Тадеуш Корзон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тадеуш Корзон

Тадеуш Корзон (пол. Tadeusz Korzon; *9 листопада 1839(18391109), Мінськ — †18 березня 1918, Варшава) — польський історик. Видатний представник варшавської історичної школи, відомий як автор монографій, підручників з загальної історії, статей з теорії та методики історичного дослідження, історіографії, член Краківської Академії наук (1902 рік).

Пристрасть до історії виразно розвинулась в нього лише в Москві, де навчаючись на юридичному факультеті Московського університету(1855—1859) слухав курси історії професорів Грановського і Кудрявцева, товаришував з Лімановським і Карловічем.

Кандидатська дисертація Корзона на тему «Порівняльний погляд на французький та англійський кримінальні процеси» була нагороджена золотою медаллю і надрукована в 1861 році в «Журналі Міністерства Юстиції».

Під впливом значного (до 600 осіб) земляцтва польських студентів, які були зорганізовані в «Загал», з переважно демократично-патріотичними поглядами, закінчивши навчання, відхилив пропозицію професора М. Капустіна, щоб при ньому навчатись на професора правника, і осів в Ковно на посаді вчителя гімназії (1859—1861).

З 1861 року був секретарем у Тимчасовому комітеті, потім в губернській управі з селянських справ; цю важливу для польського суспільства громадську діяльність було перервано відголосками маніфестацій з Варшави напередодні повстання. Корзон поширював ці заклики, тобто народні жалі та патріотичні співи, у костелах на ковенщині. Коли раптом співи припинились, влада зрозуміла, що це не спонтанні прояви, а керована діяльність, і Тадеуш був спочатку заключний під домашній арешт, а потім в монастир кармелітів. Він був звинувачений у образі честі Монарха, оскільки на знайденому під час обшуку рукописі були замітки, як встановила експертиза, написані рукою Корзона, образливі для царів. На слідстві Тадеуш вів себе зарозуміло і був засуджений до смертної кари. Пізніше вирок суду був замінений адміністративною депортацією на Урал.

У супроводі своєї жінки Ядвіги, з якою одружився 27 жовтня 1862 року у в'язниці, Корзон провів в Уфі, а потім в Оренбурзі, 5 років і там пережив період січневого повстання.

Після заборони полякам читати лекції з метою отримання прибутку становище Корзонів стало критичним. Від голоду Корзон рятувався займаючись живописом, фотографуванням і кресленням. В цей час він також захопився читанням книг.

Лише указ від 17 травня 1867 уможливив повернення Корзуна через Самару, Москву і Санкт-Петербург до Литви, але його гарячий прийом місцевими польськими колами схилив поліцію до видворення Корзонів з Литви до Пйотркува-Трибунальського де вони провели ще два роки під наглядом і без сталих доходів.

Нарешті в вересні 1869 р. Корзони оселились у Варшаві; аж до 1883 р. їм були не доступні так звані західні провінції, тобто Литва та Русь.

Перші тридцять років у Польщі (1867—1897) пережив Корзун зі своєю вірною і хороброю супутницею життя у важких умовах. Спочатку він працював приватним викладачем російської мови, допомагав собі перекладами, а потім влаштувалася на скромну посаду на Привіслінській залізниці. У 1876-86 роках викладав Школі Економіки ім. Кроненберга. Жив він в основному за рахунок друку статей у часописах, таких як «Tygodnik illustrowany», «Kłosy», «Ateneum», «Biblioteka Warszawska», «Muzeum», «Niwa», «Kwartalnik Historyczny».

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Як результат лекцій, що читались ще в Оренбурзі, в 1872 р. він видав у Варшаві «Kurs historii wieków średnich». У 1873 році Корзон видав переклад двотомника «Історія розумового розвитку Європи» («Dzieje rozwoju umysłowego Europy») Джона Драппера та трактат про антирелігійні тенденції, про який потім він згадує неохоче.

В ці роки він цікавився первісною культурою, стародавньою історією, історіософією Джамбаттіста Віко, позитивістською соціологією і свідомо відмежовував від цих наук історію в традиційному її значенні.

Поступово набуваючи свободу пересування він зміг прийняти участь у роботі антропологічного конгресу у Вроцлаві в 1884 році. Все це було ніби підготовчою стадією до виконання двох головних місій, які він собі обрав — «вчителя народу» і науковця.

Будучи глибоко переконаним в виховному значенні історії, виказував свої думки у справі реформи викладання історії в Галичині («O nauczaniu historii z powodu zamierzonej reformy szkól średnich w Galicji» (1882).

Як він розумів це завдання, показано в підручниках, пристосованих до інтелектуального рівня молоді. «Елементарним методом» він розпочав з «Стародавньої історії» («Historyja starożytna» (1876), далі для підлітків була «Історія Середніх віків» («Historya wieków średnich» (1884), а для більш старших дітей і дорослих «Новітня історія» у двох томах («Historyja nowożytna» (1889 і 1903).

На ширші сфери інтелігенції Корзон впливав через свої численні статті у «Великій загальній ілюстрованій енциклопедії», до редакційного комітету якої він входив з 1889 по 1901 роки.

Праці[ред.ред. код]