Сюґо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сюґо́ (яп. 守護, しゅご, «протектор», «захисник») — назва посади військового голови провінції у Камакурському і Муроматівському сьоґунатах, в Японії 12 — 16 століть. Часто перекладається у західній історіографії як «військовий губернатор» або «протектор». Інколи на письмі вживається суґо.

Посада сюґо була вперше заснована у 1185 наказом сьоґуна Мінамото но Йорітомо, який під приводом арешту свого бунтівного брата Мінамото но Йосіцуне, отримав від Імператорського двору дозвіл на розміщення своїх владних представництв у провінціях. На ці посади було призначено впливових ґокенінів, які стали уособленням судової і виконавчої влади сьоґунів у регіонах. До обов'язків цих посадовців входила організація і вишкіл провінційних самураїв-ґокенінів, призначення їх на службу для охорони і наглядом за палацами Імператора і екс-Імператора, контроль за діяльністю дзіто, завідуючих маєтками, а також проведення судів і розправ над анти-сьоґунатівськими силами, убивцями та порушниками порядку.

Послаблення центральної влади сьоґунату у середині 13 століття сприяло посиленню сюґо. Останні захоплювали провінційні адміністрації провінційних голів кокусі, переупорядковували собі податкові відомства і, поступово, перетворювалися на реальних володарів регіонів, так званих сюґо-даймьо. Цей процес пришвидшився з 15 століття. Після Смути Онін (14671477) більшість сюґо еволюціонувала у регіональних володарів даймьо.

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.