Табір військовополонених

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Та́бір військовополоне́них  — спеціально обладнані місця для утримання полонених військовослужбовців протиборчій сторони.

Табори військовополонених появилися вперше в англо-бурській війні 1899 — 1902 (раніше полонених тримали у військових фортецях). Під час першої світової війни (1914 — 18) трактування полонених нормувалося ухвалами Гааґської (1899) і Женевської (1907) конвенцій; під час другої (1939 — 45) — Женевською конвенцією 1929 (її не підписав СРСР, чим Німеччина виправдувала свою жорстоку поведінку з радянськими військовополоненими).

За першої світової війни українці перебували в таборах військовополонених Німеччини, Австро-Угорщини, Росії, Італії. У Німеччині було ще в жовтні 1918 1,4 млн. полонених вояків російської імператорської армії, у тому числі близько 300 000 українців. Заходами Союзу Визволення України близько 50 000 українських полонених відокремлено в табори військовополонених: у Раштаті, Зальцведелі й Вецлярі (1917 ще в старшинському таборі військовополонених у Ганноверському Мюндені); з частини з них 1918 зформовано дивізії (1 і 2) синьожупанників.

В 1917 в Австро-Угорщині перебувало 1,1 млн військовополонених російської армії, у тому числі до 200 000 українців (числа приблизні). В окремих українських таборах — вояцькому в Фрайштадті та старшинському в Йозефштадті — відокремлено 30 000 українців, з них у Фрайштадті почато формування дивізії сірожупанників.

У Росії було 1,7 млн. полонених австро-угорської армії, у тому числі близько 120 000 українців. Полонених широко використовували для робіт у сільському господарстві, шахтах і промисловості, при чому вони жили поза таборами, в яких здебільша перебували самі старшини.

Під час революції з австро-угорських військовополонених утворювалися військові частини, наприклад, Чехословацький корпус (постав на Україні), формація Січових Стрільців та (1918 і 1919) чимало інтернаціональних частин Червоної армії (наприклад, перший інтернаціонально-угорський полк під командуванням Рудольфа Фекете Шварца, відомого жорстокими пацифікаціями повстанських районів на Україні).

В Італії перебувало в таборах військовополонених понад 40 000 українців. Заходи урядів ЗУНР і УНР репатріювати цих військовополонених у 1919 на Україну (серед них Надзвичайна Санітарна Місія УНР під проводом О. Севрюка) не увінчалися успіхом через перешкоди з боку російських та польських дипломатів (їх звільнено переважно щойно в першій половині 1920-х рр.).

У Польщі табори військовополонених для вояків УГА, але також для інтернованих цивільних осіб і для невеликого числа вояків Армії УНР були в Бересті, Вадовицях, Домбю, Пикуличах, Стрілковому, а менші у Віснічу, Дембліні, Ланцуті, Модліні, Перемишлі (Засяння), Язлівці; фактично це були концентраційні табори. Напередодні зими 1919 — 1920 у цих таборах військовополонених тримали 70 — 100 000 українців (15 000 з них померло в наслідок голоду, антисанітарних умов і знущань); здебільша їх звільнено 1920.

Справжній табір військовополонених для старшин і вояків УГА постав щойно в Тухолі на Помор'ї (750 старшин і до 500 підстаршин та вояків частин УГА, що в квітні 1920 перейшли на бік польскій армії, щоб спільно боротися проти радянської армії).

У Румунії у Котроченах близько Букарешту був табір військовополонених для старшин і вояків УГА з групи Сигіт, які попали в румунській полон у бою під Сиготом 1 січня 1919 (звільнені у жовтні 1919).

Для польських вояків, які попали в полон УГА (також для цивільних інтернованих) у першій половині 1919 був створений табір військовополонених на передмісті Коломиї в Косачеві.

У війні української армії проти радянської армії (винятково й Добрармії генерала Денікіна) назагал не брали полонених. До винятків належав більшовицький табір військовополонених УГА у Кожухові біля Москви, який нараховував 250 старшин УГА.

У роки Другої світової війни (1939 — 45) сотні тис. українців вояків польської і радянської армій перебували в таборах військовополонених Німеччини й СРСР. У ході війни проти Польщі німецька армія взяла в полон старшин і вояків близько 700 000, у тому ч. 60 — 70000 українців; трактовано їх у згоді з постановами Женевської конвенції з 1929. На поч. 1940, частково і раніше, почали звільняти П. українців; вони могли повертатися на зайняті сов. армією укр. землі або й залишатися в Німеччині, де їх використовувано як пром. чи с.-г. робітників; деяке ч. українців з поль. армії попало в сов. полон.

Натомість нелюдське було трактування П. сов. армії, до яких не стосовано постанов Гаґської й Женевської конвенцій. На підставі звітів нім. Гол. Військ. Командування (травень 1944), взято в полон 5 160 000 сов, вояків, з того ч. померло в полоні 1981000 (38,4%), звільнено з полону 818 000 (15,9%), ліквідовано в полоні 1241 000 (24,0%), утекло 67 000 (1,3%), залишилося живими в Т. п. 1 053 000 (20,4%; з них 875 000 використовувано в промисловості й сіль. господарстві). Можна припускати, що з заг. ч. 3 355 000 сов. вояків, які попали в нім. полон 1941, понад 20% становили українці. Чимало з них оминуло полон, зникаючи поміж місц. укр. населенням або зголошуючися негайно до допоміжної військ. служби в нім. армії. Інструкції для трактування сов. П. від 8. 11. 1941 передбачали звільнення з полону українців під умовою, що місцевості, з яких вони походять, є вже в нім. руках або що місц. влада поручиться за них. У перші місяці війни звільнено десятки тис. полонених українців з таборів на Правобережжі. Але вже в листопаді 1941 ці звільнення припинено. Т. п. були перев. в Німеччині (на території Ген. Губернії в Ярославі, з якого командування табору звільнило всіх П. українців, і в Холмі, в якому більшість загинула з голоду і тифу).

У Варю Лапош к. Ньїредьгази був з квітня до липня 1939 угор. Т. п. для 450 старшин і вояків Карп. Січі.

Табори в Беллярії і Ріміні в Італії приміщували у 1945 — 47 до 10 000 старшин і вояків 1 УД УНА, що капітулювали перед бріт. армією (1946 — 9 310 осіб у Ріміні, у тому ч. 288 старшин, 822 підстаршини і 8 200 вояків).

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
• Кривава книга, т. І. Відень 1919; т. II. Відень 1921; Головин Н. Военные усилия России в мировой войне, т. І. Париж 1939; Онацький Є. Укр. дипломатична місія в Італії. Календар-Альманах на 1956 рік. Буенос-Айрес 1955; УГА. Матеріали до історії УГА, т. І. Вінніпег 1958; D all in A. German Rule in Russia, 1944 — 1945. Лондон 1957; Fedyshyn E. Germany's Drive to the East and the Ukrainian Revolution, 1917 — 18. Нью-Брунсвік, Нью-Джерсі 1971.

[ред.] Посилання

• Немецкие лагеря для военнопленных во время Второй мировой войны
• Об организации лагерей военнопленных
• Положение о лагере для военнопленных
• ИНТЕРНИРОВАНИЕ ВОЕННОПЛЕННЫХ

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!