Таджики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Таджики — народ індоєвропейського походження, мова якого споріднена з перською. Таджики здебільшого мусульмани-суніти. Їх приблизно 5 млн. Вони жили в СРСР, де за переписом 1970 їх налічувалося 2 136 000, у тому числі 1 630 000 в Таджикистані, 449 000 в Узбекистані. Таджики мешкають також у північному Афганістані, де їх, власне, більше, ніж у Таджикистані, в Пакистані та в Ірані.

Слово «таджик» тюрського походження й означає «нетюрк». Так називали всіх жителів Середньої Азії, що не належали до тюрських народів. Аналогічно, таджиками називають також памірський народ у Китаї, мова якого належить до східно-іранських, тож далека від перської.

Таджицька мова настільки споріднена з перською і дарі, що між носіями цих мов можливе взаємне розуміння.

Українсько-таджицькі зв'язки[ред.ред. код]

Українсько-таджицькі зв'язки виявляються майже винятково у перекладах літературних творів. Першим перекладачем і дослідником тадж. літератури був Агатангел Кримський. Про таджиків писали Леонід Первомайський, Василь Мисик, І. Калянник.

По війні надруковано твори класиків таджицької і перської літератури: А. Рудакі (858 — 940), А. Фірдоусі (934 — 1020), Гафіза (14 ст.); з новіших: С. Айні, А. Лахуті, Р. Джаліла, М. Турсун-заде, Міршакара та ін. 1962 в Україні проведено тиждень таджицької літератури і видано українською мовою зб. «Таджицька поезія. Антологія». Перекладів з української мови на таджицьку відносно мало: твори Т. Шевченка (А. Лахуті, М. Турсун-заде), І. Франка (Р. Джаліл), О. Корнійчука. До тижня української літератури 1961 в Ташхенті видано «Антологію української поезії».

Література[ред.ред. код]

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.


Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.