Сяо Янь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сяо Янь
Liang Wudi.jpg
Інші імена Лянь Єр
Народився 464(0464)
Помер 549
Цзянькан
Ім'я при народженні Шуда
Титул імператор
Термін 502–549
Наступник Цзянь Вень-ді
Конфесія буддизм
Батько Сяо Шуньцзі
Матір Чжан Шанжоу
Рід Сяо
Діти 12 синів та 4 доньки

Сяо Янь (*蕭衍, 464 —549) — засновник й перший імператор династії Лян у 502549 роках, письменник, поет, філософ.

Життєпис[ред.ред. код]

Кар'єра[ред.ред. код]

Походив з аристократичного роду Сяо. Його батько Сяо Шуньцзі був одним з прихильників Сяо Даочена, засновника династії Південна Ці. За це отримав титул хоу (маркиза).

Сяо янь розпочав військову кар'єру у почті принца Сяо Цзілуня, де проявив себе з гарного боку. Незабаром отримав призначення до секретаріату першого міністра Ван Цзяня. У 490 році після смерті свого батька успадкував титул хоу. Тоді ж зблизився із принцем Сяо Цзіляном, проте у 493 році відмовився підтримати його у спробі заколоту проти імператора Юйлінь-вана. Втім згодом став союзником першого міністра Сяо Луаня, який у 494 році став новим імператором Мін-ді. Того ж року призначаєтсья військовим губернатором м.Шоуян (в сучасній провінції Аньхой).

У 495 році Сяо Янь звитяжив при обороні Шоуяна від військ Північної Вей, після чого виконав відповідальне завдання завдання Мін-ді, стративши зрадника Сяо Чена. У 497—499 роках він хоробро бився проти північної Вей у провінції Юн (частина сучасних првоінцій Хенань та Хубей). У 498 році призначаєтсья губернатором првоінції Юн.

За нового імператора Дунхунь-хоу Сяо Янь деякий час залишався вірним династії Південна Ці. Втім дії імператора спричинили численні повстання по всій країні. Зрештою у 500 році Сяо Янь сам підняв повстання. У 501 році він оголосив імператором Сяо Баожуна. У 502 році Сяо Янь захопив столицю Цзянькан (сучасний Нанкін), захопивши фактичну владу. Він отримав титул вана (князя) лян. Вслід за цим змусив імператора Хе-ді зректися трону. Сяо Янь оголосив про утворення імперії Лян, взявши ім'я Гоа-цзу.

Володарювання[ред.ред. код]

Напочатку імператор вимушен був боротися з внутрішньою опозицією, яка підтримувала поваленого імператора (повстання Чень Бочжі, губернатора провінції Цзян, та Лю Цзіляня, губернатора провінції Йї в сучасному Сичуані). У 503 році розпочалася війна з Північною Вей, яка намагалася відновити владу Південної Ці. В результаті у 504 році Сяо Янь вимушен був поступитися місто Іян (у сучасній провінції Хенань), а у 505 році на бік північної Вей перейшов губернатор м.Наньчжен (у сучасній провінції Шеньсі) Сяхоу Даоцянь. Спроби відбити землі у 505—507 роках виявилися невдалими. Втім імперія Лян вистояла, її було визнано Північною Вей. В подальшому виникали військові конфлікти між Лян та Північною Вей, проет не призводили до великих кампаній — 525—526 років, 528—529 ркоах (тоді намагався поставити залежного від себе володаря на трон Північної Вей), 532 та 534 роках. Після розпаду Північної Вей у 535 році, Сяо Янь у 537 році втановив дружні стосунки з державами Східна Вей та Західна Вей.

У 539 році імператор переорганізувати провінції, присвоївши їм різний статус залежно від розмірів та населення. У результаті утворилося 108 провінцій: 20 - першого класу, 10 - другого класу, 8 - третього класу, 23 - четвертого і 21 п'ятого класу. Малі провінції складалися з окремих поселень в прикордонних регіонах.

Водночас Сяо Янь став призначати губернаторами найважливіших провінцій своїх родичів — сина Сяо І до провінції Цзінчжоу (частина сучасної Хубей), у 547 році онука Сяо Ча до провінції Юнчжоу (прикордоння сучасних провінцій Хенань та Хубей), у 549 році — онука Сяо Юя до провінції Сянчжоу (частина сучасної Хунані).

У 547 році імперія Лян отримав 9 провінцій після занепаду династії Східна Вей. Цьому сприяв військовик Хоу Цзін (тюрок або сяньбієць). У квітні 549 року останній повстав проти Сяо Яня, захопивши столицю Цзянькан, незабаром Сяо янь помер від голоду. Після цього Хоу Цзін поставив імператором Сяо Гана.

Культура[ред.ред. код]

Приблизно наприкінці 510-х років Сяо Янь стає ревним буддистом, що знайшло відображення в його титулатурі - хуанді-Пусан (імператор—бодхисатва») і пуса—тяньцзи (бодхисаттва—Син Неба). Пройшовши через захоплення магічно-релігійною традицією даосизму і ставши буддистським адептом, одночасно визнавав цінність етичних ідеалів конфуціанства. У 527 та 529 роках висловлював намір відректися від влади і прийняти чернечу обітницю.

У буддистській історіографії період його правління визнається «золотим століттям» китвйського буддизму. Був прихильником ідеї «незнищенності духу» (шеньбуме) і організатором полеміки з філософом - матеріалістом Фань Чженєм.

Погляди викладені в офіційних декретах, філософських («Досягнення нірвани», «Велике творіння», «Мережеве ім'я», «Три мудрості» ) та прозорових («Бесіди про рідкісні книги», «Весняні питання», «Конфуцій: справедливо і правильно») поетичних (біля 80) творах, що увійшли до антології «Хунмінцзи» та «Гуанхунмінцзи».

Його діяльність сприяла адаптації буддистської ідеології до традициційних для Китаю уявленням про верховну владу та її носіїв, поширенню буддизму і становленню релігійного синкретизму.

Джерела[ред.ред. код]

  • Benn, James A. (2007), Burning for the Buddha: self-immolation in Chinese Buddhism, Issue 19 of Studies in East Asian Buddhism, University of Hawaii Press, pp. 3,243,261, ISBN 0-8248-2992-1
  • Духовная культура Китая: энциклопедия: в 5 т. / Гл. ред. М.Л.Титаренко; Ин-т Дальнего Востока. - М.: Вост. лит., 2006. Т. 1. Философия / ред. М.Л.Титаренко, А.И.Кобзев, А.Е.Лукьянов. - 2006. - 727 с. С. 331.