Сільське господарство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Виробництво сільськогосподарської продукції за країнами
Мапа показує випуск с\г продукції у 2005 році кожної окремо взятої країни у відсотках порівнянно з найбільшим виробником — Китаєм.

Сільське́ господа́рство (с/г) — галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд. економічно активного населення (ЕАН).

Сільське господарство, — обробка землі (для отримання\підвищення врожаїв) і вирощування свійських тварин. Сільськогосподарські культури потрібні людині для харчування, годівлі тварин і одержання волокна (бавовни і сизалю). Тварин вирощують заради вовни, молока, м'яса чи органічних відходів (як палива). Сільське господарство варіюється від маленьких підсобних господарств і ферм до великих с/г артілей і колективних господарств.

Короткий опис[ред.ред. код]

Сільське господарство зародилося в Середній Азії і Єгипті як мінімум 10 тис. років тому. Сільськогосподарські громади стали основою суспільного устрою в Китаї, Індії, Європі, Мексиці і Перу, а потім поширилися по всьому світі.

Перебудова сільського господарства на наукову основу відбулася в Європі в 18 столітті у відповідь на значне зростання населення. Механізація створила передумови для значного прогресу у сільському господарстві в Європі і США в 19 столітті. Після Другої світової війни стався «бум» використання хімічних препаратів: гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів і добрив. Однак у суспільстві виникла протидія застосуванню деяких видів препаратів, оскільки вони забруднювали і руйнували навколишнє середовище. Це стимулювало розвиток альтернативних методів, наприклад, сільське господарство без застосування хімікатів.

Виникнення і розвиток сільського господарства[ред.ред. код]

Виникнення сільського господарства пов'язане з неолітичною революцією, що є переходом від господарства Золотого віку до такого, що веде землеробство. Це привело до створення культурних рослин і доместикації (одомашнення) тварин (корів). М. І. Вавілов виділив 8 центрів походження культурних рослин, а його учні і послідовники 4 Центри доместикації тварин. Рослини і тварини, що з'явилися в цих центрах, розповсюдилися потім на велику частину земної суші.

Роль сільського господарства в економіці[ред.ред. код]

Обробка ріллі трактором (Швеція)
Обробка ріллі за допомогою худоби (Індонезія)

Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. Як показник ролі сільського господарства в економіці застосовують частку зайнятого в сільському господарстві економічно активного населення, а також питому вагу сільського господарства в структурі ВВП. Ці показники достатньо високі в більшості країн що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини ЕАН (Економічно Активного Населення). Сільське господарство в таких країнах йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я ВРХ, збільшення числа зайнятого населення у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації і ін.

Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві там зайнято лише 2-6% ЕАН. У цих країнах «зелена революція» відбулася ще в середині ХХ століття, сільське господарство цієї групи країн характеризується науково обґрунтованою організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнології, робототехніки і електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху.

Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що відносяться до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижчий, а частка зайнятих в сільському господарстві вище, ніж в постіндустріальних.

При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).

Сільське господарство та землеволодіння як основа нагромадження та перерозподілу капіталу для промисловості[ред.ред. код]

Для європейських аграрних відносин XIX ст. визначальним було збереження великого землеволодіння. В Англії у 70-х ро­ках XIX ст. 250-ти землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 р. 0,6% власників володіли 42,3% землі. У Німеччині 18 тис. дворян володіли 60% земельної площі[1].

У 1859 р. продукція американської промисловості перевищила вартість сільськогосподарського виробництва[1].

Див. ще: обезземелювання (Англія), Акт про гомстеди (США), юнкерське землеволодіння, Жовтневий едикт 1807 (Пруссія), пар­целярне землеволодіння (Франція)

Див. ще: Інтенсифікація сільського господарства

Галузеві і регіональні особливості[ред.ред. код]

Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості:

  1. Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
  2. Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.
  3. На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.

Фахівці відзначають, що 78% земної поверхні мають серйозні природні недоліки для розвитку землеробства, 13% площ відрізняються низькою продуктивністю, 6% середньою і тільки 3% високою.

В даний час обробляється близько 11% всієї суші, ще 24% використовується під пасовища. Особливості агроресурсної ситуації і спеціалізації сільського господарства значно відрізняється за регіонами. Виділяють кілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:

  1. холодний пояс займає обширні простори на півночі Євразії і Північної Америки. Розвиток землеробства тут обмежений недостатністю тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливе тільки в умовах закритого ґрунту. На цих малопродуктивних пасовищах в основному розвивається оленярство.
  2. прохолодний пояс охоплює обширні території Євразії і Північної Америки, а також вузьку смугу на півдні Анд в Південній Америці. Незначні ресурси тепла накладають серйозні обмеження на набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури — сірі хліби, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство носить осередковий характер.
  3. помірний пояс в південній півкулі представлений в Патагонії, на узбережжі Чилі, островах Тасманія і Нова Зеландія, а в північній займає майже всю Європу (окрім південних півостровів), південь Сибіру і Далекого Сходу, Монголію, Тибет, північний схід Китаю, південь Канади, північно-східні штати США. Це пояс масового землеробства. Ріллею зайняті практично всі придатні за рельєфом території, її питома площа доходить до 60-70%. Тут можливий широкий набір вирощуваних культур: пшениця, ячмінь, жито, овес, льон, картопля, овочі, коренеплоди, кормові трави. У південній частині поясу домінує кукурудза, соняшник, рис, виноград, фруктові і плодові дерева. Площа пасовищ обмежена, вони домінують в горах і аридних зонах, де розвинене відгонне тваринництво і верблюдівництво.
  4. теплий пояс відповідає субтропічному географічному поясу він охоплює всі материки, окрім Антарктиди, зокрема: Середземномор'я, велику частину території США, Мексики, Аргентини, Чилі, південь Африки і Австралії, південний Китай. Тут вирощують по два урожаї на рік: взимку — культури помірного поясу (зернові, овочі), влітку — тропічні однорічники (бавовник) або багаторічники (оливкове дерево, цитрусові, чай, волоський горіх, інжир та ін.). Тут домінують низькопродуктивні, деградуючі від неконтрольованого випасу пасовища.
  5. жаркий пояс займає обширні простори Африки, Південної Америки, північну і центральну Австралію, Малайський архіпелаг, Аравійський півострів, Південну Азію. Вирощується кавове дерево, фінікова пальма, батат, маніок тощо. У субаридних зонах знаходяться величезні за площею пасовища з бідною рослинністю.

Структура сільського господарства[ред.ред. код]

Рослинництво в Україні[2]

Сільське господарство входить до складу агропромислового комплексу і включає такі основні галузі:

  1. Рослинництво. Галузь підрозділяється на підгалузі по вигляду вирощуваних рослин:
  2. Тваринництво
  3. Рибальство.

Екологічні проблеми сільського господарства[ред.ред. код]

Сільське господарство має більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ. В результаті зазнають змін ландшафти цілих континентів, наприклад агроландштафт повністю змінив Велику Китайську рівнину, де колись ріс субтропічний ліс, переходячи на півночі в уссурійську тайгу, а на півдні в джунглі Індокитаю. У Європі агроландшафт витіснив широколистяні ліси, в Україні рілля замінила степи.

Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так, неправильна меліорація стала причиною засолення ґрунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, обширне розорювання викликало пилові бурі в Казахстані та США, випасання худоби і землеробство призвело до опустелювання в зоні Сахелю в Африці.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі:

І Великий вплив на ґрунти призводить до:

  • руйнування ґрунтових екосистем;
  • втрати гумусу;
  • руйнування структури і ущільнення ґрунту;
  • водяної і вітрової ерозії ґрунтів;

Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом'якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.

Тваринництво впливає на природу менше. Його вплив такій:

  • перевипасання — тобто випас худоби на пасовищах в кількостях, що перевищують здатність системи до відновлення;
  • неперероблені відходи тваринницьких комплексів.

До загальних порушень, які викликає сільськогосподарська діяльність, можна віднести:

  • забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації;
  • забруднення ґрунтових вод;
  • зведення лісів і деградація лісових екосистем (збезлісення);
  • порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні);
  • опустелювання внаслідок комплексного порушення структури ґрунтів і рослинного покриву;
  • знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і, як наслідок, вимирання та зникнення рідкісних видів.

У другій половині ХХ століття стала актуальною ще одна проблема: зменшення в продукції рослинництва вмісту вітамінів і мікроелементів і накопичення в продукції як рослинництва, так і тваринництва, шкідливих речовин (нітратів, пестицидів, гормонів, антибіотиків тощо). Причина цього — деградація ґрунтів, що веде до зниження рівня мікроелементів та інтенсифікації виробництва, особливо в тваринництві.

Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]