Січинський Мирослав Миколайович
| Січинський Мирослав Миколайович | |
|---|---|
 Мирослав Січинський до 1908 р. | |
| Народився |
11 жовтня 1887 Чернихівці, Збаразький район, Тернопільська область, СРСР |
| Помер |
16 березня 1979 (91 рік) Вестленд, Вейн, Мічиган, США |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина →  США |
| Національність | українець |
| Діяльність | громадсько-політичний діяч |
| Галузь | політика[1] і журналістика[1] |
| Відомий завдяки | виконавець замаху на Анджея Потоцького |
| Alma mater | Львівський та Віденський університети |
| Знання мов | українська[1] |
Мирослав-Іван-Андрій Микола́йович Січи́нський (11 жовтня 1887, Чернихівці — 16 березня 1979, Вестленд, штат Мічиґан, США) — український громадсько-політичний діяч, виконавець атентату у Львові проти галицького намісника Анджея Потоцького, на знак помсти за кривди, заподіяні українцям (вбивство Марка Каганця й фальсифікація виборів до австрійського парламенту). Двоюрідний брат Володимира Темницького.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 11 жовтня 1887 року в с. Чернихівці (Збаразький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Збаразький район, Тернопільська область, Україна) в сім'ї греко-католицького священника, громадського діяча, посла до Галицького сейму о. Миколи та Олени Січинських. Двоюрідний брат Володимира Темницького, голови Української соціал-демократичної партії (УСДП) Галичини, міністра закордонних справ УНР (1919).
Навчався в Коломийській українській гімназії[джерело?][2]. 1905 року закінчив Перемишльську українську гімназію.[3] Навчався на філософських факультетах Львівського та Віденського університетів.
Належав до УСДП Галичини, брав активну участь у її діяльності, зокрема у виборчих кампаніях.
На знак помсти за кривди, заподіяні українцям (вбивство Марка Каганця та фальсифікація виборів до австрійського парламенту) місцевою (де-факто польською) адміністрацією, 12 квітня 1908 року застрелив у Львові галицького намісника Анджея Потоцького в його робочому кабінеті (існують й інші версії мотивів його вчинку). Хоча відповідальність за цей акт не взяла на себе жодна політична організація, його схвально сприйняли радикальні українські партії та діячі, переважна більшість галицьких українців. Митрополит Андрей Шептицький, духовенство та лідери Національно-демократичної партії суворо засудили вчинок М. Січинського як прояв політичного терору.
Але цей осуд підживив неприхильне ставлення українців до польського панування в Галичині та поміркованої позиції деяких українських політичних кіл. Широкий загал українського громадянства підтримав М. Січинського. Народ по селах співав: «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!», дітям масово почали давати ім'я Мирослав. Водночас після 12 квітня містами Галичини прокотилася хвиля антиукраїнських погромів.
Січинський був заарештований і засуджений до смертної кари, яку цісар через міжнародний резонанс справи замінив на 20-річне ув'язнення. 1911 року Дмитро Вітовський і Микола Цеглинський організували його втечу. За допомогою двох наглядачів-українців 10 листопада він утік із в'язниці у Станиславові і разом з ними нелегально виїхав до Норвегії, згодом — до Швеції, звідти — до США (1914).
Був одним із засновників Української федерації Соціалістичної партії Америки, редагував її тижневики «Робітник» (1914–1917) і «Народ» (1917), входив до проводу Федерації українців США (1915–1918).
1920 року став співзасновником організації «Оборона України» та редактором її часопису «Українська громада».
1933–1941 — президент Українського робітничого союзу (нині Український братський союз). Під час Другої світової війни поступово перейшов на прорадянські позиції, хоча не був апологетом державного устрою СРСР і комуністичної ідеології та практики. У 1930-х роках приїздив до Полтави, а 1959 та 1968 — до Львова (до сім'ї свого гімназійного й університетського товариша Федора (Теодора) Замори).
До кінця життя не шкодував про свій вчинок, вважав його виправданим і справедливим.
Останні роки провів у притулку для людей літнього віку. Помер у місті Вестленд (штат Мічиґан, США).
Праці[ред. | ред. код]
- Народна справа в Америці (1919)
Пам'ять[ред. | ред. код]
29 січня 2014 р. заходами Громадського комітету для вшанування пам'яті українських Героїв на будинку колишнього австро-угорського намісництва у Львові (вул. Винниченка 18) встановлено пам'ятну дошку на вшанування жертовного чину українського патріота Мирослава Січинського.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ СІЧИНСЬКИЙ Мирослав Миколайович. Тернопільщина (укр.). 25 жовтня 2021. Процитовано 26 лютого 2024.
- ↑ Звідомлення Виділу «Кружка Родичів» при Державній Ґімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкільний рік 1935—1936 — 2-ге вид. — Кліфтон, 1976. — С. 131.
Джерела[ред. | ред. код]
- Головин Б., Заячківський О., Мельничук Б., Пиндус Б. Січинський Мирослав-Іван-Андрій Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 267. — ISBN 978-966-528-279-2.
- 100 років тому український студент застрелив намісника Галичини // Газета по-українськи. — 2008.
- Монолатій І. Справа: «Січинський-Потоцький» і політичне насильство в Галичині // Ї. — 2010. — Ч. 64.
- Чорновол І. На що може надихнути терорист і радянофіл Мирослав Січинський? // Львівська газета. — 2013. — 1 вересня.
- Убийца гр. Потоцкого — русин // Биржевые ведомости. — 1908. — 31.03 (13.04). (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Мирослав Січинський // Історичні пісні українського народу. — Львів, 1908
- Історичні пісні українського народу / впоряд. М. Січинський. — Львів : Накладом укр. академ. молоді, 1908. — 32, 4 с. — (Дешева бібліотека ; ч. 2).
|
