Тадеуш Врубель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тадеуш Станіслав Врубель
Народження 13 травня 1886(1886-05-13)
Смерть 18 листопада 1974(1974-11-18) (88 років)
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна
(підданство)
 Республіка Польща
Навчання Національний університет «Львівська політехніка»
Діяльність архітектор, містобудівник
Праця в містах Львів
Архітектурний стиль модерн, конструктивізм, функціоналізм
Найважливіші споруди Управління міських електричних закладів
Містобудівні проєкти Професорська колонія, Новий Львів
Заклад Вроцлавська політехніка
Нагороди
Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі
CMNS: Тадеуш Врубель у Вікісховищі

Таде́уш Стані́слав Вру́бель (пол. Tadeusz Stanisław Wróbel, 13 травня 1886, Сянок — 18 листопада 1974, Вроцлав) — польський архітектор, урбаніст, педагог, представник львівської архітектурної школи міжвоєнного періоду, один із співзасновників Вроцлавської політехніки.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 13 травня 1886 у місті Сянок у родині викладача гімназії. 1898 року переїхав до Львова, де у 1904 році закінчив гімназію. Того ж року вступив на архітектурний факультет Львівської політехніки. 17 липня 1912 року закінчив навчання, здобувши диплом інженера-архітектора. 1911 року став членом Політехнічного товариства у Львові[1] Входив Кола польських архітекторів, яке діяло в рамках товариства. 1912 року обраний заступником секретаря Кола[2] 26 жовтня 1925 року — членом правління[3]. 26 листопада 1926 року від імені Кола обраний до Сталої делегації архітекторів польських у Варшаві[4]. 4 листопада 1927 року обраний до правління Кола «членом-заступником» і знову до Сталої делегації[5].

Викладав у львівській художньо-промисловій школі (19131914). До 1914 року залишався працювати асистентом на кафедрі будівництва шляхів і залізниць. До початку першої світової війни зумів реалізувати лише кілька проєктів, після чого був призваний до австрійського війська. Проходив службу на будівництві як інженер народного ополчення у Відні та Вуленсдорфі. Отримав звання поручика. Остаточно демобілізований 1921 року, працював до 1924 року асистентом на кафедрі утилітарного будівництва Львівської політехніки, а пізніше, до 1928 року — конструктором на тій же кафедрі. Того ж 1928 року спільно з Леопольдом Карасінським відкрив власне архітектурне бюро у Львові. У 19291930 роках викладає будівельні норми на інженерно-архітектурному відділі. 1924 року отримав стипендію для навчання у Парижі. Подорожував Італією, Австрією, Німеччиною, Швецією. 1939 року очолив кафедру містобудування у Львівській політехніці. Довідник від 1939 року вказує адресу будівельного підприємства Врубеля на вулиці Романовича, 8 (нині вулиця Саксаганського)[6]. 1930 року входив до складу журі конкурсу на проєкт пам'ятника Каролю Скібінському на Личаківському цвинтарі у Львові[7].

Під час німецької окупації, після відкриття в політехніці вищих технічних курсів, викладав містобудування, паралельно працював консультантом у справах будівництва. У жовтні 1945 року виїхав до Вроцлава, де взяв участь у створенні Вроцлавської політехніки, працював у відділі сухопутного будівництва. Після заснування відділу архітектури і будівництва, став його першим деканом (19451947). Здобув статус професора надзвичайного (1948), і створив кафедру урбаністики. 1950 року був президентом вроцлавського відділення Товариства польських урбаністів (пол. Towarzystwo Urbanistów Polskich, TUP). Видав книгу Zarys historii budowy miast (Ossolineum, 1977). Займався відновленням будівлі вроцлавського Оссолінеуму. Нагороджений Лицарським Хрестом Ордена Відродження Польщі. Помер у Вроцлаві 18 листопада 1974 року, похований у Варшаві.

Проєкти[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie (1877—1927) / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 96. (пол.)
  2. Kronika // Architekt. — 1912. — № 3—4. — S. 34; Kronika // Architekt. — 1912. — № 5. — S. 55. (пол.)
  3. A. S.-B. Kronika // Architekt. — 1925. — № 8. — S. 32. (пол.)
  4. Różne sprawy // Czasopismo Techniczne. — 1926. — № 24. — S. 416.
  5. Różne // Architektura i Budownictwo. — 1927. — № 10. — S. 337; Różne sprawy // Czasopismo Techniczne. — 1927. — № 22. — S. 366. (пол.)
  6. Ilustrowany informator miasta Lwowa ze spisem miejscowości wojew. lwowskiego na rok 1939. — S. 28. (пол.)
  7. Sprawy towarzystwa // Czasopismo Techniczne. — 1930. — № 22. — S. 432. (пол.)
  8. Architekt. — 1912. — № 3—4. — Tabl. 7.
  9. Konkursy // Przegląd Techniczny. — 1912. — № 29. — S. 654; Rozstrygnięcie konkursu na gmach kasy oszczędności w Sanoku // Architekt. — 1912. — № 6—7. — S. 76; Sprawy bieżące. Konkurs architektoniczny // Czasopismo Techniczne. — 1912. — № 20. — S. 267; S. F. Konkurs na gmach Kasy Oszczędności w Sanoku // Czasopismo Techniczne. — 1912. — № 28. — S. 367, tabl. XXXIV. (пол.)
  10. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 490. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  11. Банцекова А. Є. До питання визначення стилю Ар Деко в архітектурі Львова // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2008. — Вип. 18. — С. 129.
  12. Architekt. — 1923. — № 4. — Tabl. 16.
  13. Kronika // Architekt. — 1925. — № 8. — S. 32; Protokół z posiedzenia sądu konkursowego nad planami gmachu seminarjum nauczycielskiego w Pszczynie // Architekt. — 1925. — № 9. — S. 7—9.
  14. Protokół // Architekt. — 1926. — № 6—7. — S. 18—19, 31, 41.
  15. Różne // Architektura i Budownictwo. — 1927. — № 10. — S. 337.
  16. Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: пл. Генерала Григоренка, 5 — Львівський академічний духовний театр «Воскресіння». lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 8 січня 2021. 
  17. Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Котляревського, 55 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 8 січня 2021. 
  18. Poświęcenie kamienia węgielnego pod dom robotników gminy m. Lwowa // Słowo Polskie. — 26 października 1931. — № 294. — S. 7. (пол.)
  19. Budowa Domu żołnierza we Lwowie // Gazeta Lwowska. — 16 kwietnia 1932. — № 87. — S. 6. (пол.)
  20. а б Ґранкін П. Сграфіто у Львові // Будуємо інакше. — 2000. — № 3. — С. 15—17.
  21. Богданова Ю. Нова архітектура Нового світу // Галицька брама. — 2008. — № 3—4 (159—160). — С. 21.
  22. Христина Харчук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: пл. Ринок, 20 — колишня кам'яниця Крайзерівська. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 8 січня 2021. 
  23. Rozstrzygnięcie konkursu na gmach Miejskich Zakładów Elektrycznych we Lwowie // Architektura i Budownictwo. — 1934. — № 9. — S. 296; Konkurs na gmach Miejskich Zakładów Elektrycznych we Lwowie // Kurjer Powszechny. — 23 czerwca 1934. — № 169. — S. 6. (пол.)
  24. Rozstrzygnięcie konkursu powszechnego na projekt gmachów Wydziału Mechanicznego i Elektrotechnicznego Politechniki Lwowskiej // Architektura i Budownictwo. — 1937. — № 10. — S. 390; Wynik konkursu na gmach Wydziału Mechanicznego i Elektrycznego Politechniki // Gazeta Lwowska. — 30 grudnia 1937. — № 295. — S. 2. (пол.)
  25. Sprawozdanie Polskiego Towarzystwa Historycznego. — Lwów: Z drukarni Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, 1938. — S. 9. (пол.)
  26. Лінда С. Втрачена пам'ятка періоду історизму // Галицька брама. — 1999. — № 11—12 (59—60). — C. 5.

Джерела[ред. | ред. код]