С-300

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зенітно-ракетний комплекс С-300
Kraz 01.jpg
Український КрАЗ-6446 з комплексом С-300
Тип: Зенітно-ракетний комплекс
Походження: СРСР СРСР/Росія Росія
Історія служби
Термін використання 1978-сьогодення
Використання у СРСР СРСР- до 1991 року; сьогодні:Україна Україна Росія Росія Білорусь Білорусь і т. д.
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Військовий ешелон РФ з 25 вагонів з зенітно-ракетним дивізіоном С-300 у складі 4-х батарей та допоміжною технікою рухається через залізничну станцію у Керчі до села Гвардійське АРК Крим (Російське вторгнення в Україну 2014), 15 березня 2014[1]

С-300 (за кодифікацією НАТО — SA-10 Grumble, SA-12 Giant/Gladiator, SA-20 Gargoyle) — радянська зенітно ракетна система середнього радіусу дії. Серійне виробництво системи під індексом С-300ПТ було розпочато в 1975 році. В 1978 році були завершені випробування системи, а в 1979 році перший полк С-300 став на бойове чергування.

«С-300» (індекс замовника: 35Р6, 70Р6, 75Р6, 9К81, 3М-41) — сімейство зенітних ракетних систем, здатних вражати різні цілі на висотах: від менших, ніж можлива висота польоту — до більших, ніж межа висоти для цілей; на дальностях: від декількох кілометрів — до 150, 200, 300 кілометрів, в залежності від типу застосовуваних елементів сімейства «С-300» і, зокрема, ракет-перехоплювачів[2].

Важливою якістю всіх комплексів сімейства С-300 є здатність працювати в різних поєднаннях всередині однієї модифікації в межах одного комплексу, між модифікаціями (обмежено), а також через різні мобільні вищі командні пункти вибудовувати в батареї з будь-якого складу, кількості, модифікацій, місця розташування, у тому числі з впровадженням інших комплексів ППО в єдину для всіх батарею.[3]

Історія створення[ред.ред. код]

У 1950-х роках було прийнято рішення зробити систему протиповітряної оборони (ППО) Москви мобільною. Під кінець 1960-х років досвід використання ЗРК у бойових діях у В'єтнамі і на Близькому Сході виявив необхідність створення мобільного комплексу з малим часом переводу із похідного і чергового положення в бойове (і навпаки). Це було викликано необхідністю відходу з вогневої позиції після стрільби до підльоту ударної-авіаціонної групи. Так, наприклад, нормативний час згортання комплексу С-125 — 1 година 20 хвилин, був зменшений до 20—25 хвилин. Таке скорочення нормативу досягалося удосконаленнями конструкції ЗРК, тренуваннями, злагодженістю бойових розрахунків, але прискорене згортання приводило до втрат кабельного майна, на згортання якого часу не залишалось.

В СРСР на озброєнні Війск ППО в ці роки були такі комплекси зенітних керованих ракет: стаціонарний багатоканальний С-25 (тільки під Москвою), рухомі одноканальні по цілі С-75 (середньої дальності), С-125 (маловисотний малої дальності) і комплекс великої дальності С-200.

Конструкторські роботи над новою зенітною ракетною системою С-300 почалися 1969 року.

Модифікації[ред.ред. код]

Система С-300 має велику кількість модифікацій, що різняться різними ракетами, радарами, можливістю захисту від засобів РЕБ, великою дальністю дії. Також вони мають змогу протидіяти балістичним ракетам малого та середнього радіусу дії та цілям, що летять на малих висотах.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Системи С-300
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
С-300П
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
С-300В
 
 
 
 
 
С-300Ф
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
С-300ПТ
 
 
 
С-300ПС
 
 
 
 
 
С-300В1
 
С-300В2
 
 
"Форт"
 
"Риф"
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
С-300ПТ-1
 
С-300ПМ
 
 
 
С-300ПМУ
 
 
 
С-300ВМ
 
 
 
 
"Форт-М"
 
"Риф-М"
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
С-300ПТ-1А
 
С-300ПМ1
 
 
 
С-300ПМУ1
 
С-300ВМ1
 
С-300ВМ2
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
С-300ПМ2
 
 
 
С-300ПМУ2
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
На озброєнні країн колишнього СРСР
 
 
 
 
С-400
 
 
 
 
 
 
 
 
 
С-300ВМД
 
 
 
 
 
 
Експортні варіанти
 

С-300 П[ред.ред. код]

Для оборони великих промислових і адміністративних об'єктів, військових баз і пунктів управління від ударів засобів повітряно-космічного нападу супротивника. Здатна вражати балістичні і аеродинамічні цілі. Стала першою багатоканальної зенітною ракетною системою, здатною супроводжувати кожним комплексом (ЗРК) до 6 цілей і наводити за ним до 12 ракет. При створенні засобів управління (ЗУ), що складаються з пункту бойового управління і радіолокатора виявлення, вирішили задачу автоматичної зав'язки трас до ста цілей та ефективного управління дивізіонами, розташованими на відстані 30-40 км від ЗУ.

Вперше була створена система з повною автоматизацією бойової роботи. Всі завдання — виявлення, супроводу, цілерозподілу, цілевказання, відпрацювання цілевказання, захоплення цілі, її супроводу, захоплення, супроводу і наведення ракет, оцінки результатів стрільби — система здатна автоматично вирішувати з допомогою цифрових обчислювальних засобів. Функції оператора полягають у контролі над роботою засобів і здійсненні пуску ракет. У складній обстановці можливе ручне втручання в хід бойової роботи. Жодна з попередніх систем цими якостями не володіла. Вертикальний старт ракет забезпечував обстріл цілей, що летять з будь-якого напряму без розвороту пускової установки у напрямку стрільби.[4] Сучасні модифікації (з 1997 року представлено публічно) одним комплектом можуть уражати до 36 аеродинамічних або балістичних цілей наводячи на них до 72 ракет, або (окремі модифікації) в різних поєднаннях, у тому числі без сторонньої допомоги.[5]

С-300 В[ред.ред. код]

Докладніше у статті С-300В

Призначена для безпосереднього прикриття військ, що перебувають поблизу від супротивника, в першу чергу від балістичних ракет і літаків і також різних інших цілей[6]. ЗРС С-300В — перша мобільна універсальна система протиракетної і протилітакової оборони.

Важливою відмінністю С-300В від «паралельної» системи є: 1) наявність двох типів зенітних керованих ракет, з яких один тип 9М83 використовується для ураження аеродинамічних цілей на дальності до 75 км, а другий 9М82 може вражати балістичні цілі класу «земля-земля» — оперативно-тактичні ракети типу «Р-11» («'Scud»' з кодифікації НАТО), «Ланс», «Першинг-1А», а також літальні апарати всіх типів зі швидкостями до 3000 м/с на дальності до 100 км. Всі елементи системи змонтовані на гусеничних шасі сімейства «Об'єкт 830». 2) Кожен ЗРК(батарея) складі ЗРС(дивізіону) може вести самостійну бойову роботу і при цьому кожна пускова установка забезпечена (це ще один рівень РЛС якого немає в С-300 сімейства П) радаром підсвічування цілі і наведення ракет.[7]

ЗРС «'C-300B4»' є подальшою модернізацією ЗРС С-300В і З-300ВМ. Вона належить до пріоритетних зразків озброєння ППО і забезпечує ураження одночасно балістичних ракет і аеродинамічних цілей на дальностях понад 300 кілометрів. ЗРС С-300В4 має підвищені бойові можливості, досягнуті за рахунок застосування нових комплектуючих виробів, впровадження сучасної елементної бази і обчислювальних засобів, що дозволило поліпшити технічні та експлуатаційні характеристики ЗРС, в тому числі умови роботи бойових розрахунків[2].

У 2012 році завершена модернізація всіх комплексів С-300В до рівня З-300В4, також в 2013 році поставлені 3 нових дивізіону З-300В4 і укладено контракт на поставку до 2015 року ще нових дивізіонів. [8][9]

С 300 Ф[ред.ред. код]

«С-300Ф Форт» (Індекс ЦІАЛЬНІ ВМФ — «ЗМ-41») — ЗРС корабельного типу далекої дії, створена на базі ЗРС С-300П з новими ракетами 5В55РМ з дальністю, розширеної до 5-75 км, і максимальною швидкістю цілей до 1300 м/c, у той час як діапазон висот зменшено до 25 м — 25 км, призначалася для сил ВМФ.[10]

Прийнята на озброєння в 1983 ріку. Корабельна версія обладнана системою самонаведення з використанням полуактивного радара ракети. Перший дослідний зразок був встановлений в 1977 році і проходив випробування на БПК «Азов» проекту 1134Б Беркут Б (англ. Kara class класифікацією НАТО). До складу дослідного зразка ЗРС входили дві револьверних пускових установки на 48 ракет і система управління «Форт», які розмістили на місці знятого кормового ЗРК «Шторм». А також встановлювався на крейсери проекту 1164 «Атлант» (Slava class за класифікацією НАТО, 8 пускових шахт) і 1144 «Орлан» (англ. Kirov class за класифікацією НАТО, 12 пускових шахт), пускова установка є поворотною і вміщує 8 ракет. Пуск ракети проводиться з контейнера під пусковим люком. Маршовий двигун запускається після виходу ракети, що забезпечує пожаро-вибухобезпечність льоху. Після сходу ракети барабан повертається, виводячи на лінію старту чергову ракету. Експортна версія цієї системи відома як «Риф».

«З-300ФМ Форт-М» оновлена версія системи, що встановлюється тільки на крейсери класу 1144 «Орлан» (англ. Kirov class за класифікацією НАТО) і використовує ракети 48Н6, які були представлені в 1990 році. Максимальна швидкість цілей була збільшена до 1800 м/с. Вага боєголовки була збільшена до 150 кг. Радіус ураження був збільшений до 5 — 93 км (ракета 48Н6 має максимальну дальність ураження до 150 км, але існуюча на 1993 рік система управління допускала дальність лише 93 км)[11], а діапазон висоти до 25 м — 25 км[10]. Нові ракети використовують систему наведення через РЛС ракети і можуть перехоплювати балістичні ракети малого радіусу дії. Експортна версія називається «Риф-М». Цією системою озброєні китайські есмінці типу 051С.

Обидві корабельні системи можуть включати інфрачервону систему наведення для зменшення вразливості від перешкод. Також ракеті дозволяється знищувати цілі за межами видимості радара, такі, як військові кораблі або протикорабельні ракети.

На крейсері «Петро Великий» крім модернізованого кормового комплексу для використання ракет 48Н6 встановлено новий носовий комплекс С-300ФМ «Форт-М» з новим антенним постом. У процесі модернізації комплексу «Форт-М» на «Петрові Великому» ракети 48Н6 були замінені на більш сучасні 48Н6Е2 з максимальною дальністю пуску 200 км і поліпшеними характеристиками ураження балістичних цілей (ракети уніфіковано з сухопутним комплексом С-300ПМУ2). Через конструктивні особливості нового варіанту боєкомплект ракет зменшили на 2 до 46. Таким чином, крейсер «Петро Великий» озброєний одним комплексом С-300Ф з 48 ракетами 48Н6 і одним комплексом С-300ФМ з 46 ракетами 48Н6Е2[11].

Порівняння з іншими системами[ред.ред. код]

офіційне позначення системи S"'-300ПМУ"'[12] S"'-300PMU1"'[13] S"'-300ПМУ-2"'[14] S"'-300VM"'[15] «Patriot PAC-2»'[16] «Patriot PAC-3»'[17]
Діапазон,
км
аеродинамічні цілі 5-90 5-150 3-200 200 (250) 3-160 15, максимум 20
балістичні цілі в найбільш 35 максимум 40 5-40 40 20 15-45[18] (20)[19]
Висота ураження,
км
аеродинамічні цілі 0,025-27 0,01-27 0,01-27 0,025-30 0,06-24 15[20]
балістичні цілі (?) (?) 2-25 1-30 3-12 15(?)[21]
Максимальна швидкість цілей, м/с 1150, в більшості 1300 у більшості 2800 у більшості 2800 4500 балістичних цілей[22] на більшість 2200 в найбільш 1600[23]
Максимальна швидкість ракети системи, м/с на більшість 2000[24] (?) 1900 2600/1700[25] 1700[26] (?)
Кількість зенітних ракет однієї системи, що наводяться одночасно 12 12 у більшості 72 48 (?) / 96 (?) 24 (?)
Число цілей, що одночасно обстрілюються однією системою 6 6 максимум 36 максимум 24 у більшості 8 максимум 8
Маса ракети, кг 1400-1600 (?) 330-1900 (?) 900 312
Маса бойової частини, кг 150 (?) 180[27] (?) 91 74
Мінімальний час між запусками ракет, с 3-5 3-5 3 (0 на початок з різними ракетами-носіями) 1,5 (0 на початок з різними ракетами-носіями) 3-4 (1[28] при запуску з різними ракетами-носіями) (?)
Час розгортання і час згортання

системи, хв

5 5 5 5 15/30 (?) 15/30(?)
Транспортні засоби Колісні Колісні Колісні Гусеничні напівпричіп напівпричіп

Засоби маскування та захисту[ред.ред. код]

Файл:RIAN archive 842938 Military exercises Guards of Engineer Brigade and Engineer Camouflage Regiment of Russian army.jpg
Розгортання надувного макета С-300 на навчаннях гвардійської інженерно-саперної бригади та інженерно-маскувального полку ЗС РФ (2011)

Маскування[ред.ред. код]

Для маскування компонентів системи С-300 застосовуються демаскуючі повномасштабні надувні макети[29], обладнані додатковими пристроями імітації електромагнітного випромінювання в інфрачервоному і радіодіапазонах. Також можуть застосовуватися різноманітні засоби маскування як то маскувальні мережі і розміщення компонентів С-300 в окопах що істотно ускладнює виявлення з великих дистанцій. Станції перешкод для РЛС супротивника, СПП-30, Пелена-1.

Захист[ред.ред. код]

Додатковими елементами захисту є розміщення компонентів С-300 в окопах (практикується розміщення на височинах для кращого огляду і більш швидкого догляду за обрій, так і розміщення в окопах для скритності і захисту від осколків вибухів).

Складовим елементом для протидії протирадіолокаційних ракет є для С-300 система Газетяр-Е[30], ймовірність перехоплення ракети ПРР типу ХАРМ становить 0,85 для ракет з активним радіолокаційним наведенням, теплової або телекерованою системою наведення ймовірність перехоплення становить 0,85-0,99. При цьому під перехопленням розуміється неможливість об'єкта заподіяти шкоду в силу його попадання повз цілі.

Бойове застосування[ред.ред. код]

С-300 ніколи не брала участі в реальних бойових діях. Експлуатуючими країнами часто проводяться навчальні стрільби С-300, на основі аналізу яких різними експертами вона визнається дуже боєздатної системою ППО.

Високі бойові можливості і мобільність зенітних ракетних систем С-300В неодноразово були підтверджені навчально-бойовими стрільбами і на спеціальних навчаннях. Так, на навчаннях «Оборона-92» система забезпечувала ураження літаків першою ж ракетою, а балістичні ракети знищувалися нею з витратою не більше двох ЗР.[31]

У 1995 році на полігоні Капустін Яр при проведенні випробувань системи С-300 вперше в світі[32] вдалося домогтися знищення оперативно-тактичної ракети типу «Р-17» в повітрі: у точці перехоплення підрив бойового спорядження зенітних ракет С-300 викликав ініціювання бойової частини БР «Р-17»[32]. Для порівняння, чотирма роками раніше, під час війни в Перській затоці комплекси «Петріот» не змогли показати високої ефективності, так як в основному вражали корпус ракет цього типу, не знищуючи БЧ ракети-цілі, а тільки відхиляючи її[33][комм. 1]. Втім, враховуючи низьку власну точність ракет типу Р-17, критерій віднесення уражених ракет до «збитих» носить суб'єктивний характер і реальна ефективність основного суперника С-300 навряд чи може бути достовірно оцінена. Більш пізні модифікації ЗРК «Петріот», відрізняються більшою точністю наведення, більш зробленим і наявністю нового детонатора, що забезпечує детонацію бойової частини при достатньому наближенні до ракети противника, в 2003 році у війні з Іраком вже дали інші результати — всі 9 запущених Іраком «Скадів» були збиті[34].

У квітні 2005 НАТО провели навчання у Франції та Німеччині під назвою «Trial Hammer 05», метою яких було відпрацювання прийомів придушення ППО противника[35][36]. Країни учасники випробувань були задоволені тим, що словацькі повітряні сили надали С-300ПМУ, оскільки це дало НАТО унікальну можливість ознайомитись з системою.

Під час випробувань ЗРС С-300ПМУ2 в КНР стрільби проводилися по 4 типах цілей, при цьому: імітатори оперативно-тактичної ракети були збиті на дальностях 34 і 30,7 км на висотах 17,7 км і 4,9 км відповідно, імітатор літака стратегічної авіації був вражений на дальності 184,6 км, малорозмірна мішень типу БПЛА знищена на дальності 4,6 км, малорозмірна балістична мета також знищена. В цілому весь комплекс випробувань завершився успіхом, підтвердивши високі характеристики зенітно-ракетної системи С-300ПМУ2[37].

У листопаді 2010 року розрахунки «'С-300В»' вперше збили імітатори ОТР. У стрільбах взяли участь 2 дивізіону С-300В, мішенями слугували ракети-аналоги «Кабан». Роком раніше зенітні ракетні частини Північно-західного об'єднання ВПС і ППО брали участь у Повітряно-вогневої конференції ВПС на полігоні Ашулук. Щільність удару досягала шести цілей в хвилину, а всього, за дві хвилини бою, було знищено 14 ракет-мішеней — аналогів перспективних засобів повітряного нападу ймовірного супротивника[38].

Ізраїль стурбований можливістю поставки комплексів С-300 в Іран і Сирію, спрямував значні зусилля на створення систем радіоелектронного протидії конкретно цієї ракетної системи[39].

Вивчивши в 1996 році, в ході спільних ізраїльсько-грецьких авіанавчань, комплекс С-300ПМУ1, закуплений Кіпром, ізраїльські фахівці заявили, що визначили слабкі місця цього варіанта комплексу.[40].

У вересні 2013 року Росія програла тендер на постачання комплексів С-300 в Туреччину. Спочатку заявлялося про участь у тендері комплексу 400, проте згодом російська сторона відмовилася від продажу С-400 за кордон до насичення потреб власної армії. Разом з Росією, в тендері брали участь США, які пропонували зенітно-ракетний комплекс «Петріот», Китай, а також європейські виробники. Туреччина віддала перевагу більш дешевому китайському аналогу С-300, який по суті є неліцензійною копією ракетного комплексу С-300. Більше того, Китай в ході проведення переговорів погодився знизити вартість поставлення в Туреччину ракетних комплексів з 4 до 3 мільярдів доларів США[41][42].

Оператори[ред.ред. код]

До 1991 року:

Сьогодні:

Галерея[ред.ред. код]

Українська зенітно-ракетна система середнього радіусу дії С-300 під час тренувального маршу перед парадом на День незалежності, 22 серпня 2014 року, Київ, Україна.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Росія притягла до Криму ешелон із зенітно-ракетним комплексом, УП, 15 березня 2014
  2. а б «ППО Сухопутних військ Росії надійдуть нові модифікації зенітної ракетної системи С-300В». Архів оригіналу за 2013-06-29. 
  3. http://www.almaz-antey.ru/catalogue/millitary_catalogue/
  4. «Зенітні ракетні системи ряду З-300П | Історія систем ППО і ПРО». Архів " -ryada-s-300p оригіналу за 2013-06-29. 
  5. «Система С-300П». Архів оригіналу за 2013-06-29. 
  6. http://rbase.new-factoria.ru/missile/wobb/c300v/c300v.shtml
  7. «С-300В (9К81, SA-12A, Gladiator; SA-12B, Giant), військова зенітна ракетна система - ЗБРОЯ РОСІЇ, Інформаційне агентство». Архів оригіналу за 2013-06-29. 
  8. http://www.arms-expo.ru/049057054048124050055050051048.html
  9. http://warsonline.info/pvo/minoboroni-rf-podpisal-trechletniy-kontrakt-na-postavku-zrs-s-300v4.html
  10. а б «Корабельний ЗРК С-300Ф «Форт»». Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 12 серпня 2008.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  11. а б «КОРАБЕЛЬНИЙ ЗРК С-300Ф «ФОРТ» (SA-N-6 Бурчати)». ???. ???. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 4 серпня 2009.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  12. http://rbase.new-factoria.ru/про/wobb/c300ps/c300ps.shtml
  13. http://rbase.new-factoria.ru/про/wobb/c300pmu1/c300pmu1.shtml
  14. http://www.almaz-antey.ru/каталог/millitary_catalogue/
  15. http://www.almaz-antey.ru/каталог/millitary_catalogue/
  16. http://www.inosmi.ru/infographic/20100708/161123864 .html
  17. «" Патріот " TMD». Процитовано 2010-08-17.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)
  18. http://www.globalsecurity.org/space/систем/патріот-specs.htm
  19. http://www.designation-systems.net/dusrm/app4/pac-3.html
  20. http://www.designation-systems.net/dusrm/app4/pac-3.html
  21. http://www.designation-systems.net/dusrm/app4/pac-3.html
  22. http://www.almaz-antey.ru/каталог/millitary_catalogue/
  23. http://www.designation-systems.net/dusrm/app4/pac-3.html
  24. http://rbase.new-factoria.ru/про/wobb/c300ps/c300ps.shtml
  25. http://www.designation-systems.net/dusrm/app4/pac-3.html
  26. http://www.uhlib.ru/tehnicheskie_nauki/zenitnye_raketnye_kompleksy/p69.php
  27. http://rbase.new-factoria.ru/про/wobb/c300pmu2/c300pmu2.shtml
  28. http://www.uhlib.ru/tehnicheskie_nauki/zenitnye_raketnye_kompleksy/p69.php
  29. «Міноборони РФ закуповує надувні зенітні комплекси». Лента.ру. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 22 серпня 2008.  Проігноровано невідомий параметр |datepublished= (можливо, |publication-date=?) (довідка)
  30. «Військовий парад» № 34, 1999
  31. http://rbase.new-factoria.ru/missile/wobb/c300v/c300v.shtml
  32. а б «Зенітна ракетна система С-400 «Тріумф» в 3 рази ефективніше аналогів». Росбалт. Архів .html оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 12 серпня 2008.  Проігноровано невідомий параметр |datepublished= (можливо, |publication-date=?) (довідка)
  33. В'ячеслав Федоров. «"ФАВОРИТ" - СТРАЖ НЕБА». Архів оригіналу за 2013-04-14. Процитовано 2009-10-11.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)
  34. «Ракетна весна». Washington ProFile. Архів оригіналу за 2010-11-27. Процитовано 2009-10-11.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка); Проігноровано невідомий параметр |datepublished= (можливо, |publication-date=?) (довідка)
  35. Miroslav Gyürösi. (11 березня 2005). «Slovak SA-10 radar set to participate in NATO exercise». jane's Missiles and Rockets. ISSN 1365-4187. Процитовано 19 липня 2006.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)
  36. «Словацькі радари ЗРК С-300ПМУ візьмуть участь в навчаннях НАТО». Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 12 серпня 2008. 
  37. Шаблон:ВКО
  38. «С-300В вразив мішені-імітатори оперативно-тактичних БР». «Ракетна техніка». Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-27. 
  39. РЕБ проти С-300
  40. «Знайомтеся: зенітно-ракетний комплекс С-300». Архів оригіналу за 2013-05-20. Процитовано 2013-05-15. 
  41. Дмитро Мурашок (2013-09-27). .html «Туреччина вибрала клону». Газета «Погляд». Процитовано 2013-09-27. 
  42. «Росія зібралася продати Туреччини С-300 і С-400». Процитовано 2013-09-27. 
  43. Indigo Guevara Venezuela receives its first S-300VM // Jane's Defense Weekly, (10 квітня 2013) С. 6.

Коментарі[ред.ред. код]

  1. Всього, за ізраїльськими даними, в зони дії «Петріотів» потрапили не більше 47 «Скадів», за яким було випущено в цілому 158 протиракет. Згідно з даними Міністерства Оборони Ізраїлю, «Петріотам», незважаючи на перевитрату протиракет (в тому числі випадок з витратою 28 одиниць на ціль), вдалося перехопити не більше 20% запущених іракцями ракет. В інших джерелах дані сильно варіюються (від 9% за оцінками Контрольної Палати Адміністрації США до 52-80%)

Посилання[ред.ред. код]