Сінден-дзукурі
| 1. Спальний палац (寝殿) | 6. Служниця (侍所) |
| 2. Північні хороми (北対) | 7. Галерея (渡殿) |
| 3. Вузький павільйон (細殿) | 8. Галерея воріт (中門廊) |
| 4. Східні хороми (東対) | 9. Павільйон рибалки (釣殿) |
| 5. Північно-східні хороми (東北対) |
Сінден-дзукурі (яп. 寝殿造り, しんでんづくり, «спально-палацовий стиль») — стиль житлових споруд японських столичних аристоратів 10 — 12 століття періоду Хей'ан. Його особливістю є симетричне розташування головних будівель аристократичного маєтку та пустування простору поміж будівлями. Використовувався для будівництва резиденцій можновладців у Кіото, буддистських храмів і синтоїстських монастирів.
Короткі відомості [ред.]
Столична резиденція японського аристократа будувалася на широкій площі, розміром 120 м². У плані вона нагадувала українські букви «Н» або «П».
Головною будівлею резиденції виступав прямокутний у плані «спальний палац» (寝殿, сінден), який зводився по середині і розміщувався горизонтально, з заходу на схід. Обабіч нього будувалися рівновіддалені комплекси додаткових споруд, які називалися «протилежні хоромів» (対, тай). Зазвичай, вони розміщувалися під прямим кутом до «спального палацу», з півночі на південь, і з'єднувалися із ним критими безстінними «однопросвітними галереями» (透渡殿, суківата-доно) і «двопросвітними галереями» (渡殿, вата-доно). У центральній частині галереї, яка зв'язувала «протилежні хороми» на заході зводилися вхідні ворота, а сама галерея називалися «галереєю воріт» (中門廊, тюмонро). Від неї на південь йшов коридор до Павільйону рибалки (釣殿, цурі-доно). Таким чином, усі будівлі розташовувались таким чином, що у південній частині резиденції утворювався внутрішній двір. У ньому проходили різні церемонні, прийом слуг тощо. На півдні цього двору зводився японський сад, зі штучним ставком і островами, що поєднувалися невеликими мостами. Уся резиденція обводилася глиняним муром (築地, цуйдзі). Вхід до неї розташовувася на заході і сході.
Головним приміщенням «спального палацу» і «протилежних хоромів» була центральна велика «материнська кімната» (母屋, моя), довкола якої розташовувалися внутрішні нефи (廂, хісасі) і зовнішні нефи (孫廂, маґо-хісасі). Нефи не мали стін, але були оточені дерев'яними решітчатими ставнями (蔀戸, сітомідо) або пласкими навісними дверями (妻戸, цумадо). Їх слід було відкривати у день для провітрювання приміщення, завдяки чому центральна кімната і нефи утворювали єдиний простір. Виняток становила «кімната-мазанка» (塗篭, нуріґоме), яка була оточена з усіх сторін глиняними стінами і мала двері. Її використовували як спальню або комору.
Начиння кімнат «спального палацу» і «протилежних хоромів» складали ширми (屏風, бьобу), бамбукові завіси (簾, сударе), переносні розсувні дверцята (衝立障子, цуйтате-сьодзі), стінки-завіси (壁代, кабесіро), переносні завіси (几帳, кітьо), солом'яні мати (畳, татамі) і підстилки (円座, ендза), різноманітні ларчики, підставки і столики. Усі речі були невисокого і невеликого розміру, оскільки життя в кімнатах палацу проходило, переважно, сидячи. Відсутність великих і важких меблів давало можливість швидко пристосовувати житловий простір для різних ситуацій.
Стиль сінден-дзукурі був запозичей самураями, на основі якого виник стиль «садиби військового» буке-дзукурі.
Джерела і література [ред.]
- 太田博太郎監修 『カラー版 — 日本建築様式史』, 美術出版, 1999.
