Табель про ранги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Табель про ранги

Та́бель про ра́нги (рос. Табель о рангах) — російська імперська система звань та чинів, створена Петром I (закон від 24.1.1722) для встановлення відповідності між різними чинами військової, статської та придворної служб, визначення їхньої ієрархії та правил надання дворянства державним службовцям.

Існувала у 17221917 роках.

Історія[ред.ред. код]

Усі чини імперської служби було послідовно розміщено на 14 рівнях (рангах), причому службовцям присвоювалося особисте або спадкове дворянство відповідно до рангу їхнього чину. Кожному чинові відповідала певна службова посада.

Історія створення[ред.ред. код]

Перший російський імператор Петро І особисто брав участь в редагуванні закону, в основу якого лягли запозичення з «розкладів чинів» французького, прусського, шведського і данського королівств. Власноручно виправивши чорновий проект, Петро підписав його 1 лютого 1721 року, але повелів перед публікацією внести його на розгляд Сенату. Окрім Сенату, табель про ранги розглядалася у військовій і в адміралтейській колегії, де були зроблені ряд зауважень про структуру чинів за рангами, про платні оклади, про введення в табель і стародавніх російських чинів і про усунення пункту про штрафи за заняття в церкві місця вище за свій ранг. Всі ці зауваження були залишені без розгляду. У остаточній редакції табелі про ранги брали участь сенатори Головкин і Брюс і генерал-майори Матюшкин і Дмитрієв-Мамонів.

Опис[ред.ред. код]

Всі чини «Табелі про ранги» поділялися на три типи: військові, статські (цивільні) і придворні і поділялися на чотирнадцять класів. До кожного класу приписувався чин, проте само поняття «чин» не роз'яснювалося, через що одні історики його розглядали буквально і лише в системі надання чину, інші ж — як ту або іншу посаду.

Петровська «Табель про ранги» налічувала 262 посади, проте поступово посади з «Табелі» виключалися і наприкінці XVIII століття зникли зовсім. Назви ж низки цивільних посад перетворилися на цивільні чини, безвідносно до реальних обов'язків їхнього носія. Так, назви чинів «колезький секретар», «колезький асесор», «колезький радник» і «статський радник» спочатку означали посади секретаря колегії, члена ради колегії з дорадчим і вирішальним голосом і президента «статської» колегії. «Надвірний радник» означало голову надвірного суду; надвірні суди були скасовані вже в 1726 році, а назва чину зберігалася аж до 1917 року.

Табель про ранги в Україні[ред.ред. код]

У 17-18 ст. у Гетьманській державі сформувався відмінний від російського становий і службовий устрій. За українським кодексом законів «Права за якими судиться малоросійський народ» (1743) шляхетські права визнавалися не лише за тими, хто мав відповідні грамоти, а, по суті, за козацькою старшиною усіх звань, починаючи від сотника та нащадками генеральної старшини і полковників. З метою збереження своїх прав в умовах посилення російського впливу та втручання у внутрішні справи Гетьманщини козацька старшина кілька разів зверталася до царського уряду з проханням прирівняти її до відповідних чинів російського табелю про ранги (у 1733, 1742, 1756, 1763 і 1767).

У 1756 гетьман К. Розумовський розробив і подав на затвердження український варіант табелю про ранги із переліком усіх «малоросійських чинів» (окрім гетьмана і наказного гетьмана), поділених на 12 класів. Першому класові відповідав чин генерального обозного, другому — генеральних судді і підскарбія, третьому-генеральних писаря, хорунжого, осавула і бунчужного, четвертому — полковника тощо.

На найнижчій сходинці стояли козаки, жолдаки, пушкарі та компанійці. Проте російський уряд не погодився зрівняти гетьманські чини з табельними і не надавав усій козацькій старшині статусу дворянства. З 1760 років Катерина II нерідко присвоювала ранги з імперського Табелю (і відповідно надавала дворянські привілеї) окремим козацьким старшинам.

Після ліквідації козацького військового устрою і перетворення козацьких полків у регулярні карабінерні полки російської армії (1783) вся козацька старшина стала отримувати чини з російського табелю про ранги. У 1784 офіційно заборонено надавати «малоросійські чини». Цей процес не був врегульований чіткими правилами, а присвоєння того чи іншого рангу здебільшого залежало не від попереднього становища особи, а від її заслуг, здібностей і лояльності до російської адміністрації. У 1796 російські ранги були присвоєні також українським судовим і цивільним службовцям (наприклад, генеральний суддя був прирівняний до 4 класу, возний — до 14 класу).

Після надання так званої «Грамоти про вільність дворян» у 1785 козацька старшина, яка могла документально підтвердити своє шляхетство або посідала відповідний рангу російському Табелі, була включена до російського дворянства. Внаслідок цього протягом наступних десятиліть точилася боротьба за визнання також і колишніх «малоросійських чинів» як підстави для отримання дворянства, що, в свою чергу, стимулювало збирання історичних документів, інтерес до козацької історії.

Табель про ранги скасований декретами радянської влади у 1917.

Таблиця[ред.ред. код]

Клас Цивільні чини Військові чини Придворні чини
Армія Флот
1 Відсутні
2
3
4[1]
5
6
7 Відсутні
8[2]
9
10 Відсутні
11 Відсутні
12
13 Відсутні
14
  • Мічман (1732–1796)
Звернення відповідно класу
1 — 2 3 — 4 5 6 — 8 9 — 14
Ваше високопревосходительство
Ваша високодостойносте
Ваше превосходительство
Ваша достойносте
Ваше високородие
Ваша вельмишляхетносте
Ваше високоблагородие
Ваша високошляхетносте
Ваше благородие
Ваша шляхетносте

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Найнижчий чин, якій надавав право на родове дворянство для цивільних осіб за Законом від 9 грудня 1856
  2. До 1856 VIII клас надавав цивільним особам право на родове дворянство. В 1809–1834 для переходу в VIII клас вимагалося надати свідоцтво про закінчення університету або пройти іспит на чин