5] через періодичні напади арабського амірату Атрпатакана, сюзеренний князь Сюніка Смбат I Саакян за допомогою Раввадіда Абу-л-Хайджа й Арцахських князів проголосив Сюнік окремим царством[6]. Однак лише за рік, 988, після смерті Абу-л-Хайджа, Смбат I Саакян визнав верховну владу царя Вірменії Смбата II і того ж року у складі вірменської армії взяв участь у вірменсько-грузинському поході проти Абхазького царства.
У перші роки правління Смбата I Саакяна було сформовано державний апарат, створено владні інституції, нормалізовано армію, засновано суди, облаштовано й посилено фортеці, розвивалось будівництво. Цар Вірменії Гагік I (989–1020) анексував від свого васала деякі області (Чахук і частину Цхука) в тому числі й Вайоц-Дзор[7][8].
Наприкінці X століття кордони васального Сюнікського царства сягали на сході річки Акера, на північному сході — водорозділу Арцахських гір, на півночі охоплювали території за лінією населених пунктів Брнакот—Сісіан—Тег, на заході доходили до Зангезурських гір, охоплюючи частину області Єрнджак із містечком Шорот (фортеця Єрнджак, яка на початку X століття була захоплена аміром Голтна, до кінця століття знову приєдналась до Сюніка), а на півдні — до річки Аракс. Такі кордони царства зберігались до початку XII століття.
За Васака (998–1040) і Смбата II Ашотяна (1040–1044) Сюнікське царство переживало економічне піднесення, сягнувши піку розквіту. В середині XI століття, з початком вторгнення сельджуцьких військ під проводом Алп-Арслана Сюнік разом з Таширом залишився однією із нечисленних вірменських областей, які не були завойовані[9][2].
1064 року, за часів Григора I Ашотяна (1044–1084), Сюнік пережив навали середньоазійських сельджуків на чолі з Мелік-шахом та його везиром Нізам аль-Мульком, втративши низку прикордонних областей. Територіальна цілісність царства була відновлена[10] за Сенекеріма (1072–1094), влада якого була затверджена Мелік-шахом[11]. В одному з документів той також називав себе царем Вірменії, що сидить у Сюніку[12]. Після смерті останнього Сюнікське царство відновило свій фактичний суверенітет. Наприкінці XI століття площа царства складала близько 1/3 історичного Сюніка (близько 5500 км²[1]). Царство мало 43 фортець, 48 монастирів і 1008 сіл, 1 місто й кілька селищ.
У XII столітті політична криза царства поглибилась. 1103 року сельджуки захопили та зруйнували Капан, 1104 року — фортецю Воротн, а за рік — Бген[13]. Цар Григор II (1096 або 1103–1166) здійснив спробу активізувати зовнішню політику, пов'язану з успіхами вірменсько-грузинських військ. Однак у період тимчасових невдач Грузинського царства сельджуцькі аміри знову посилили тиск на Сюнік. 1126 року Харон амір зруйнував Капан і область Аревік, захопив Какаваберд і Багаку кар, однак невдовзі всіх їх було звільнено. Далі Сюнікському царству загрожували Ільдегізи. У 1151–1152 роках Шамс ад-Дін Ільдегіз захопив фортеці Грхам, Гегі, Какаваберд, 1170 року — Багаберд. Останній цар Сюнікського царства Гасан Геракареці змушено пішов до Хачена, чим і завершилась 180-річна історія царства.
Правителі[ред. | ред. код]
- Смбат I Саакян — з 976/980 сюзеренний князь, 987–998 цар[14]
- Васак — 998–1040[14]
- Смбат II Ашотян — 1040–1044[14] (1051[15])
- Григор I Ашотян — 1044 (1051[15])—1072
- Сенекерім Севадян — 1072–1094[14]
- Григор II Сенекерімян — 1094–1166[14]
- Гасан Геракареці (Хаченці) — 1166–1170[14]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б С. Т. Єремян. Вірменія за «Ашхарацуйцем». — Єр., 1963. — С. 117.
- ↑ а б в Енциклопедія Британіка|http://www.britannica.com/EBchecked/topic/35178/Armenia/44272/Ottomans-and-Safavids Armenia}}
- ↑ Christopher Hatch MacEvitt. The crusades and the Christian world of the east: rough tolerance. — University of Pennsylvania Press, 2008. — С. 37.
- ↑ The Journal of Jewish studies. — 2002. — Т. 53, вип. 1-2.
- ↑ Іраніка
- ↑ Степанос Орбелян. Історія області Сісакан. — Тіфліс, 1910. — С. 300. (вірм.)
- ↑ Степаненко В. П. Політична обстановка у Закавказзі в першій половині XI ст. // Антична давнина й середньовіччя. — 1975. — Вип. 11. — С. 124—125.
- ↑ ВРЕ. Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 27 липня 2019.
- ↑ University of Cambridge. The Cambridge history of Iran. — Cambridge University Press, 1991. — Т. 5. — С. 64.
- ↑ Степанос Орбелян. Історія області Сісакан. — Тіфліс, 1910. — С. 316, 326. (вірм.)
- ↑ V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 72.
- ↑ Степанос Орбелян. Історія області Сісакан. — М., 1861. — С. 235. (вірм.)
- ↑ Степанос Орбелян. Історія області Сісакан. — Єр., 1986. — С. 279. (вірм.)
- ↑ а б в г д е Вірменська радянська енциклопедія. — Т. 10. — С. 477.
- ↑ а б Г. Григорян. Царство Сюнік (X—XII ст) // Історично-філологічний журнал. — 2006. — № 2. — С. 144. (вірм.)
Джерела[ред. | ред. код]
- А. Утмазян. Сюнік у IX—XI ст. — Єр., 1957. (вірм.)
- Т. Акопян. Сюнікське царство. — Єр., 1966. (вірм.)
- Григорян Г. М. Нариси історії Сюніка IX—XV ст. — Єр., 1990.
- ВРЕ