Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сянік або Сянок (пол. Sanok) — місто в Низькому Бескиді, на сході краю Горлицько-Сяніцької улоговини, над рікою Сян; осередок східної Лемківщини, нині адміністративний центр Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства. 31000 меш. (1974). Положений на перехресті шляхів з Перемишля через Лупківський перевал на Закарпаття й Угорщину та на захід через Коросно до Польщі, Сянок був княжим городом і боронив шлях на Угорщину.
[ред.] Історія місцевості
В 981. р. Червен і Перемишль забрав із рук ляхів Володимир I Великий і влучив їх до київської держави — тоді він ходив глибоко в Польщу.
Сянік - перша згадка з 1150 (в Іпатському літописі "В 1150. р. угорський король Ґейза перейшов Карпати, здобув Сянік, а рівночасно київський князь Ізяслав II Мстиславич ударив на Ярослав"), 1339 дістав маґдебурзьке право від князя Юрія II Болеслава і став чималим торгово-ремісничим осередком. З середини 14 століття входив до складу Польщі і був центром Сяніцької землі [2] (у складі Руського воєводства) [3]; з другої половини 16 століття занепадає. У 1668 — 75 тут жив перемиський єпископ Антоній Винницький (відтоді перемиські єпископ у своєму титулі вживали додаток «сяніцький»). З 1772 Сянок входив до складу Австрії як округове, а пізніше повітове місто королівства Галичини та Володимирії з столицею у Львові. У середині 19 століття Сянок нараховував 2 500 мешканців, потім його населення почало зростати у зв'язку з будовою залізниці і деякою індустріалізацією: 1880 — 5 100, 1900 — 9000, 1921 — 12 100. У ІІ Речі Посполитій (1918-1939) Сянок був центром повіту Львівського воєводства.
Староста сяніцький,
граф Себастьян Любомирський.
1558 Сянок, Латинська церква.
Музей народного будівництва скансенівського типу.
[ред.] Полонізація
Колишнє українське місто зазнало (так само, як північно-західна частина Сяніцького повіту, а частково й околиці Сянока) полонізації[4]; у 1880 українці становили 18%, 1900 — 13,5%; національний склад населення на 1. 1. 1939 у тис. і % такий: українці — 1,8 (11,5%, вони здебільша вживали польську мову), поляки — 8,7 (56%), євреї — 5,1 (32,5%). Проте Сянок був осередком життя Східної Лемківщини (див. 1 277 стор.; там і прізвища укр. діячів); з 1930 у Сянку діяв музей «Лемківщина», у 1936 — 44 Сянок був осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. Українське життя пожвавилося у 1939 — 44 (тоді кількість українців зросла до 3 000), воно майже цілком занепало після примусового виселення українців з Лемківщини у 1946 — 1947.
[ред.] Сянок сучасний
Тепер Сянок є промисловим містом (автобусний завод, ґумова, керамічна фабрики і харчова промисловість); регіональний музей (багаті українські фонди, зокрема ікони з колишнього українського музею «Лемківщина»), музею народного будівництва у Сяноці (Muzeum Budownictwa Ludowego) скансенівського типу з багатими матеріалами з Лемківщини, Бойківщини й Посяння (чимало українського матеріалу також у періодику музею «Materiały ...», з 1969), заснований 1958. Пам'ятки архітектури: замок (сучасна будівля 1523 — 48, реставрований 1672 — 74 і 1952 — 53) - сьогодні в замку діє вернісаж карпатської ікони, де презентовано понад 220 ікон, переважно лемківських, костьол і монастир францісканів (17, 19 століття), церква класицистичного стилю (1784 — 89). У Сянку діє православна церква й відділ Українського Суспільно-Культурного Товариства.
[ред.] Примітки
Православний кафедральний собор Святої Трійці
- ↑ Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
- ↑ "На південний захід від Перемишля великим містом був Сянок Сянік , замок якого захищав шлях на Угорщину. 1205 р. тут відбувся з’їзд княгині Романової з угорським королем Андрієм. 1339 р. останній галицько-волинський князь Юрій II надав місту самоврядування на німецькому праві, навколо Сянока оброблялись поля і пасовища, на Сяні влаштовувалися «язи» для рибальства, в лісах займалися ще ловецтвом. Серед міщан, поряд з місцевими людьми, були угорці, німці і поляки. У місті згадуються різні ремісники: кравці, шевці, суконники, різники; кравці мали своє цехове приміщення, працювала лазня, в сусідньому Теребчі — млин. На угорському кордоні знаходилася укріплена місцевість, що звалася Угорські Ворота. Червенська земля, КДП, т. 1, с. 209 — 211., МПГ, т. 2, с. 626.
- ↑ "Разом з приєднанням цих земель да Польщі рушила велика осаднича акція. Сюди почали напливати осадники з інших частин короліства. Король Казимир дозволив створювати тут німецькі та інші осади. Ця територія покрита лісами і луками, а отже придатна для пасовищ, осадники заселяли восновному долини рік і потоків. В слід за осадниками почали засновуватись містечка. Біля Сянока Sannig привілеї отримали м. ін. Кросно нім. Krossen(бл. 1348), Ясліска Hohenstadt (1366), Тичин Titschein (1368), Риманув Reinmanshau (1376), Бжозув Bresen (перед 1388), Заршин Sehrschön (перд 1395), Дубєцко (1407), Динув Dϋnhof (перед 1423), Тирава Крулєвска Königliche Thirau (сьогодні Мжиґлуд, 1425), Яцьмєж Iatschmir (1437), Новотанєц Lobetans (1444) і Лєско (1477). До наших днів збереглися костели з тих часів (XV/XVI стст.) в Гачові, Блізнем і Гумнісках. [...]" Саноцька Земля
- ↑ Колишнє місто Saanig зазнало полонізації (Walddeutsche) в кінці XVI ст.
[ред.] Література
Польща
Підкарпатське воєводство
.JPG)
