Сікорський (кратер)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сікорський
лат. Sikorsky
Мозаїка знімків зонда Lunar Reconnaissance Orbiter(ширина зображення — 150 км)
Мозаїка знімків зонда Lunar Reconnaissance Orbiter
(ширина зображення — 150 км)
65°53′ пд. ш. 103°39′ сх. д. / 65.89° пд. ш. 103.65° сх. д. / -65.89; 103.65Координати: 65°53′ пд. ш. 103°39′ сх. д. / 65.89° пд. ш. 103.65° сх. д. / -65.89; 103.65
Небесне тіло Місяць
Тип метеоритний
Діаметр 98 км
Епонім Сікорський Ігор Іванович, україно-американський авіаційний інженер (1889-1972)
Назву затверджено 1979
У базах даних GPN
Сікорський (Місяць)
Сікорський
Сікорський
Сікорський (Місяць, зворотний бік)
Сікорський
Commons-logo.svg Сікорський на Вікісховищі

Сікорський (лат. Sikorsky) — кратер на півдні зворотного боку Місяця. Діаметр — біля 100 км, координати центру — 65°53′ пд. ш. 103°39′ сх. д. / 65.89° пд. ш. 103.65° сх. д. / -65.89; 103.65[1]

Ігор Сікорський, 1914

Названий на честь Ігоря Сікорського — піонера літакобудування й засновника гелікоптеробудування у світі. Ця назва була затверджена Міжнародним астрономічним союзом 1979 року[1].

Розташування[ред.ред. код]

Apollo 15 Southern Seas, Lyot and Humboldt craters.jpg
Magnify-clip.png
Знімок «Аполлона-15» (1971); погляд із півночі. Сікорський, перетятий долиною Шредінгера, — на термінаторі. Добре видно басейн Сікорський-Ріттенхаус (продовжується від Сікорського вгору). Нижче видно залиті лавою кратери Моря Південного.

Кратер знаходиться в материковій області за південно-східним краєм видимого боку Місяця, поза видимістю з Землі. Він лежить на північному заході древнього 300-кілометрового басейну Сікорський-Ріттенхаус (названого за кратерами, розташованими на його краях)[2]. За 100 км на північний захід від Сікорського починається Море Південне, а за 190 км на південний схід — величезний кратер Шредінгер. Інші його сусіди — невеликі кратери Гротріан на південному сході, Ріттенхаус на півдні, Гейл та Векслер на південному заході, Петров та Мултон на північному заході та Ван-Вейк на північному сході.

Опис[ред.ред. код]

Сікорський — древній кратер: він утворився ще в нектарському періоді[3]. Його вал вже досить згладжений, а дно поцятковане дрібними кратерами, найбільший з яких — 14-кілометровий кратер Сікорський Q. Посередині кратер перетинає долина Шредінгера (лат. Vallis Schrödinger) — ланцюжок злитих один з одним вторинних кратерів кратера Шредінгер[4]. Терас на валу, центральної гірки, лави та тріщин на дні нема. Нема й променевої системи[5]. Висота валу Сікорського відносно дна складає біля 3 км у південно-східній та біля 4 км у північно-західній половині[6]. Така різниця пов'язана з тим, що на північному сході він утворився поверх валу басейна Сікорський-Ріттенхаус.

Супутні кратери[ред.ред. код]

Цей кратер, розташований всередині Сікорського, названо його ім'ям з доданням великої латинської літери[1].

Сікорський Координати Діаметр, км
Q 65°47′ пд. ш. 103°27′ сх. д. / 65.79° пд. ш. 103.45° сх. д. / -65.79; 103.45 (Сікорський Q) 14

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Sikorsky. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 2010-10-18. Архів оригіналу за 2013-12-05. Процитовано 2015-03-18. 
  2. Kramer, G. Y.; Kring, D. A.; Nahm, A. L.; Pieters, C. M. (March 2013). Spectral and photogeologic mapping of Schrödinger Basin and implications for post-South Pole-Aitken impact deep subsurface stratigraphy. Icarus 233 (1). с. 131–148. Bibcode:2013Icar..223..131K. doi:10.1016/j.icarus.2012.11.008. 
  3. Lunar Impact Crater Database. Losiak A., Kohout T., O’Sulllivan K., Thaisen K., Weider S. (Lunar and Planetary Institute, Lunar Exploration Intern Program, 2009); updated by Öhman T. in 2011. Archived page.
  4. Shirao M., Wood C. A. The Kaguya Lunar Atlas: The Moon in High Resolution. — Springer Science & Business Media, 2011. — P. 155. — ISBN 9781441972859.
  5. Морфологічний каталог кратерів Місяця = Морфологический каталог кратеров Луны / Ж. Ф. Родионова, А. А. Карлов, Т. П. Скобелева и др. Под общей редакцией В. В. Шевченко. — М.: Изд-во МГУ, 1987. — 173 с. Архив.
  6. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS

Посилання[ред.ред. код]