Тартуський університет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тартуський університет
ест. Tartu Ülikool
ТУ
Головний корпус університету
Головний корпус університету
Назва латиною Universitas Tartuensis
Заснований 1632
Ректор Волли Калм
Розташування Тарту, Естонія Естонія
Студентів 18 000 (2011)
Адреса Ülikooli 18, 50090 Tartu, Eesti
Сайт www.ut.ee

Тартуський университет (ест. Tartu Ülikool, від 1919 року; лат. Universitas Tartuensis; нім. Universität Dorpat, 180293; Дерптський, Юр'ївський, 189318) — університет у місті Тарту (Естонія), єдиний класичний у країні.

Загальна інформація[ред.ред. код]

У Тартуському університеті навчається 18 300 студентів, працює 3 200 осіб (у тому числі 165 професорів, 500 наукових працівників).

Засновник університету — король Швеції Густав II Адольф (1632) на території землі Лівонія. На той час Дерптський університет був другим університетом Шведського королівства після Університету Уппсала (лат. Universitas Gustaviana).

Серед професорів університету був і дослідник руського права Евальд Карлович Тобін.

Факультети і кафедри[ред.ред. код]

Тартуський університет складається з 10 факультетів:

  • теологічний;
  • юридичний;
  • медичний;
  • філософський;
  • економічний;
  • педагогічний;
  • факультет математики та інформатики;
  • факультет фізкультури;
  • ф-т природознавства і технології;
  • ф-т суспільних наук.

Також у складі вишу 5 коледжів.

Історія[ред.ред. код]

Університет створений 1632 року королем Швеції Густавом Адольфом як Universitas Gustaviana. Повстав на базі польського єзуїтського коледжу Gymnasium Dorpatense, утвореного у Тарту королем Стефаном Баторієм 1583 (існував до 1601). Після короткої перерви під час ІІ Північної війни заклад відновив роботу 1690 - при королі Карлі XI під назвою Universitas Gustaviana-Carolina. Пізніше університет перенесений до міста Пярну.

1802 за наказом російського імператора Олександра І університет повернуто до Дерпта (нинішній Тарту) як Cesarea Universitas Dorpatiensis, де функціонує і нині. 1898-1918 мав назву Юрьївський університет (у зв'язку з перейменуванням Дерпта на Юрьїв). Мовою викладання була німецька, проте 1882 розпочалося планове російщення мови викладання різноманітних предметів, так що до 1898 німецька була повністю вигнана з університетських стін. 1919, після створення незалежної Естонської держави, мовою викладання стає естонська.

Тартуський університет і у шведські, і в російські часи зберігав виняткову автономію в питаннях добору кадрів та студентів, і навіть утримував "вчительську поліцію", яка за своїм значенням перевищувала урядову. Також у часи російської присутності університет готував протестантських теологів - єдиний у імперії. Від 1831, у зв'язку з ліквідацією Віленського та Варшавського універистетів, став головним місцем навчання українців (особливо з Волині та Поділля), поляків та білорусів з-під російської займанщини.

У часи радянської окупації 1944-91 рр. університет став базою для розвитку всесоюзної фіно-угристики (насамперед Пауль Арісте), зокрема історії, етнології, етнографії, лінгвістики та фольклору угро-фінських народів, а також підготовки наукових кадрів для Марійської, Мордовської, Карельської, Удмуртської та Комі АРСР. Крім того, тут створено всесвітньовідомий осередок семіотичних студій (Тартуська школа семіотики культури), який очолював вчений Юрій Лотман.

Відомі випускники[ред.ред. код]

Українці в Тартуському університеті[ред.ред. код]

В Тартуському університеті здобула освіту та викладала чимала кількість українців — студентів та вчених.

Це зокрема, закарпатський просвітитель Іван Орлай, один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства Микола Гулак, брат Лесі Українки Михайло Косач, філолог Володимир Даль, майбутній президент НАН України Микола Василенко, український геолог Олександр Дубянський, активіст українського національного руху, журналіст Олександр Тищинський (1860-1861), етнографі і славіст Олександр Котляревський, український соціолог та філософ Богдан Кістяковський, член Української Центральної Ради, лікар-гінеколог Олександр Крупський, лікар-терапевт Федір Цицурін, мовознавець Микола Грунський, психіатр Олександр Ющенко.

Перед Першою світовою війною громада українців в університеті була одною з найбільших в Російській імперії: викладачі, нелегальна українська студентська громада «Музично-драматичне товариство малоросів у Юр’єві», «Волинське студентське земляцтво в Юр’єві» тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]