Тактика спаленої землі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Та́ктика спа́леної землі́ — метод ведення війни за допомогою знищення всього корисного, того що може слугувати життєзабезпеченню або існуванню як військ противника, так і цивільного населення — на території, яку може бути зайнято противником. До цього відносять знищення запасів харчових продуктів та врожаю, забруднення або отруєння джерел питної води, знищення інфраструктури — шляхів та засобів транспорту, техніки, будівель та житла, іноді навіть цілих міст.

З 1907[1] року «Тактика спаленої землі» вважається міжнародним правом воєнним злочином.

Історія. Перші згадки[ред.ред. код]

Найбільш історично ранні письмові згадки про завпровадження цієї тактики належать до часів війни кельтських племен на території сучасної Франції з римськими легіонами. Тодішні кельти іноді спалювали свої поля з врожаєм[2] Римські легіонери під час походів зазвичай харчувалися за рахунок місцевого населення. Оскільки кельти спалювали іноді увесь врожай, римські легіонери мусили голодувати.

XIX ст., Росія[ред.ред. код]

Інший історично відомий випадок — війна Російської Імперії з Наполеоном. Ідеологом і майстром цієї тактики виявився головнокомандуючий російською армією генерал-фельдмаршал М. Б. Барклай-де-Толі. Усвідомлюючи слабкість рос. армії у порівнянні з наполеонівською, він був змушений відступати армією на Схід до Москви, активно та гнучко використовуючі цю тактику, одночасно розгорнувши «партизанську війну» — щоб фізично послабити сильнішого ворога. Російське, головним чином земельне, дворянство було невдоволено великими власними матеріальними втратами — наслідками «спаленої землі»; проти Барклая при царському дворі плелись інтриги та змови. Тому цар Олександр І змушений був замініти «німця»-де-Толі на «свого»-православного князя Михайла Кутузова. Кутузов завпровадив в армії показові православні ритуалі (Хрестні ходи, цілування ікони Божої Матері). Але з об'єктивних причин мусив і далі триматися тактики свого попередника Барклая-де-Толі — доки Наполеон, під тиском злиднів, сам був змушений залишити Москву та відступити на Захід.

Радянсько-німецька війна[ред.ред. код]

Німецька сторона[ред.ред. код]

Див. ще: http://newzz.in.ua/histori/1148824072-pri-forsuvann-dnpra-chvert-mljjona.html

Радянська сторона[ред.ред. код]

Радянське керівництво на чолі з Сталіним, упустивши ініціативу початкової фази війни з Гітлером, змушено було відступати. До цього ж їх вела повна дезорганізація РККА, що більшістю (3,5 млн чол.) добровільно здалась або потрапила в полон до німців.

При цих обставинах Сталін та радянське керівництво масовано використовувало тактику та стратегію «спаленої землі». Для цього було розгорнутий так званий «партизанський рух». У містах використовувалось радянське підпілля, що поодинокими терактами проти німців провокувало окупаційну німецьку владу на терор проти цивільного населення. Знищувались промислові підприємства, електростанції, мости, адміністративні та житлові будівлі в містах, селах та окремі домівки місцевих мешканців, залишки врожаю. Найвідоміший випадок в Україні — мінування та спалення центру міста Києва восени 1941 року, що іноді помилково приписується невеликій підпільній групі НКВС начолі з Іваном Кудря.

Радянський Союз та його правонаступниця Російська Федерація так ніколи офіційно і не визнали руйнування Києва в вересні 1941.

Радянська пропаганда[ред.ред. код]

Радянська комуністична пропаганда намагалася всіляко героїзувати тактику спаленої землі та її виконавців. Найвідоміша за радянських часів персона — Зоя Космодем'янська, якій було посмертно дано звання Героя Радянського Союзу. Її ім'я популяризувалося в середніх школах Радянського Союзу, молодіжних піонерських та комсомольских організаціях, про неї створили художній фільм.

Після невдалих спроб на Нюрнберзькому процесі перекласти відповідальність на Вермахт за знищення центру Києва та багатьох історичних пам'ятників, як наприклад Успенського собору Києво-Печерської Лаври, радянська пропаганда та офіційна «історіографія», демонструючі фотографії зруйнованних Собора та Хрещатика, невпевнено брехала: «…таким побачили Київ радянські визволителі після відступу німців восени 1943».

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Виноски[ред.ред. код]

  1. Угоди IV Гаазької конвенції 1907 року «Про закони та правила ведення війни».
  2. Юлій Цезар. Гальська війна.