Сільське господарство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сільське́ господа́рство (с/г), практика обробки землі (для підвищення врожаїв) і вирощування свійських тварин. Сільськогосподарські культури потрібні людині для харчування, годівлі тварин і одержання волокна (бавовни і сизалю). Тварин вирощують заради вовни, молока, м'яса, шкіри і кізяка (як палива). С/г варіюється від маленьких підсобних господарств і ферм до великих с/г артілей і колективних господарств. С/г зародилося в Середній Азії і Єгипті як мінімум 10 тис. років тому. С/г громади стали основою суспільного устрою в Китаї, Індії, Європі, Мексиці і Перу, а потім поширилися по всьому світі. Перебудова на науковій основі відбулася в Європі в 18 столітті у відповідь на значне зростання населення. Механізація створила передумови для значного прогресу в с/г в Європі і США в 19 столітті. Після Другої світової війни стався «бум» використання хімічних препаратів у с/г: гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів і добрив. Однак виникла протидія застосуванню деяких видів препаратів в с/г, оскільки вони забруднювали і руйнували навколишнє середовище. Це стимулювало розвиток альтернативних методів, наприклад, с/г без застосування хімікатів.

Сільське господарство — галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд. економічно активного населення (ЕАН).

Зміст 1 Виникнення і розвиток сільського господарства 2 Роль сільського господарства в економіці 3 Галузеві і регіональні особливості 4 Структура сільського господарства 5 Екологічні проблеми сільського господарства 5.1 Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства 5.2 Сільське господарство в Україні

[ред.] Виникнення і розвиток сільського господарства

Виникнення сільського господарства пов'язане з неолітичною революцією, що є переходом від привласнюючого господарства (полювання, збирання і рибальства) до такого, що веде (землеробство і тваринництво). Це привело до створення культурних рослин і доместикації (одомашнення) тварин. М. І. Вавілов виділив 8 центрів походження культурних рослин, а його учні і послідовники 4 центри доместикації тварин. Рослини і тварини, що з'явилися в цих центрах, розповсюдилися потім на велику частину суші.

[ред.] Роль сільського господарства в економіці

Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. Як показники ролі сільського господарства застосовують частку зайнятих в сільському господарстві серед економічно активного населення, а також питома вага сільського господарства в структурі ВВП. Ці показники достатньо високі в більшості країн, що розвиваються, де в сільському господарстві зайнята більше половини ЕАН. Сільське господарство там йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я худоби, збільшення числа зайнятих в сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації і ін.

Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві там зайняте 2-6 % ЕАН. У цих країнах «зелена революція» відбулася ще в середині ХХ століття, сільське господарство характеризується науково обґрунтованою організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарський машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнологія, робототехніки і електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху.

Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що відносяться до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижчий, а частка зайнятих в сільському господарстві вище, ніж в постіндустріальних.

При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).

[ред.] Галузеві і регіональні особливості

Як галузь господарства сільське господарство має наступні основні особливості:

1. Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
2. Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.
3. На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.

Фахівці ФАО відзначають, що 78 % земній поверхні випробовують серйозні природні обмеження для розвитку землеробства, 13 % площ відрізняються низькою продуктивністю, 6 % середньою і 3 % високою. В даний час розорано близько 11 % всій суші, ще 24 % використовується під пасовища. Особливості агроресурсної ситуації і спеціалізації сільського господарства значно розрізняються по регіонах. Виділяється декілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:

1. холодний пояс займає обширні простори на півночі Євразії і Північної Америки. Землеробство тут обмежене недоліком тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливо тільки в умовах закритого ґрунту, а на малопродуктивних пасовищах розвивається оленярство.
2. прохолодний пояс охоплює обширні території Євразії і Північної Америки, а також вузьку смугу на півдні Анд в Південній Америці. Незначні ресурси тепла обмежують набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури — сірі хліби, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство носить осередковий характер.
3. помірний пояс в південній півкулі представлений в Патагонії, на побережжі Чилі, островах Тасманія і Нова Зеландія, а в північному займає майже всю Європу (окрім південних півостровів, південь Сибіру і Далекого Сходу, Монголію, Тибет, північний схід Китаю, південь Канади, північно-східні штати США. Це пояс масового землеробства. Ріллею зайняті практично всі придатні по рельєфу території, її питома площа доходить до 60-70 %. Тут широкий набір вирощуваних культур: пшениця, ячмінь, жито, овес, льон, картопля, овочі, коренеплоди, кормові трави. У південній частині поясу виростає кукурудза, соняшник, рис, виноград, фруктові і плодові дерева. Пасовища за площею обмежені, вони домінують в горах і арідних зонах, де розвинене відгонне тваринництво і верблюдівництво.

1. теплий пояс відповідає субтропічному географічному поясу і представлений на всіх материках, окрім Антарктиди: він охоплює Середземномор'я, велику частину території США, Мексики, Аргентини, Чилі, південь Африки і Австралії, Південний Китай. Тут вирощують два урожаї на рік: взимку — культури помірного поясу (зернові, овочі), влітку — тропічні однорічники (бавовник) або багаторічники (оливкове дерево, цитрусові, чай, волоський горіх, інжир та ін.). Тут панують нізкопродуктівні, сильно деградуючі від неконтрольованого випасу пасовища.
2. жаркий пояс займає обширні простори Африки, Південної Америки, північну і центральну Австралію, Малайський архіпелаг, Аравійський півострів, Південну Азію. Вирощується кавове і шоколадне дерева, фінікова пальма, батат, маніока тощо. У субарідних зонах знаходяться величезні за площею пасовища з бідною рослинністю.

[ред.] Структура сільського господарства

Сільське господарство входить до складу агропромислового комплексу і включає наступні основні галузі:

1. Рослинництво. Галузь підрозділяється на підгалузі по вигляду вирощуваних рослин:
   • зернові культури (пшениця, ячмінь, жито, овес, рис, кукурудза, гречка, сорго та ін.);
   • зернобобові культури (горох, квасоля, чечевиця, соєві боби та ін.);
   • кормові культури (кормові трави, силосні культури, кормові коренеплоди, кормові баштанні культури);
   • технічні культури: а) харчові культури (цукровий очерет, цукровий буряк, крахмалоносні культури, лікарські рослини); б) текстильні культури (бавовник, льон, джут, коноплі); в) каучуконоси (гевея);
   • овоче-бахчеві культури: а) картопля, б) листові культури (капуста, салат, шпинат, кріп, листова петрушка і ін.); в) плодові культури (томат, огірок, гарбуз, кабачок, патисон, баклажан, перець); г) цибулинні культури (цибуля і часник); д) коренеплоди (морква, столові буряк, пастернак, петрушка, селера, ріпа, редиска, редька та ін.); е) баштанні культури (кавун, диня, гарбуз та ін.);
   • цитрусові культури (апельсин, грейпфрут, мандарин, лимон, бергамот та ін.);
   • тонізуючі культури (наркотичні культури, чай, кава, какао);
   • олійні і ефіроолійні культури: а) олійні культури (соняшник, рицина, гірчиця, рапс, кунжут, рижик (рослина), коноплі, льон, кокосова пальма, олійна пальма, оливкове дерево); б) ефіроолійні культури (коріандр, аніс, кмин та ін.);
   • виноградарство;
   • садівництво;
   • грибництво.
2. Тваринництво
   • скотарство (вирощування великої рогатої худоби);
   • вівчарство;
   • козівництво;
   • кролівництво;
   • конярство;
   • бджільництво;
   • джмільництво;
   • звірінництво;
   • рибництво;
   • марикультура
   • оленярство;
   • птахівництво;
   • свинарство;
   • верблюдівництво;
   • шовківництво;
3. Рибальство.

[ред.] Екологічні проблеми сільського господарства

Сільське господарство має більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ. В результаті зазнають змін ландшафти цілих континентів. На Великій Китайській рівнині ріс субтропічний ліс, переходячи на півночі в уссурійську тайгу, а на півдні в джунглі Індокитаю. У Європі агроландшафт витіснив широколистяні ліси, на Україні рілля замінила степи.

Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так, неправильна меліорація стала причиною засолення ґрунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, общирне розорювання викликало пилові бурі в Казахстані і Америці, перевипасання худоби і землеробство до опустелювання в зоні Сахари в Африці.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі:

• зведення природної рослинності на сільгоспугіддя, відкриття земель;
• обробка (опушення) ґрунту, особливо із застосуванням відвального плуга;
• застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів;
• меліорація земель.

І найсильніший вплив на самі ґрунти:

• руйнування ґрунтових екосистем;
• втрата гумусу;
• руйнування структури і ущільнення ґрунту;
• водяна і вітрова ерозія ґрунтів;

Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом'якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.

Тваринництво впливає на природу менше. Його чинники дії такі:

• перевипасання - тобто випас худоби на пасовищах в кількостях, що перевищують здатність системи до відновлення;
• неперероблені відходи тваринницьких комплексів.

До загальних порушень, які викликає сільськогосподарська діяльність, можна віднести:

• забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації; забруднення ґрунтових вод;
• зведення лісів і деградація лісових екосистем (збезлісення);
• порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні);
• опустелювання внаслідок комплексного порушення ґрунтів і рослинного покриву;
• знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і, як наслідок, вимирання та зникнення рідкісних і інших видів.

У другій половині ХХ століття стала актуальною ще одна проблема: зменшення в продукції рослинництва вмісту вітамінів і мікроелементів і накопичення в продукції як рослинництва, так і тваринництва, шкідливих речовин (нітратів, пестицидів, гормонів, антибіотиків тощо). Причина у деградації ґрунтів, що веде до зниження рівня мікроелементів та інтенсифікації виробництва, особливо в тваринництві.

[ред.] Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства

• Точне землеробство
• Ґрунтозахисне землеробство.
• Органічне виробництво.
• Хомобіотичний обіг.

[ред.] Сільське господарство в Україні

Сільське господарство — галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал. У сільськогосподарському виробництві згідно зі статистичною звітністю 2-ТГ (водгосп) за 1997 рік було використано 8,026 млрд.куб.метрів води, або 38 відсотків загального обсягу її споживання. Розораність угідь досягла 79 відсотків, а в ряді регіонів перевищує 90 відсотків. До використання залучені малопродуктивні землі, включаючи прируслові луки, пасовища та схили. Якщо Україна займає 5,7 відсотка території Європи, то її сільськогосподарські угіддя — 18,9 відсотка, а рілля — 26,9 відсотка.

Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі. На одного жителя країни припадає 0,82 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 га.