Тайхо Кокі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тайхо Кокі
Інші імена Іван Боришко
Народився 29 травня 1940(1940-05-29)
Сісука, Карафуто, Японія
Помер 19 січня 2013(2013-01-19) (72 роки)
Токіо, Японія
Громадянство Японія Японія
Ім'я при народженні Ная Кокі
Діяльність сумоїст
Відомий 32-разовий чемніон з сумо
Титул йокодзуна
Вага 153 кг
Зріст 187 см
Родичі Маркіян Боришко
Ная Кійо
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Тайхо́ Ко́кі (яп. 大鵬幸喜, たいほう こうき, МФА: [taihoː koːkʲi]; *29 травня 1940 — †19 січня 2013) — японський спортсмен українського походження[1], професійний сумоїст, 48-й йокодзуна. Справжнє японське ім'я — На́я Ко́кі[2], українське — Іва́н Бори́шко[3]. Прозваний «великим йокодзуною 20 століття». Єдиний сумоїст, який виграв Імператорський кубок 32 рази.

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Мати хлопця, Ная Кійо[4] походила з села Камоенай префектури Хоккайдо і була вчителькою з пошиття європейського одягу. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці. Там Кійо познайомилась з майбутнім батьком Тайхо Кокі, Маркіяном Боришком[5], вихідцем з України.

Батьківщина М.Боришка — найімовірніше, село Рунівщина Полтавської губернії (тепер Зачепилівський район Харківської області[6]; у цьому селі майже половина мешканців досі мають прізвище Боришко). Юний українець переселився на південь Сахаліну 1900 року в складі групи українських переселенців.[7] 1905 року, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії.

1925 року М.Боришко опинився у південносахалінському містечку Одомарі (тоді префектура Карафуто, тепер м. Корсаков, Сахалінська область, Росія. 1928 року Маркіян і Кійо побралися, а наступного заснували власну молочну ферму. Від їхнього шлюбу народилося 3 синів і донька. Тайхо Кокі був другим сином.

Під час Другої світової війни японський уряд став проводити жорстку політику щодо іноземців, тому 1943 року, за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім'єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай, де утримували осіб слов'янського походження. Остаточно зв'язок з родиною було розірвано 1945 року через окупацію Сахаліну військами СРСР. Як і більшість японців, дружина Маркіяна з дітьми мусила рятуватися втечею на батьківщину (Хоккайдо, Японія), а Маркіяна нова влада туди не відпустила. Три роки він працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки «СМЕРШ», поки 1949 року за сфабрикованою справою про «антирадянську діяльність» його знову не позбавили волі на 10 років.[7] 1954 року був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею і помер 15 листопада 1960 року від запалення легень у Южносахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.

Коли його дружина 1945 року повернулась додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була заміжня за «шпигуном і росіянином». Через ці події малолітній Тайхо Кокі не запам'ятав батька, а матір ніколи не згадувала про нього, боячись за долю своїх дітей. Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати по Хоккайдо в пошуках заробітку.

Кар'єра[ред.ред. код]

1960 (у рік смерті батька) — Ная Кокі перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті), і тоді ж отримав приз за техніку боротьби. Став йокодзуною 1961 року.

1962 — виграв свій перший Кубок Імператора.

Тайхо — єдиний борець в історії сумо, який щорічно перемагав в вищій лізі макіноуті впродовж 12 років.

Закінчив кар'єру у 1971 році, одержав іменну ліцензію і очолив школу Тайхо-бея[8].

Після виходу на пенсію залишив школу зятю, але не пориває з нею зв'язків.

2011 — під час візиту до Японії Віктор Янукович нагородив Кокі Ная (Тайхо) орденом «За заслуги» III ступеню — за значний особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, розвиток українсько-японських гуманітарних відносин.[3][9]

Відвідини України[ред.ред. код]

2002 — Іван Боришко відвідав Україну. В Рунівщині зняв на відеокамеру місце, де стояла дідівська хата, набрав води із криниці, взяв рідної землі. Також побував у Харкові на турнірі з сумо, організованому місцевими ентузіастами. З благословення чемпіона змаганням присвоїли ім'я Кокі Тайхо. Звідтоді Кубок Кокі Тайхо розігрують в Україні щорічно.[7]

Хронологія[ред.ред. код]

Тайхо Кокі.
  • 1940, 29 травня — народився у префектури Карафуто.
  • 1947 — поступив до початкової школи Нісі містечка Іванай.
  • 1956 — поступив до сумоїстької школи Ніносьо Секібе. Навчався під керівництвом одзекі Саґанохана.
  • 1956, вересень — у віці 16 років вперше взяв участь у бойових змаганнях.
  • 1959, травень — пройшов відбір до вищої ліги дзюрьо. Прийняв сумоїстьке псевдо «Тайхо» — «Великий фенікс».
  • 1960, січень — пройшов відбір до найвищої ліги макуноуті.
  • 1960, листопад — здобув першу перемогу в турнірі ліги в Фукуоці, Кюсю. Отрмав титул одзекі у 20 років.
  • 1961, липень — переміг у турнірі найвищої ліги.
  • 1961, вересень — переміг у турнірі найвищої ліги. Отрмав титул йокодзуни у 21 рік, дві премії за хоробрість, премію за техніку бою, та одну премію золотої зірки. Наймолодший йокодзуна за всю історію сумо.
  • 1971 — полишив бійцівський ринг. Перемагав 32 рази. З них двічі перемагав 6 турнірів підряд. Загалом був переможцем у 872 двобоях. Програв 182 рази. Пропустив 136 поєдинків. З них у найвищій лізі виграв 746, програв 144 і пропустив 136 боїв (83% перемог у всіх двобоях). На пам'ять про 30 перемогу отримав титул старійшини Федерації сумо Японії.
  • 1972, грудень — відкрив власну школу Тайхо.
  • 1976 — отримав посаду заступника голови Відділу суддів Федерації сумо.
  • 1977 — інсульт
  • 1978 — отримав посаду директора Федерації сумо, голови Відділу регіональних федераціх.
  • 1994 — отримав посаду голови Центру тренувань Федерації сумо.
  • 1996 — отримав посаду заступника голови Відділу наставників Федерації сумо.
  • 2004 — передав власну школу зятю Такаторі Такасіґе.
  • 2005 — отримав посаду директора Музею сумо Федерації сумо.
  • 2008 — вийшов на пенсію, полишив Федерацію.
  • 2013, 19 січня —Помер (72 роки) у Токіо, Японія

Основні нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Иванов О. «Сумо. Живые традиции древней Японии». — М., Стиль-МГ, 2004 г. ISBN 5-8131-0062-8

Посилання[ред.ред. код]