Тайванський похід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тайванський похід
Японсько-китайські війни
Battle of Stonegate.jpg
Бій у «Кам'яних воріт» з муданьськими аборигенами
Дата: 6 травня — червень 1874
Місце: південьТайваня
Привід: Муданські інциденти 1871 і 1873:
Результат: (1) сплата контрибуції Китаєм Японії
(2) визнання китайського суверенітету над Тайванем
(3) визнання японського суверенітету над Рюкю
Сторони
Японія Японія Flag of the Qing dynasty (1889-1912).svg Цін
Командувачі
Сайґо Цуґуміті Пайванські вожді
Військові сили
3 600 вояків невідомо
Втрати
12 убито[1]
561 померли від хвороб[1]
30 убито

Тайванський похід[2] (яп. 台湾出兵, たいわんしゅっぺい, тайван сюппей) — воєнна операція Японії протягом травня — червеня 1874 року на острові Тайвань, що перебував під суверенітетом китайської династії Цін. Була реакцією на вбивства японських підданих тайванськими аборигенами. Японські війська захопили південь острова і вимагали від династії Цін взяти на себе відповідальність за вбивства. Завдяки посередництву Великої Британії Японія вивела свої війська в обмін на сплату китайцями репарацій.

Короткі відомості[ред.ред. код]

1871 року на Тайвані, що перебував під суверенітетом китайської династії Цін, стався дипломатичний інцидент. Місцеві аборигени племені пайвань з села Мудань убили за своїм звичаєм 54 японських рибалок з острова Міяко з Рюкюського архіпелагу, яких випадково прибило морем до південно-східного узбережжя Тайваню. Відповідальний за управління архіпелагом Рюкю Ояма Цунайосі, заступник голови префектури Каґосіма, доповів про інцидент японському центральному уряду, вимагаючи помсти, однак рішення у цій справі відклали[1].

1873 року стався другий подібний інцидент — тайванські аборигени напали на японський корабель з села Касіва префектури Окаяма, що зазнав аварії у тайванських водах, і забили на смерть 4 членів команди. Ця подія розлютувала японську громадськість. Японський посол в династії Цін, міністр закордонних справ Соедзіма Танеомі, звернувся до китайської сторони з вимогою відшкодувати збитки. У відповідь міністерство закордонних справ династії Цін, заявило, що хоча Тайвань належить Китаю, тайванські аборигени є південними варварами, які не визнають верховенства цінського імператора, тому останній не несе відповідальності за їхні дії[1].

Тим часом в Японії наростало суспільне невдоволення, спричиненне політичною кризою, непопулярними реформами та спалахом Саґського повстання. Японський уряд вирішив скористатися торішніми інцидентами і здійснити каральний похід на Тайвань для зняття соціальної напруги всередині країни. В квітні 1874 року він розпочав підготовку для воєнної експедиції, призначив Імператорського радника Окуму Сіґенобу головою Тайванської удільної канцелярії[3], а генерал-лейтенанта Сайґо Цуґуміті — командиром військ цієї канцелярії. Однак невдовзі уряд зупинив приготування через протести послів Великої Британії та США, які заявили, що вторгнення на Тайвань «дестабілізує мир на Далекому Сході»[1].

Незважаючи на міжнародний тиск, 3-тисячний контингент Імперської армії Японії під командуванням Сайго Цуґуміті самовільно вирушив на Тайвань, у зв'язку з чим японська влада була змушена визнати легітимність походу постфактум. 22 травня 1874 року японці зібрали свої війська в тайванському порту селища Шеляо і розпочали каральну акцію проти аборигенів пайвань. На 3 червня нападники окупували усю територію проживання цього племені. Бойові втрати японців становили лише 12 чоловік, але 561 солдат загинув від малярії[1].

Дії Імперської армії Японії викликали протест династії Цін, яка зажадала негайного виведення японських військ з території Тайваня. В серпні 1874 року посол Японії Окубо Тосіміті прибув до Китаю, де розпочав переговори із цінським міністром закордонних справ Цзунлі Яменєм. Через непримиренність сторін переговорний процес зайшов у глухий кут і лише за посередництва британського посла в Китаї Томаса Френсіса Вейда було знайдено компроміс. 31 жовтня Японія і Цін уклали тимчасовий мир[4], за яким японці виводили війська з Тайваню, а китайці виплачували контрибуції потерпілим японським морякам та родичам загиблих. Це був перший міжнародний договір, який визнавав за Японією суверенітет над архіпелагом Рюкю, оскільки потерпілі рюкюсці позиціювалися як піддані Японії[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Тайванський похід // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  2. Інші назви: Тайванська експедиція (яп. 征台の役, せいたいのえき, сейтай но екі); Каральний похід на Тайвань (яп. 台湾征討, たいわんせいばつ, тайван сейбацу); Тайванський інцидент (яп. 台湾事件, たいわんじけん, тайван дзікен); Муданьський інцидент (яп. 牡丹社事件, ぼくたんしゃじけん, бокутанся дзікен).
  3. яп. 台湾蕃地事務局, たいわんはんじじむきょく, тайван-хандзі дзімукьоку.
  4. яп. 日清両国互換条款, にっしんりょうこくごかんじょうかん, ніссін рьококу ґокан дзьокан.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Тайванський похід // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊.
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
  • Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.). — Київ: Либідь, 2007.

Посилання[ред.ред. код]