Тані Татекі
| Тані Татекі | |
 |
|
| Період | Едо • Мейджі |
| Народився | 18 березня 1837 (Коті) |
| Помер | 13 травня 1911 (Токіо) (75) |
| Дитяче ім'я | Котаро́[1] |
| Доросле ім'я | Морібе́[2] |
| Сьоґунат | сьоґунат Едо |
| Хан | Тоса-хан |
| Ранги | 2-й старший |
| Титули | віконт |
| Посади | міністр сільського господарства і торгівлі (1885—1887) |
Та́ні Тате́кі або Та́ні Кандзьо́ (яп. 谷干城, たにたてき / たにかんじょう; 18 березня 1837 — 13 травня 1911) — японський політичний і державний діяч. Офіцер, генерал-лейтенант Імперської армії Японії. Учасник Тайванського походу (1874) і Південно-західної війни (1877). Міністр сільського господарства і торгівлі (1885—1887). Другий голова школи Ґакусюїн (1884—1885). Депутат Палати перів. Псевдонім — Вайдзан[3].
Зміст |
Біографія[ред.]
Тані Татекі народився 18 березня 1837 року в південнояпонському уділі Тоса-хан, в самурайській родині. Він вивчав неоконфуціанство та військову справу в місті Едо, після чого повернувся на батьківщину. В рідному уділі Татекі почергово займав посади молодшого інспектора, викладача удільної школи Тідокан та Наґасацького інспектора[4]. 1867 року він брав участь у переговорах щодо укладання сацумсько-тоського союзу[5].
Після реставрації Мейджі 1868 року Танекі виступив на боці нового Імператорського уряду. Він взяв участь у громадянській війні Босін 1868—1869 років, в якій керував урядовими військами проти частин сепаратистського Північного союзу. По закінченні збройного конфлікту Танекі було доручено проводити адміністративні реформи всередині Тоса-хану[5].
1871 року уряд призанчив Танекі тимчасовим старшим помічником Міністерства війни. Відтоді він займав переважно військові посади: голови Суду Імперської армії Японії, командувача Кумамотського гарнізону, директора Військової академії армії. 1877 року, в ході Південно-західної війни, що спалахнула на острові Кюсю, Танекі обороняв замок Кумамото, успішно відбив усі приступи антиурядових військ і тривалий час утримував позиції до приходу основних сил Імперської армії. За подвиги, проявлені у війні, він був удостоєний звання генерал-лейтенанта[5].
З 1881 року Танекі брав участь у громадському анти-олігархічному русі. Разом із Торіо Коятою, Міурою Ґоро та Соґою Сукенорі він виступав за впровадження Конституції та відкриття Парламенту, з метою обмежити вплив політичних і фінансових можновладців на Імператора[5].
1884 року Танекі став директором аристократичної школи Ґакусюїн, а 1885 року отримав портфель міністра сільського господарства і торгівлі в першому кабінеті міністрів Іто Хіробумі. Однак 1887 року, протестуючи проти діяльності міністра закордонних справ Іноуе Каору, він подав у відставку. Після цього Танекі розпочав критику урядового вестернізаційного курсу, вважаючи його шляхом до колонізації Японії Заходом на зразок Єгипту. Екс-міністр наполягав на дотриманні японських суспільно-політичних традицій і ратував за побудову «багатої держави і сильної армії» власними силами. Він видавав правоцентристську газету «Японія» і був організатором політичної партії Японський клуб, яка протестувала проти діяльності міністра закордонних справ Окуми Сіґенобу[5].
1890 року Танекі був удостоєний титула віконт. Він став депутатом Палати перів японського Парламенту і відтоді неодноразово переобирався на цю посаду. Танекі постійно знаходився в опозиції до центральної влади, виступав проти збільшення податків, вимагав від уряду вести збалансовану фінансову політику і дотримуватися політики оборонного нейтралітету. Також колишній міністр засуджував розв'язування японсько-китайської війни 1894—1895 років та російсько-японської війни 1904—1905 років, які вважав розтринькуванням людських, фінаснових і промислових ресурсів країни[5].
Тані Татекі помер 13 травня 1911 року, у віці 75 років[5].
Примітки[ред.]
Джерела та література[ред.]
- Тані Татекі // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
- (укр.) Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
- (укр.) Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
- (укр.) Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (ХVIII — друга половина ХІХ ст.). — Київ: Либідь, 2007.
