Таро (рослина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Таро
Загальний вид рослини, Ботанічний сад в Мауї
Загальний вид рослини, Ботанічний сад в Мауї
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Покритонасінні (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні
Порядок: Частухоцвіті (Alismatales)
Родина: Ароїдні (Araceae)
Рід: Колоказія (Colocasia)
(L.) Schott, 1832
Вид: Таро (Colocasia esculenta)
Синоніми
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Colocasia esculenta
IPNI: 1170772-2
ITIS logo.jpg ITIS: 42549
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4460
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Colocasia esculenta

Таро, або колоказія їстівна, або колоказія стародавня, або дашин (лат. Colocásia esculénta) — багаторічна рослина, вид роду колоказія (Colocasia) родини Ароїдні (Araceae).

Популярна харчова рослина Африки, Південно-Східної Азії та інших тропічних регіонів.

Назва «таро» — таїтянська форма яванської назви рослини.

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Colocasia esculenta CBM.png
Fitch в журналі «Curtis's Botanical Magazine», тому 120, 1894 р.

Багаторічна трав'яниста рослина.

Коренева система мочкувата, утворює великі підземні бульби діаметром 6 — 8 см і масою до 4 кг, з безліччю бруньок, частина з яких починає рости й утворює вторинні, більш дрібні бульби. М'якоть бульб у різних сортів може бути білою або забарвленою у кремовий, жовтий, помаранчевий, рожевий чи червоний колір.

Листя великі, серцеподібні або стрілоподібні, довжиною до 1 м і шириною до 50 см, утворюють прикореневу розетку, на довгих, жолобчастих біля основи черешках до 2 метрів завдовжки.

Квіткові пагони розвиваваються з верхівки бруньки бульби. Суцвіття — качан із зеленувато-жовтим покривалом. Верхні його квітки чоловічі, середні — рудиментарні, стерильні, нижні — жіночі.

Плоди — дрібні червоні ягоди з недорозвиненими насінням.

Є безліч різновидів таро, що відрізняються за формою та забарвленням листя, будовою суцвіть. Виведено безліч сортів таро, що відрізняються за формою та будовою бульб, їх розміром та кількістю, змістом тих чи інших сполук, смаковими якостями.

Поширення у таро принаймні чотирьох хромосомних рас із числом хромосом у соматичних клітинах 28, 42, 36 і 48 говорить про генетичні неоднорідності рослин, об'єднаних під цією назвою.

Поширення[ред.ред. код]

Найбільш вірогідне місце походження таро — Південна Азія. До Китаю воно проникло в I ст. н. е. і поширилося по островах Тихого океану.

Розведення цієї рослини найбільш успішне на Гаваях та Таїті. Безліч культурних форм рослини існує там і зараз.

Таро — стародавня культура Індії та Єгипту. Її розводять вже понад 2000 років. З рукописів Плінія відомо, що вже у його часи таро використовували в їжу єгиптяни. Пізніше воно з'явилося у тропічній Західній Африці, звідки африканські раби вивезли його до Вест-Індії, а потім таро проникло і на Американський континент. Останнім часом його розводять у тропічній та субтропічній зоні. У дикому вигляді ця рослина не зустрічається.

Вміст поживних сполук[ред.ред. код]

Colocasia esculenta dsc07801.jpg
Бульби таро

Бульби таро містять 18 — 20% дрібнозернистого крохмалю, 0,5% цукру та понад 3% білка. У диких видів та деяких культурних бульби та листя містять Рафіду щавлевокислого кальцію, які викликають печіння в роті і розпадаються при варінні[1].

Використання[ред.ред. код]

Бульби таро практично неїстівні у сирому вигляді, оскільки викликають сильну печію у роті. Використовуються, зазвичай, у вареному та смаженому вигляді, також з таро роблять різноманітну випічку. Молоде листя та молоді вибілені пагони відварюють та використовують у їжу, подібно до спаржі.

Бульби також використовують для виробництва борошна та спирту і як корм для домашніх тварин[3].

У Полінезії та Африці з бульб роблять тісто «ну» за допомогою ферментації.

Бульби використовуються у лікарських цілях.

Викопаний японський корінь «сатоїмо» (стебла обрізаються перед посадкою бульб): (1) Залишок стебла від батьківської бульби або бульбоцибулини (сімені сатоїмо), (2) Батьківська бульба або «бульбоцибулина» сатоїмо (3) Залишок стебла від вторинної бульби сатоїмо (4) Вторинна (дитяча) бульба сатоїмо, (5) Третє покоління (внучата бульба) сатоїмо.

Існує кілька культурних різновидів. Варіант з дрібними бульбами носить назву «Еддо» (eddoe).

Культивація[ред.ред. код]

Розмножують таро дрібними вторинними бульбами масою 40 — 50 грам. Рослина вологолюбива, багато сортів можуть витримувати тривале затоплення.

Період вегетації залежить від сорту та становить 8 — 15 місяців. Термін початку збирання визначають за пожовтінням та опаданням листя, зазвичай до цього часу зеленими залишаються один або два листка.

У тропічних умовах викопані бульби можуть зберігатися у невеликих купах під навісами протягом 1 — 1,5 місяці, для більш тривалого зберігання їх розміщують у спеціальні сховища.

Таро в Японії[ред.ред. код]

У Японії рослину таро називають «сатоїмо» (яп. 里 芋 ?) — «сільська картопля». Вторинні бульби («дітей» та «онуків»), які відпочковуються від батьківської бульби «сатоїмо», називають «імоноко» (яп. 芋 の 子?, «діти картоплі»). Сатоїмо було поширене у Південно-Східній Азії з кінця періоду Дзьомон, будучи основним продуктом харчування у регіоні до розповсюдження рису. Бульби «сатоїмо» часто варять, але іноді натирають та їдять сирим, або готують на пару. Стебло, дзуїкі (яп. 芋 茎?), може також бути приготоване різними способами, у залежності від сорту «сатоїмо».

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Жуковский П. М. Культурные растения и их сородичи. — Издание 3-е, перераб. и доп. — Л.: Издательство "Колос", 1971. — С. 266 — 267.
  2. а б в г д Див. посилання GRIN у карточці рослини.
  3. Мир культурных растений. Справочник. — М.: Мысль, 1994. — С. 78 — 79.

Посилання[ред.ред. код]