Сімона Вейль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сімона Вейль, 1921

Сімона Адольфіна Вейль (фр. Simone Weil, * 3 лютого 1909, Париж, Франція — 24 серпня 1943, Ешфорд, Кент, Великобританія) — французький філософ, християнський містик і суспільна активістка.

Життєпис[ред.ред. код]

Сімона Вейль народилася в Парижі в сім'ї ельзаських євреїв-агностиків які врятувалися втечею після анексії Ельзасу-Лотарингії Німеччиною. Обділеною в дитинстві не була, оскільки її тато працював лікарем. Її єдиним братом був Андре Вейль, в майбутньому один з найвидатніших математиків 20 століття. Протягом усього життя вона страждала від сильного головного болю, синуситів, і поганої фізичної координації, що, можливо, позначилося в її філософуванні. Її осяйність, аскетичний спосіб життя, замкнутість, і ексцентричність часом заважали спілкуватися з іншими, проте в неї не винакало труднощів у навчанні, окрім того вона активно брала учать у політичних рухах свого часу. Вона багато писала з притаманним їй розумінням і широтою спочатку про політичний рух в який була заанґажована, а потім про духовну містику. Біограф Сімони Вейль Ґабріела Фіорі писала, що Вейль була «моральним генієм на орбіті етики, генієм потужного революційного діапазону»[1].

Інтелектуальне життя[ред.ред. код]

Сімона Вейль, 1922

Вейль швидко вчилася, у віці 12 років вже опанувала старогрецьку мову. Незабаром, після прочитання Бхагават Гіти, вона опанувала санскрит. Подібно до мислителя епохи Відродження, Піко делла Мірандоли, інтереси Сімони Вейль стосовно релігій мали універсалістський характер. Вона намагалася осягнути кожну релігійну традицію як виразницю трансцендентної мудрості.

Початкову освіту здобувала в ліцеї Генріха IV під керівництвом свого вчителя Еміля Шартьє, що згодом став видатним філософом XX століття, відомим під псевдонімом «Ален». 1928 року Вейль посіла перше місце на вступних іспитах до Вищої нормальної школи. Сімона де Бовуар, знаменитіша з-посеред однолітків Сімони Вейль, зайняла друге місце. Тоді ж Вейль викликала до себе увагу радикалізмом власних думок. Вона набула друге ймення «Червона діва» і навіть «Марсіанська» через свого наставника.

У Вищій нормальній школі Вейль вивчала філософію. Диплом здобула в 1931 році[2].

В подальшому викладала філософію в середній школі для дівчаток у Ле-Пюї, власне це було її основне місце роботи протягом життя.

Більшість творів філософині були опубліковані посмертно.

Політичний активізм[ред.ред. код]

Вейль часто вдавалася до дій на підтримку робітничого класу. У 1915 році, коли їй було всього шість років, вона відмовилася від вживання цукру на знак солідарності з військами, які окопалися вздовж Західного фронту. У 1919 році, в 10 років, вона оголосила себе більшовчкою. У своєму пізньому підлітковому віці, вона стала брати участь в робітничому русі. Вона писала політичні трактати, брала участь у демонстраціях, виступала за права трудящих. На цей раз, вона вважала себе марксисткою, пацифісткою, і профспілковою діячкою. Під час роботи в Ле-Пюї, вона заангажувалася до місцевої політичної діяльності, підтримки безробітних та страйкуючих робітників, незважаючи на критику деяких з них. В цей час з'явл'ються її перші публікації з соціальних і економічних питань, у тому числі стосовно пригнічення, свободи і численні короткі статті для журналів профспілки.

Філософські погляди[ред.ред. код]

Теологія[ред.ред. код]

Вибрані праці[ред.ред. код]

Збірник праць Вейль, виданий Альбером Камю.
  • 1932–1942 — Про науку / Sur la science, Paris, Gallimard, 1966. онлайн, Квебекський університет
  • 1933 — Міркування про війну / Réflexions sur la guerre, revue «La Critique sociale», no. 10, Novembre 1933
  • 1933–1934 — Урок філософії / Leçons de philosophie (lycée de Roanne 1933–1934), transcrites et présentées par Anne Reynaud-Guérithault, 1ère éd. Paris, Plon, 1959 ; puis Paris UGE, coll. " 10/18 ", 1970. Réédition en 1989
  • 1933–1934 — Бортовий журнал / Carnet de bord («en réalité le premier des Cahiers de Simone Weil, et le seul qui soit antérieur à la guerre, il contient essentiellement des esquisses préparatoires aux Réflexions…»). 1ère éd. Oeuvres complètes, t. VI, Gallimard, 1994)
  • 1933–1943 — Гноблення і свобода / Oppression et liberté Paris, Gallimard, coll. «Espoir», 1955, 275 p. Regroupe «Perspectives» (1933), «Réflexions sur les causes de la liberté et de l'oppression sociale» (1934), «Чи існує марксистська доктрина?» / «Y a-t-il une doctrine marxiste ?» (1943), etc. [1]
  • 1934 — Міркування про причини свободи на соціального гноблення / Réflexions sur les causes de la liberté et de l'oppression sociale, revue «La révolution prolétarienne» ; Oeuvres complètes, t. II, 1955. Premier livre (ou grand article) de S. W.
  • 1936–1942 — Грецьке джерело / La Source grecque, 1ère éd. Paris, Gallimard, coll. «Espoir», 1953. Extraits, dus à M. et Mme. Weil, ses parents.
  • 1937 — Робітнича доля / La Condition ouvrière ; 1ère éd. avec avant-propos d'Albertine Thévenon, Paris, Gallimard, 1951, coll. " Espoir ", 276 p. ; rééd. Gallimard, coll. " Folio ", 2002, 528 p. онлайн, Квебекський університет. Deuxième livre (ou grand article) de S. W.
  • 1939 — Іліада або поема сили / L'Iliade ou le poème de la force (sous le pseudonyme Émile Novis), revue «Les Cahiers du Sud», Marseille, déc. 1940-janv. 1941. Troisième livre (ou grand article) de S. W. [2]
  • 1940 — Зауваження про загальне придушення політичних партій / Note sur la suppression générale des partis politiques, 1ère éd. 1950 ; Paris, Climats, 2006. [3]
  • 1940–1942 — Зошити I / Cahiers. I (dès oct. 1940, à Marseille), 1ère éd. (par Simone Pétrement) Paris, Plon, coll. " L'Épi ", 1951 ; nouvelle éd. revue et augmentée (par Florence de Lussy), Gallimard, 1970.
  • 1940–1942 — Зошити II / Cahiers. II, 1ère éd. Paris, Plon, 1953, coll. " L'Épi "; nouvelle éd. revue et augmentée, 1972.
  • 1940–1942 — Вага і грація / La Pesanteur et la Grâce (extraits des 11 Cahiers écrits à Marseille entre oct. 1940 et avril 1942, confiés à Gustave Thibon en avril 1942), préface de Gustave Thibon, Paris, Plon, 1947, 208 p. Premiers extraits, dus à Gustave Thibon.
  • 1940–1943 — Невпорядковані думки щодо любові до Бога / Pensées sans ordre concernant l'amour de Dieu, Paris, Gallimard, 1962.
  • 1941–1942 — Дохристиянська інтуїція / Intuitions pré-chrétiennes, Paris, La Colombe, 1951, Éd. du Vieux-Colombier. Extraits, dus au Père Perrin.
  • 1942 — Лист до релігійної людини / Lettre à un religieux, Paris, Gallimard, coll. " Espoir ", 1951 ; nouvelle éd. Paris, Seuil, coll. " Livre de Vie ", 1974.
  • 1942 — Очікування Бога / Attente de Dieu (lettres de janv. à mai 1942 au Père J.-M. Perrin), introduction de Joseph-Marie Perrin, O. P., 1ère éd. Paris, La Colombe, Éd. du Vieux Colombier, 1950, 344 p. ; rééd. Paris, Fayard, 1966. Extraits, dus au Père Perrin онлайн, Квебекський університет
  • 1942–1943 — Надприродне знання / La connaissance surnaturelle, 1ère éd. (par Albert Camus) Paris Gallimard coll. «Espoir», 1950, 337 p. ; rééd. Oeuvres complètes, t. VI, vol. 4, 2006, 656 p. : Cahiers, juillet 1942-juillet 1943, La connaissance surnaturelle (Cahiers de New York et de Londres)
  • 1943 — Агонія цивілізації, яку видно в епічній поемі / «L'agonie d'une civilisation vue à travers un poème épique» et «En quoi consiste l'inspiration occitanienne» dans le numéro spécial des Cahiers du Sud consacré au «Génie d'Oc et (au) monde méditerranéen» (sous le pseudonyme Émile Novis)
  • 1943 — Закорінення / L'Enracinement, Prélude à une déclaration des devoirs envers l'être humain, 1ère éd. (due à Albert Camus) Paris, Gallimard, coll. " Espoir ", 1949, 381 p. ; rééd. Gallimard, coll. «Folio essais», 1990, 384 p. онлайн, Квебекський університет
  • 1940 — Урятована Венеція / Venise sauvée, 1ère éd. Gallimard, coll. «Espoir», 1955.
  • 1940–1942 — Зошити III / Cahiers. III, 1ère éd. Paris, Plon, 1956, coll. " L'Épi "; nouvelle éd. revue et augmentée, 1974.
  • 1943 — Лондонські тексти й останні листи / Écrits de Londres et dernières lettres, Paris, Gallimard, 1957, coll. " Espoir ", 416 p.
  • 1960 — Історичні й політичні праці / Écrits historiques et politiques, Paris, Gallimard, coll. " Espoir ", 1960. онлайн, Квебекський університет

Бібліографія[ред.ред. код]

Переклади українською[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Cahiers Simone Weil, revue trimestrielle publiée par l'Association pour l'étude de la pensée de Simone Weil[3] — часопис, присвячений дослідженням добобку Сімони Вейль.
  • Nadia Taibi, La philosophie au travail. L'expérience ouvrière de Simone Weil, L'Harmattan, 2009.
  • Sylvie Weil, Chez les Weil, Buchet-Chastel, Paris, 2009.
  • Christiane Rancé, Simone Weil. Le Courage de l'Impossible, Paris, Le Seuil, 2009.
  • Stéphane Barsacq, Simone Weil, Le ravissement de la raison, Le Seuil, 2009.
  • Louisette Badie, Hélène Serre, Simone Weil, philosophe de l'absolu, Éditions Nouvelle Acropole, 2009.
  • Robert Chenavier, Pascal David, André A. Devaux et Emmanuel Gabellieri, Simone Weil, Paris, Éditions du Cerf, 2009.
  • Dominique Carliez, Pensez la politique avec Simone Weil, Éditions de l'Atelier, 2009.
  • Robert Chenavier, Simone Weil. L'attention au réel, Paris, Éditions Michalon, coll. " Le bien commun ", 2009.
  • Pascal David, Simone Weil, vivre pour la vérité, in Esprit & Vie, Paris, Éditions du Cerf, n° 195, juin 2008.
  • Laure Adler, L'insoumise, Simone Weil, Actes Sud, 2008.
  • François L'Yvonnet (dir.), Simone Weil, le grand passage, Paris, Albin Michel, 2006.
  • Emmanuel Gabellieri, Être et don. Simone Weil et la philosophie, Louvain-Paris, Éditions Peeters, 2003.
  • Jean-Marie Muller, Simone Weil : l'exigence de non-violence, Desclée de Brouwer, 1995.
  • Simone Pétrement, La Vie de Simone Weil, Paris, Fayard, 1973, друге видання — 1997.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]