Табір смерті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карта транспортування євреїв у табори смерті

Вини́щувальний та́бір, також Та́бір сме́рті — поширена у післявоєнній історичній і публіцистичній літературі кваліфікація кількох нацистських концентраційних таборів, призначених для масового знищення різних груп населення: євреїв[1], циган[2], військовополонених тощо.

Звичайно у це число включають шість таборів: Аушвіц, Треблінка, Белжець, Собібор, Хелмно та Майданек у Польщі[3][4]. Список не вичерпний, окремі автори доповнюють його таборами Ясеновац в Югославії[5] та Малий Тростенець у Білорусі[6].

Табір смерті: визначення

Визначення в енциклопедії Брокгауза:

« Табори смерті – нацистські табори в окупованій Польщі, які, на відміну від концентраційних таборів, служили систематичному винищенню європейських євреїв.(с. 899)[7]
Оригінальний текст (нім.)

Vernichtungslager – nationalsozialistische Lager im besetzten Polen, die – im Unterschied zu den – Konzentrationslagern – der systematische Ermordung der europäischen Juden dienten.

 »

Визначення в Encyclopædia Britannica:

« Табір смерті – в нацистській Німеччині концентраційний табір, спеціально призначений для масового знищення (Vernichtung) небажаних осіб у Третьому Рейху та завойованих територіях. Жертвами таборів були переважно євреї, але також рома (цигани), слов’яни, гомосексуалісти, психічно хворі та ін. Табори смерті відіграли центральну роль в Голокості[8].
Оригінальний текст (англ.)

.Extermination camp – Nazi German concentration camp that specialized in the mass annihilation (Vernichtung) of unwanted persons in the Third Reich and conquered territories. The camps’ victims were mostly Jews but also included Roma (Gypsies), Slavs, homosexuals, alleged mental defectives, and others. The extermination camps played a central role in the Holocaust.

 »

Визначення в енциклопедії Ларусс:

« Табір смерті – під час Другої світової війни табір, організований нацистами і призначений для фізичного винищення єврейського і циганського населення[9].
Оригінальний текст (фр.)

Camp d’extermination : durant la Seconde guerre mondiale, camp organisé par les nazi et destiné à éliminer physiquement les population juive et tsigane. p. 415

 »

Визначення в словнику Робер:

« Табори смерті – там, де певні етнічні (євреї), політичні і соціальні групи зазнавали голоду, катувань та винищення[10].
Оригінальний текст (фр.)

Camps d’extermanation, où furent affamés, suppliciés et exterminés certains groupes ethniques (juifs), politiques et sociales. p. 242

 »

Визначення в словнику Дзінґареллі:

« Табори сметрі – створені нацистами табори для масового винищення своїх політичних і расових противників[11].
Оригінальний текст (італ.)

Campi d’annientamento, di eliminazione, di sterimento, quelli attrezzati dei nazisti per lo soppressione in massa dei loro avversari politici e razziali. с. 291

 »

Історія

Карта таборів смерті

Юридичної санкцією масових арештів після приходу нацистів до влади в Німеччині став прийнятий у лютому 1933 року «Надзвичайний декрет рейхспрезидента про охорону народу та держави», на підставі якого особи, підозрювані у ворожості до режиму, могли піддаватися превентивному арешту на невизначений термін. Щоб надати цій практиці подобу законності, у квітні 1934 року було видано постанову, згідно з якою для превентивного арешту був потрібний письмовий ордер[12].

Введення надзвичайного стану у лютому 1933 року супроводжувалося масовими арештами комуністів, яких нацисти звинуватили у підпалі рейхстагу. У березні 1933 року був прийнятий закон про надання нацистському уряду надзвичайних повноважень, на підставі яких були проведені арешти керівників «старих» політичних партій (соціал-демократичної та інших), профспілкових діячів, а також євреїв - письменників, журналістів та юристів. У липні 1933 року число «превентивно» заарештованих досягло в Прусії 14,906 чол., а по всьому Рейху - 26,789 чол.[13]. Штурмовими загонами (СА), СС та поліцією було створено близько 50 таборів масового ув'язнення, в тому числі Дахау, Оранієнбург, Естервеген та Заксенбург.

В результаті втручання Германа Герінга більшість «диких концентраційних таборів», що перебували у віданні СА і СС, були розформовані. Табори Оранієнбург, Ліхтенбург і Колумбія Хаус, в кожному з яких перебувало близько тисячі в'язнів, продовжували існувати. Незабаром, однак, число в'язнів концентраційних таборів знову збільшилося за рахунок осіб, що слухали іноземні радіопередачі, «розповсюджувачів чуток», релігійних сектантів (Свідків Єгови) і гомосексуалістів. У квітні 1934 року керівництво гестапо зосередилося в руках Генріха Гіммлера: концентраційні табори перейшли повністю під контроль СС, судова влада втратили будь-яку можливість втручатися у справи гестапо[14].

Табори смерті на території України

У лютому 1936 року Гіммлер наділив гестапо правом проводити арешти і розслідувати всі види антидержавній діяльності в межах Рейху; арешти гестапо не підлягали судовому розслідуванню; адміністрація концентраційних таборів була підпорядкована гестапо. Ордер на арешт пред'являвся затриманим лише після арешту (або не пред'являвся взагалі); у в'язниці після тривалих катувань їх змушували підписувати ордер на арешт, який потім пересилали в концтабір у якості супровідного документа. Малі концентраційні табори були ліквідовані, а в'язні переведені в більш великі табори - Дахау, Заксенхаузен і Бухенвальд.

Чисельність політичних в'язнів збільшилася після анексії Німеччиною Австрії і Судетської області (1938). Табори переповнилися, особливо у зв'язку з арештом після «Кришталевої ночі» близько 35 тис. євреїв. Загальне число ув'язнених збільшилося в 1938 року з 24 тис. до 60 тис.[15]

З початку воєнних дій у системі концентраційних таборів відбулися значні зміни: збільшилася кількість ув'язнених, розширилася мережа концентраційних таборів як на території Німеччини, так і за її межами; змінилися функції таборів. «Превентивне ув'язнення» було підпорядковане завданням економічної експлуатації та масового винищення в'язнів.

До числа таборів додалися Аушвіц (травень 1940 року), Гузен (травень 1940 року) і Гросс-Розен (серпень 1940 року).

Після Ванзейской конференції 1942 року було прискорене створення нових таборів масового знищення, головним чином на території Польщі. Першим табором смерті був Хелмно, відкритий у Вартегау (область Польщі, анексована Німеччиною) в грудні 1941 року. Євреїв, а також циган там отруювали вихлопними газами у спеціальних автомобілях - газенвагенах[16]. У 1942-1943 роках вбивство євреїв газом відбувалося в таборах Белжець, Майданек, Треблінка і Собібор[17]. Центрами знищення стали великі концентраційні табори, перш за все Аушвіц. За розпорядженням Адольфа Ейхмана в першу чергу знищенню підлягали польські євреї і євреї, вигнані з Рейху.

На початку 1942 року почалася депортація євреїв з гетто Польщі в табори смерті, що здійснювалося під назвою «переселення»[18]. Ліквідація євреїв генерал-губернаторства отримала найменування «акція Рейнхард» в пам'ять нацистського ватажка Рейнхарда Гейдріха, вбитого в червні 1942 року[19].

Депортація євреїв з іншої частини Європи до таборів знищення (в тому числі транспортування з концентраційних таборів) почалася в березні-квітні 1942 року і тривала до кінця 1944 року. Спочатку були перевезені працездатні особи, яких використовували на будівництві таборів знищення. Після повстання в Треблінці в серпні 1943 року і Собіборі в жовтні 1943 року обидва ці табори разом з табором Белжець були ліквідовані, і центр знищення був перенесений на захід - в Аушвіц і Штутгоф. Винищення євреїв у газових камерах тривало до листопада 1944 року.

Найбільшим табором смерті був Аушвіц; до весни 1943 року там працювали чотири газові камери, в яких використовувався газ Циклон Б[20][21]. У період, коли в табір надходило найбільше ув'язнених, щодня труїли газом до 6000 євреїв[22]. До листопада 1944 року в Аушвіці загинуло більше мільйона євреїв, а також десятки тисяч циган, поляків та радянських військовополонених[23].

Коли радянські війська почали наступ зі сходу, а англо-американські - із заходу, Гіммлер віддав наказ про термінову евакуацію в'язнів з таборів на окупованих територіях. На початку 1945 року понад 500 тисяч в'язнів здійснювали пішки «марші смерті», що тривали кілька днів у холоді та під дощем, без будь-яких необхідних речей та їжі. Ув'язненим німцям було видано зброю і наказано допомагати есесівцям. Виснаження, голод, спрага, розстріл втікачів і слабких забрали сотні тисяч жертв. Місцеве населення не надавало притулку втікачам. У таборах призначення маси новоприбулих гинули від голоду і скупченості. «Евакуація» коштувала життя 250 тисяч в'язнів.

З капітуляцією Німеччини у Другій світовій війні система таборів смерті була знищена.

Кількість жертв

Кількість жертв таборів смерті точно не встановлена, і цифри різних авторів сильно різняться від політико-пропагандистських або публіцистичних амбіцій. Спеціалістка з Голокосту Люсі Давидович у своїй книзі «Війна проти євреїв»[24] пише, що було вбито 5,37 млн євреїв в 6 таборах. Інший спеціаліст з Голокосту, Рауль Хільберг у тритомній роботі «Знищення європейських євреїв»»[25], на стор. 946 наполягає на 2,7 млн убитих в 6 таборах.

Аушвіц

  • 9 млн людей, згідно з французьким документальним фільмом 1955 р. «Nuit de Brouillard» («Туманна ніч»Фільм можна скачати з сайту Еврейские фильмы и музыка, в анотації до нього там є такі слова «Мило з людських кісток… сувеніри з людської шкіри…».
  • 8 млн осіб, відповідно до опублікованого в 1945 р. повідомлення французького Відомства з вивчення військових злочинів[26][27];
  • 7 млн людей, згідно зі свідоцтвом ув'язненого Рафаїла Фейдельсона;
  • 6 млн євреїв, згідно з єврейським видавцем Тиберієм Кремером у передмові до книги Міклоша Ніслі «Доктор Аушвіцу»[28], там же він заявив, що автор книги був лікарем-євреєм, який працював в Аушвіці під керівництвом Josef Mengele.
  • 5,5 млн осіб, згідно з Bernard Czardybon на суді над Rudolf Hoess в Кракові[29] та Le Monde від 20 квітня 1978: "більше пяти мільйонів жертв, з яких 90% євреї"[30];
  • 5 млн осіб згідно з Die Welt від 23.01.1995[31];
  • 4,5 млн осіб, згідно з Ойген Когон[32] та Der Neue Herder[33];
  • 4 млн осіб, згідно з документами Нюрнберзького трибуналу[34], згідно з опублікованими документами з архівів ФСБ Росії[35], згідно з доповіддю Надзвичайної Державної Комісії «Про жахливі злочини німецького уряду в Освенцімі», опублікованої в «Красная звезда» 8 травня 1945 р. в якому йдеться, що «...за час існування Освенцимського табору німецькі кати знищили в ньому не менше 4 млн громадян СРСР, Польщі, Франції, Югославії, Чехословаччини, Румунії, Угорщини, Болгарії, Голландії, Бельгії та інших країн»[36] та згідно з C.L. Sulzberger[37].
  • 3,5 млн отруєних газом, з них 95% євреїв («багато» інших померли з інших причин), згідно з кінорежисером Клодом Ланцманом у передмові до книги Ф.Мюллера "Три роки в газовій камері Освенціма"[38];
  • 3,5 млн осіб, з них 2,5 млн отруєні газом тільки до 1 грудня 1943 р., згідно з визнанням першого коменданта Освенціма Рудольфа Гесса[39];
  • 2,5 млн осіб, згідно зі свідченням свідку голокосту Рудольфа Врби (Rudolf Vrba) 16 липня 1961 на суді над колишнім есесівцем Адольфом Ейхманом в Єрусалимі;
  • 2-3 млн убитих євреїв і неєвреїв тисячі, згідно з визнанням есесівця Перрі Броуді[40];
  • 1,5-3,5 млн євреїв отруєні тільки між квітнем 1942 р. і квітнем 1944 р., згідно із заявою ізраїльського «експерта з Голокосту» Ієгуда Бауера, зробленою в 1982 р.[41];
  • 2 млн отруєних газом євреїв, згідно зі свідоцтвом дослідниці голокосту Люсі Давидович[42];
  • 2 млн осіб, згідно із істориками Leon Poliakov в 1951[43] та George Wellers в 1973 р.[44];
  • 1,6 млн осіб, з них 1352980 євреїв, згідно із заявою Ієгуди Бауера, зробленою в 1989 р.[45];
  • 1,5-2,2 млн, "дев'ять із десяти з яких були євреями", згідно із заявою головного редактора тижневика «Столичні новини» Володимира Кацмана[46];
  • 1,5 млн осіб, згідно із меморіальною дошкою, встановленою в 1995 р. замість дошки з цифрою в 4 млн, яка була офіційно демонтована в 1990 році. Також число 1,5 млн було оголошене президентом Польщі Лехом Валенсою як вираховане істориками з музею Освенцима. 17 липня 1990 Washington Times передрукувала замітку з London Daily Telegraph де вказано нове число 1,5 млн з посиланням на музей Освенціма. Ця нова цифра була також повідомлена в доповіді UPI опублікованій в New York Post 26 березня 1992. 26 січня 1995 Washington Post і The New York Times називають число 1,5 млн, як нову "офіційну" цифру з посиланням на музей Освенціму, втім жодне джерело не повідомляє, скільки з цих людей були нібито вбиті в газових камерах.
  • 1.471.595 осіб, згідно із істориком George Wellers в 1983 р., з яких 1.352.980 були євреї[47];
  • 1,433 млн осіб, згідно із «Le Monde» від 1 вересня 1989;
  • 1,25 млн осіб, з них 1 млн євреїв, згідно із книгою Рауля Хільберга (англ. Raul Hilberg) «Знищення європейських євреїв»[25];
  • 1,1-1,5 млн осіб, згідно з істориками Yisrael Gutman і Michael Berenbaum, в їхній книзі «Anatomy of the Auschwitz Death Camp» (1984 р.), за оцінкою Францішека Піпера та деяких інших[48][49][50][51][52].
  • 1-1,5 млн осіб, згідно із заявою Ж.-К. Прессака, зробленою в 1989 р.[53];
  • 900.000 — нью-йоркська єврейська газета «Aufbau» 3 серпня 1990 р.[54];
  • 800—900 тис. осіб, згідно з єврейським істориком Геральдом Ройтлінгеном (Gerald Reitlinger)[55];
  • 775—800 тис. осіб, з них 630 тис. отруєних газом євреїв, згідно із заявою Ж.-К.Прессака, зробленою в 1993 р.[56];
  • 670—710 тис. осіб, з них 470—550 тис. отруєних газом євреїв, згідно із заявою Ж.-К.Прессака, зробленою в 1994 р[57];
  • 510.000, "...близько 356,000 з яких були вбиті газом", за даними відповідального редактору журналу «Шпігель» Фрітьофа Мейера, оприлюднених в 2002 р. [58];
  • 74.000 тис. осіб, згідно із «Франкуфуртер Рундшау»[59] та німецьким істориком Йоахімом Хоффманном [60];
  • 70.000, згідно із російською журналісткою Еллою Максимовою, «Известия», №49, січень 1990[61]

Треблінка

  • більше 700,000[62] - 850,000 чол.[63] - 900,000[64], метод вбивства - вихлопні гази[64]

Інші табори

  • Белжець — близько 434,500 чол.[65], за іншими оцінками 600,000 євреїв були вбиті чадним газом в газових камерах[66], метод вбивства - вихлопні гази[64].
  • Собібор — близько 90,000-250,000 чол.[67][68], метод вбивства - вихлопні гази[64]
  • Хелмно — близько 152,000 чол.[69][70], за даними "Короткої єврейської енциклопедії (КЄЕ)" - 320,000, з яких 98% євреї[71], за даними К. Ланцмана[72] - 400,000, метод вбивства - душогубки (CO)[64].
  • Майданек — 80,000 чол.[73], за даними "Яд Вашем" - 360,000[74], за даними "Короткої єврейської енциклопедії (КЄЕ)" - 300,000 (200,000 євреїв, 100,000 поляків)[75], метод вбивства - розстріли, вихлопні гази (СО), "Циклон Б"[64]


Оцінки кількості жертв менш відомих таборів смерті вельми різняться, так наприклад кількість жертв концтабору Ясеновац в Югославії коливається від 85,000 до 600,000 чол.[76]. Кількість жертв концтабору Малий Тростенець у Білорусі коливається від 165,000 до 400,000 чол.[77]

Технологія знищення

Концентраційні табори були обладнані як місця страти ще до розробки планів масового винищення. Знищенню чи «особливій мірі», піддавалися різні групи ув'язнених. Практикувалася у таборах так звана програма евтаназії, відповідно до якої душевнохворі та хронічно хворі вбивалися ін'єкцією отруйних речовин[78]. Лікарі концентраційних таборів вбивали непрацездатних за допомогою внутрішньовенного вливання фенолу[78], евіпана натрію[79] та синильної кислоти[80]. Такими ж методами велася боротьба з епідеміями. У жіночому таборі Равенсбрюк вагітних відправляли у газові камери чи примусово робили аборт[81].

Відповідно до програми біологічного знищення «нижчих рас», у 1941 році розроблювалася система швидкого проведення стерилізації двох-трьох мільйонів євреїв, визнаних працездатними, а також циган. В Аушвіці, наприклад, згідно з цією системою репродуктивні органи жертв стерилізували за допомогою рентгенівських променів або ін'єкцій з роз'їдаючи хімічних та рослинних препаратів[82]. Експерименти з цієї тематики у широких масштабах проводив головний лікар Аушвіца Йозеф Менгеле[83][84].

Головними елементами таборів смерті були газові камери та крематорії. Нацисти сконструювали газові камери, щоб підвищити ефективність масових вбивств і зробити процес більш безособовим для катів. Вперше газові камери стали застосовуватися ще під час програми евтаназії психічно хворих німців у вересні 1939 - кінці літа 1941 років[85].

Типова послідовність дій, що відбувалися в Аушвіці та Майданеку над цивільними особами єврейської та циганської національностей відразу після прибуття (в дорозі багато людей вмирало у вагонах від спраги та задухи): відбір на негайне знищення на виході з вагонів; негайна відправка відібраних для знищення в газові камери[86]. У першу чергу відбирали жінок, дітей, людей похилого віку і непрацездатних. Тіх, хто залишався чекала каторжна праця, голод[87]. Тих, хто хворів або просто слабшав від голоду, негайно відправляли в газові камери. Так у комплексі таборів Аушвіц було сім таких газових камер[88].

У Треблінці, Белжец, Собіборі в живих тимчасово залишали лише тих, хто допомагав прибирати з газових камер і спалювати трупи, а також сортувати речі вбитих, і тих, хто обслуговував охорону таборів. Всі інші підлягали негайному знищенню[89].

Критика

Деякі дослідження не підтвержують існування «таборів смерті»[90]. Автори цих досліджень стверджують[91], що це були трудові табори, в яких концентрувалася велика кількість в'язнів. Швейцарський публіцист Юрген Граф взагалі заперечує існування газових камер, стверджуючи, що крематорії були розраховані на одночасне спалювання 2-4 людей, які помирали природною смертю та через хвороби[90].

Доповідь Червоного Хреста

«Міжнародний Червоний Хрест» склав тритомну докладну доповідь «Report of the International Committee of the Red Cross on its Activities During the Second World War», в якій міститься огляд концтаборів часів війни з 1 вересня 1939 по 30 червня 1947. Доповідь містить огляд часів війни з 1 вересня 1939 по 30 червня 1947. З січня 1996 року архіви МКЧХ за цей період були відкриті для академічних та державних досліджень.

Згідно з Женевською Конвенцією, табори для військовополонених та інтернованих бути відкриті для міжнародної інспекції, тож «Міжнародний Червоний Хрест» мав доступ до німецьких концтаборів.

З початку до кінця Другої Світової війни 179 делегатів Червоного хреста вдвідали 12750 таборів військовополонених в 41 країнах. В Центральній інформаційній агенції у справах ув'язнених військовополонених (нім. Zentralauskunftsstelle für Kriegsgefangene) було 3000 співробітників, карта ув'язнених, в якій знаходилась картотека в якій відстежувались 45 млн карточок, і 120 мільйонів повідомлень були опрацьовані в Агенції.

Одним з найбільш важливих аспектів «Доповіді Червоного Хреста» є те, що він розкриває причини великої кількості смертей в'язнів в кінці війни. У «Доповіді» написано — "У хаотичних умовах, які мали місце в Німеччині під кінець війни, в табори не надходило продуктів харчування, в результаті чого від голоду загинуло багато людей. Німецький уряд було дуже стурбований цією ситуацією і повідомив про це «Червоному Хресту», це повідомлення було передано 1 лютого 1945. У березні 1945 р. відбулися переговори між президентом «Червоного Хреста» і генералом СС Кальтенбруннером. Після цих переговорів «Червоному Хресту» було дозволено розподіляти продукти харчування безпосередньо через своїх представників, яким було дозволено перебувати в кожному таборі (том III, стор 83). Німецький уряд був стурбований ситуацією, що склалася і намагався її полегшити.

«Доповідь Червоного Хреста» чітко говорить, що постачання харчування припинилися після того, як бомбардування союзників серйозно підірвали транспортну систему Німеччини.

«Усі умивальні місця, лазні, душові, пральні були інспектовані. Було зроблено багато вимог, щоб модернізувати душові в окремих таборах, зробити їх придатнішими для користування, збільшити кількість душів, провести ремонт в окремих місцях»(том III, стор 594).

Цитати

Відомий дослідник Голокосту Симон Візенталь у листі[92], опублікованому в січневому номері The Stars and Stripes, газети для американських військовослужбовців[93], писав, що

Оскільки не було ніяких таборів смерті на німецькій землі, нео-нацисти використовують це як доказ, що цих злочинів взагалі не було і більше того, надають свідків з німецьких трудових таборів, що ніколи не бачили масового винищення.

Таку ж заяву він зробив в ідентичному листі, опублікованому в квітні 1975 в британському журналі Books and Bookmen (London)[94].

Примітки

  1. «Die Endlösung der Judenfrage» — Adolf Hitler (In English, "The final solution of the Jewish question). Furet, François. Unanswered Questions: Nazi Germany and the Genocide of the Jews. Schocken Books (1989), p. 182; ISBN 0805240519
  2. Guenter Lewy The Nazi persecution of the gypsies. — Oxford University Press US, 2000. — 306 с. — ISBN 9780195125566.
  3. David Taylor. Modern world history for OCR specification 1937: Foundation. Heinemann, 2001. ст. 130
  4. Ronnie S. Landau. The Nazi Holocaust. I.B.Tauris, 2006. ст. 177
  5. Milan Bulajić. Jasenovac: system of Croatian Nazi-Ustasha genocide camps for Serbs, Jews and gypcies: "Balkan Auschwitz". Museum of Genocide Victims, 2001. ст. 52
  6. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum. Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998. ст. 540
  7. Der Brockhaus – Geschichte, Mannheim, Leipzig: F. A. Brockhaus, 2003 3-7653-0331-3 – S. 899
  8. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/198928/extermination-camp Encyclopædia Britannica Online
  9. Le Petit Larousse illustré, Paris : Larousse, 2003, 2-03-530204-8 – p. 415
  10. Petit Robert, Dictionnaire de la langue française, réd. A. Rey et J. Rey-Debove, Paris : Le Robert, 2009
  11. Lo Zingarelli, Vocabolario della lingua italiana di Nicola Zingarelli, Bologna: Zanichelli editore, 2000 – p. 291
  12. Wolfgang Sofsky The Order of Terror: The Concentration Camp ст. 28
  13. Wolfgang Sofsky The Order of Terror: The Concentration Camp ст. 29
  14. Wolfgang Sofsky The Order of Terror: The Concentration Camp ст. 30
  15. Gilbert Martin (2006). Kristallnacht: Prelude to destruction. Hammersmith, London: Harper Collins. ст. 23
  16. Wolfgang Sofsky The Order of Terror: The Concentration Camp ст. 36
  17. Yitzhak Arad Belzec, Sobibor, Treblinka: The Operation Reinhard Death Camps. Indiana University Press. 1987. ст. 9
  18. Harry Stein, Gedenkstätte Buchenwald Buchenwald concentration camp 1937-1945. Wallstein Verlag, 2004 ст. 161
  19. Sereny Gita The Healing Wound - Experiences and Reflections on Germany 1938-1941. Norton, 2001 ст. 135-46
  20. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 30
  21. Dwork Deborah (1996). Auschwitz, 1270 to the present. Norton. ст. 219
  22. David Kranzler The man who stopped the trains to Auschwitz. Religion, theology, and the Holocaust. Syracuse University Press, 2000 ст. 120
  23. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 638
  24. «The War against the Jews». 1987, p. 191
  25. а б Hilberg, Raul. The Destruction of the European Jews. New York, London 1985.
  26. French Investigation Panel on Nazi-War-Crimes, 31.12.1945
  27. Eugene Aroncanu, "Camps de concentration", Office francais d'edition, S. 196
  28. March 1951, in “Les Temps Modernes”, a monthly review run by Jean-Paul Sartre, a certain Tibère Kremer presented under the title “SS Obersturmführer Docteur Mengele” The author was, he said, a Hungarian Jew by the name of Miklos Nyiszli, a doctor by profession, as stated in the sub-title
  29. Bernard Czardybon au procès R. H"ss de Cracovie, selon F. Piper, op. cit., 1992, p. 7-8. Pour les aveux attribués à des SS, ibidem, p. 8.(F. Piper, Auschwitz / How Many Perished / Jews, Poles, Gypsies..., [completed reprint], Printed in Poland by Poligrafia ITS, 30-306, Krakow, 1992)
  30. "Auschwitz, où périrent plus de cinq millions d'hommes, de femmes et d'enfants, dont 90 % de juifs" у «Manifestation du souvenir à Paris devant le mémorial du martyr juif inconnu» (Le Monde (French daily paper), 20 квітня 1978)
  31. Die Welt (German daily paper) від 23 січня 1995
  32. Eugen Kogon, Der SS-Staat (famous book of a holocaust survivor, page 176), 20.04.1989
  33. [31.12.1952 Der Neue Herder (Enzyclopedia, Germany) 7. edition (page 214)]
  34. 01.10.1946 Nuremberg document 008-USSR. International Military Tribunal (IMT) “blue series," Vol. 39, pp. 241, 261; Nazi Conspiracy and Aggression (NC&A), “red series,” vol. 1, p. 35
  35. RAFAEL M. MACUECO. En Auschwitz murieron cuatro millones, el triple de lo que se creía hasta ahora. Газета «ABC» (Іспанія) від 26 січня 2010 р.
  36. Павел Полян. Как освобождали Освенцим (Еврейская газета, Май 2008 - 05 (69)) (рос.)
  37. C.L. Sulzberger, "Oswiecim Killings Placed at 4,000,000", New York Times, May 8, 1945
  38. Передмова Клода Ланцмана до Filip Muller, "Trois ans dans une chambre gaz", Pygmalion/Gerard Watelet, 1980, S. 12. (англ. Three Years in an Auschwitz Gas Chamber)
  39. Нюрнберзький процес, документ PS-3868
  40. Регу Broad, "KL Auschwitz m den Augpn da-SS", Verlag des StaaU. Museums Auschwitz, 1973, S. 141.
  41. [Yehuda Bauer, A History of the Holocaust, New York: Franklin Watts, (June 1982) Paperback: 398 pages ISBN 0531056414]
  42. Lucy Davidowicz, 1) "Ibe War against the Jews", Pengirin Books, 1990, S. 191. 2) The War against the Jews / 1933-1945, New York, Holt, 1975, p. 148-149
  43. Cf. L. Poliakov, Breviare de la haine, Paris, 1951, translated into English as Harvest of Hate, New York, 1954
  44. ["...on ne saura jamais le nombre exact des juifs assassinés dans les chambres à gaz à la descente des trains. L'estimation prudente est de l'ordre de 2 000 000..." (Georges Wellers, L'Étoile jaune à l'heure de Vichy / De Drancy à Auschwitz, Paris: Fayard, 1973, p. 290/ réédition 1991, Un Juif sous Vichy, Paris : Editions Tirésias]
  45. [September 22, 1989 in «The Jerusalem Post», at which time Yehuda Bauer wrote "The larger figures have been dismissed for years, except that it hasn't reached the public yet."]
  46. Владимир Кацман. Освенцим: европейский голос Украины / Столичные новости (электронная версия) №04 (342) 01-08 февраля 2005 (рос.)
  47. G. Wellers, op. cit., 1983.
  48. http://www.ushmm.org/wlc/article.php?lang=en&ModuleId=10005189: «It is estimated that the SS and police deported at a minimum 1.3 million people to Auschwitz complex between 1940 and 1945. Of these, the camp authorities murdered 1.1 million.» (Number includes victims killed in other Auschwitz camps.)
  49. Giorgio Agamben Remnants of Auschwitz: The Witness and the Archive. Zone Books. 2002. ISBN: 978-1890951177
  50. Piper, Franciszek (1994). "The Number of Victims" in Gutman and Berenbaum, 1998. ст. 68-70.
  51. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 61
  52. Franciszek Piper, Teresa Świebocka, Danuta Czech. Auschwitz: Nazi death camp. Auschwitz-Birkenau State Museum, 1996. 343 с. 9788385047568
  53. Jean-Claude Pressac, "Auschwitz. Technique and Operation of the Gas Chambers", Beate Marsfeld Foundation, New York, 1989, S. 553.
  54. Reported on August 3, 1990 11, by Aufbau, a Jewish newspaper in New York
  55. Gerald Rdtlinger, "Die Endlosung", Colloquium, 1983, S. 524.
  56. Jean-Claude Pressac, Le Crématoires d'Auschwitz: La Machinerie du meurtre de mass (Paris: CNRS, 1993), p. 148
  57. Jean-Claude Pressac, 'Die Krematorien von Auschwitz", Piper, 1994 (німецький переклад Jean-Claude Pressac, "Les crematoires d'Auschwitz", CNRS, 1993), S. 202.
  58. @“These considerations are the basis for the conclusion here that in Auschwitz half a million people were murdered, about 356,000 of them with gas.” Fritjof Meyer, Die Zahl der Opfer von Auschwitz - Neue Erkenntnisse durch neue Archivfunde, "Osteuropa. Zeitschrift für Gegenwartsfragen des Ostens", Nr. 5, Mai 2002, S. 631-641]
  59. Frankfurter Rundschau (German daily paper) від 06.01.1990
  60. Joachim Hoffmann. Stalins Vernichtungskrieg 1941-1945, Munich: Verlag für Wehrwissenschaften, p.302 f. 31.05.1994)
  61. ["Але дожили ми, слава богу, до гласності. Минулого літа були витягнуті з надр архіву, правда з превеликими труднощами, освенцімські Книги смерті з прізвищами сімдесяти тисяч в'язнів з двадцяти чотирьох країн, які загинули в таборі знищення", Елла Максимова. «Пять дней в особом архиве», «Известия», №49, січень 1990. стор. 3]
  62. Yitzhak Arad Belzec, Sobibor, Treblinka: The Operation Reinhard Death Camps. Indiana University Press. 1987. ст. 87
  63. Vallentine Mitchell Extermination camp Treblinka. Witold Chrostowski, 2004
  64. а б в г д е W. Benz (ed.), Dimension des Völkermords, Oldenbourg, Munich 1991
  65. Between March and December 1942, the Germans deported some 434,500 Jews, and an indeterminate number of Poles and Roma (Gypsies)to Belzec, to be killed. http://www.ushmm.org/wlc/article.php?lang=en&ModuleId=10005191
  66. "Belzec had carbon monoxide gas chambers in which 600,000 Jews were killed" Raul Hilberg, "Holocaust," Microsoft "Encarta" 98 Encyclopedia. 1993-1997 Microsoft Corporation.
  67. In all, the Germans and their auxiliaries killed at least 167,000 people at Sobibor. http://www.ushmm.org/wlc/article.php?lang=en&ModuleId=10005192
  68. Yitzhak Arad Belzec, Sobibor, Treblinka: The Operation Reinhard Death Camps. Indiana University Press. 1987. ст. 80
  69. In total, the SS and the police killed some 152,000 people in Chelmno. http://www.ushmm.org/wlc/media_cm.php?lang=en&ModuleId=10005194&MediaId=130
  70. Yitzhak Arad Belzec, Sobibor, Treblinka: The Operation Reinhard Death Camps. Indiana University Press. 1987. ст. 21
  71. Стаття «Хелмно» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.), Коротка єврейська енциклопедія (КЄЕ) том 9, кол. 765–767
  72. Claude Lanzmann, "Shoa", dtv, 1988, S. 17.
  73. Anna Wiśniewska, Czesław Rajca Majdanek: the concentration camp of Lublin. — Państwowe Muzeum na Majdanku, 1997. — 72 с.
  74. Майданек. Процитовано на 19.10.201
  75. Стаття «Майданек» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.), Коротка єврейська енциклопедія (КЄЕ) том 5, кол. 29–30]
  76. Jasenovac concentration camp Yad Vashem
  77. The Jews of Czechoslovakia: historical studies and surveys. — Jewish Publication Society of America, 1984. — 700 с. — ISBN 9780827602304.
  78. а б Yisrael Gutman, Michael Berenbaum. Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 389
  79. Harry Stein, Gedenkstätte Buchenwald. Buchenwald concentration camp 1937-1945. Wallstein Verlag, 2004 ст. 126
  80. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum. Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 209
  81. Rochelle G. Saidel. The Jewish Women of Ravensbrück Concentration Camp. Terrace Books, 2006 ст. 22
  82. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum. Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 307
  83. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum. Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 317
  84. Holly Cefrey. Dr. Josef Mengele: the Angel of Death. Holocaust Biographies Series. The Rosen Publishing Group, 2001. ст. 63
  85. Yitzhak Arad. Belzec, Sobibor, Treblinka: The Operation Reinhard Death Camps. Indiana University Press. 1987. ст. 9
  86. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum. Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 512
  87. Yitzhak Arad. Belzec, Sobibor, Treblinka: The Operation Reinhard Death Camps. Indiana University Press. 1987. ст. 356
  88. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum. Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 157
  89. Yitzhak Arad. Belzec, Sobibor, Treblinka: The Operation Reinhard Death Camps. Indiana University Press. 1987. ст. 7
  90. а б Міф про голокост (рос.)
  91. Гермар Рудольф «Лекции по холокосту»
  92. Letter to the editor from Simon Wiesenthal to "Books and Bookmen," April 1975, Vol. 20, No. 7, p. 5.
  93. Letter by Wiesenthal "Stars and Stripes" (European edition), Jan. 24, 1993, p. 14. Facsimile of "Stars and Stripes" letter in The Journal of Historical Review, May-June 1993, p. 10;
  94. Letter by Wiesenthal in Books and Bookmen (Лондон), April 1975, p. 5

Див. також