Сікевич Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сікевич Володимир Васильович
генерал Сікевич
Народився 23 серпня (5 вересня) 1870(1870-09-05)
м. Тараща, Київської губернії
Помер 27 липня 1952(1952-07-27) (81 рік)
м. Торонто,
Канада Канада
Країна УНР УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання генерал-хорунжий армії УНР, до того полковник генерального штабу та генерал-майор царської армії.
Війни/битви Російсько-японська війна
Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Володи́мир Васи́льович Сіке́вич (23 серпня (5 вересня) 1870(18700905) м. Тараща, Київської губернії — † 27 липня 1952 м. Торонто, Канада) — військовий і політичний діяч; генерал-хорунжий армії Української Народної Республіки, до того — полковник генерального штабу та генерал-майор царської армії.

Біографія[ред.ред. код]

Володимир Сікевич
Володимир Сікевич

Володимир Сікевич народився 23 серпня (5 вересня) 1870 р. в с. Тараща на Київщині, в родині предводителя місцевого дворянства й голови мирових суддів Таращанського повіту Василя Милетєвича Сікевича та доньки професора Київської духовної Академії Данила Смолодовича - Наталії.

Освіта[ред.ред. код]

Після закінчення 1888 року 3-ї Київської класичної гімназії — на службі в російській армії. Військову освіту здобув у Володимирському Київському кадетному корпусі, Київському піхотному юнкерському училищі (1890). Служив у 131-му піхотному Тираспольському полку ад'ютантом командира батальйону, командиром роти, помічником командира батальйону.

Сім'я і діти[ред.ред. код]

Весною 1901 р. Володимир Сікевич одружився з донькою полковника 15-го Шліссельбурзького полку Владислава Косьмінського - Вандою. В них були діти Наталка та Леонід. Наталка вийшла заміж за полковника царської армії Жана Луї Морея де Морана (сина графині Марії Лемсдорф). Свідком у них на весіллі був князь Трубецький. Леонід одружився в Торонто з Кей Кларк. Всі вищезгадані особи померли та поховані в Канаді.

Офіцер російської армії[ред.ред. код]

За заслуги в російсько-японській війні 1904-1905 рр. у березні 1907 р. дістав орден Станіслава 3-го класу. 28 жовтня 1908 р. штабс-капітана Сікевича було підвищено до рангу капітана.

У роки Першої світової війни — на Південно-Західному фронті, командир 6-го піхотного Ладозького полку, помічник командира 36-ї піхотної бригади. Нагороджений п'ятьма орденами і Золотою Георгіївською зброєю.


Воєначальник української армії[ред.ред. код]

В українській армії — з листопада 1917. На початку 1918 — старшина створеного Симоном Петлюрою Гайдамацького коша Слобідської України. Брав участь у боях з більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова за Київ.

У березні 1918 призначений командиром 3-го Гайдамацького полку, який входив до складу Запорізької дивізії, визволяв від більшовиків Лубни, Конотоп, Полтаву, Харків. У квітні 1918 очолив Донецьку групу у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків, яка мала завдання звільнити Донбас. 15 квітня війська під його командуванням зайняли Барвінкове, згодом здобули Слов'янськ, Бахмут, Микитівку, Колпаків. Наприкінці квітня частини групи вийшли на кордон з Росією.

У період Гетьманату військові частини під командуванням генерала Сікевича охороняли східний кордон України. На початку 1919 генерал Сікевич виїхав до Австрії, де як військовий аташе очолював репатріаційну комісію та водночас формував з колишніх військовополонених підрозділи для Армії УНР.


З 9 грудня 1920 виконував обов'язки посла УНР в Угорщині. Наказом по Війську УНР від 28 серпня 1922 р. його підвищено до рангу генерал-хорунжого.

Життя за кордоном[ред.ред. код]

1924 виїхав до Канади, оселився у Торонто. Був організатором і керівником управ ветеранських організацій вояків Армії УНР, головою Ради Хреста С.Петлюри.

В Канаді Сікевич очолював антибільшовицький рух. Був видатним політичним діячем, його називали «Український Лев». На зустрічі з королевою Єлизаветою та королем Георгом представляв українських вояків. На ювілей Сікевича приїхало 2,5 тисяч гостей.

27 липня 1952 р. 82-річний генерал Сікевич пішов із життя. За поховання свого Почесного голови взялася Українська стрілецька громада, на похорони прибуло 3,5 тисяч людей, похорони тривали 5 днів. Тіло генерала було перевезено до аудиторії УНО для прощання. Біля труни, на яку було покладено прапори України і Канади, нагороди й шаблю генерала, вишикувалася почесна варта: члени УСГ, Братства Карпатських Січовиків, Українського відділу Канадського Легіону, Союзу бувших Українських вояків і Станиці УПА.

Вся англомовна торонтська преса опублікувала некрологи. Після похоронних богослужінь та панахид у всіх торонтських церквах 2 серпня похоронна процесія вирушила до цвинтаря "Проспект". У похороні, який відбувався коштом українських громадянських і ветеранських організацій під проводом КУК, взяли участь, окрім торонтського громадянства, численні делегації з відділів УСГ та УНО зі східної Канади та делегат Взаємної Самопомічі з Вінніпегу п. Бабинець.

Над могилою до присутніх промовляли В.Гультяй, генерал М.Садовський, А.Лазаревич. "Це був без сумніву найбільший український похорон, якого м. Торонто взагалі колись бачило. Заслуженому і популярному генералові прийшли віддати останню пошану всі українські громади, без розділу релігійного і партійного, чи територіального походження", - писала газета "Свобода"

Праці[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятник старшинам Армії УНР уродженцям м. Києва, на якому викарбувано ім'я Володимира Сікевича

28 травня 2011 року у мікрорайоні Оболонь було відкрито пам'ятник «Старшинам Армії УНР — уродженцям Києва». Пам'ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри». Більш ніж двометровий «Хрест Симона Петлюри» встановлений на постаменті, на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам). Серед іншого вигравіруване й ім'я Володимира Сікевича.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]