Татарстан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Республіка Татарстан
Республика Татарстан
Татарстан Республикасы
Flag of Tatarstan.svg Coat of Arms of Tatarstan.svg
Прапор Татарстану Герб Татарстану
Республіка Татарстан на карті Росії
Республіка Татарстан на карті Росії
Столиця Казань
Площа

- Усього
- % водн. пов.

44-а

68 000 км²
6,4

Населення

- Усього
- Густота

8-а

3787355 (01.01.2011) [1] (2005)
55,7 осіб/км²

Федеральний округ Приволзький
Економічний район Поволзький
Автомобільний код 16, 116
Державна мова російська, татарська
Гімн Гімн Татарстану
Часовий пояс MSK (UTC+4)
Татарстан.jpg

Респу́бліка Татарста́н, Тата́рщина[2] (рос. Респу́блика Татарста́н, Тата́рия; тат. Татарстан Республикасы, Tatarstan Respublikası) — суб'єкт Російської Федерації, входить до складу Приволзького федерального округу.

Столиця — місто Казань.

Межує з Кіровською, Ульяновською, Самарською, Оренбурзькою областями, республіками Марій Ел, Чувашією, Башкортостаном, Удмуртією.

Автономія надана 27 травня 1920.

Географічне положення[ред.ред. код]

Татарстан розташований в центрі Російської Федерації на Східно-Європейській рівнині, в місці злиття рік Волга і Кама. Столиця Татарстану Казань знаходиться на відстані 797 км на схід від Москви.

Протяжність территорії — 290 км з півночі на південь і 460 км із заходу на схід.

Територія республіки є рівниною в лісовій і лісостеповій зоні з невеликими височинами на правобережжі Волги і південному сході республіки. 90% території розташовано на висоті не більше 200 м над рівнем моря.

Більше 16% території республіки покрито лісами, що складаються з дерев переважно листяних порід (дуб, липа, береза, осика), хвойні породи представлені сосною і ялиною.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно континентальний. Іноді трапляються посухи. Середня температура січня (найхолодніший місяць) -14 °C, липня (найтепліший місяць) +19 °C. Середня кількість опадів від 460 до 520 мм. Вегетаційний період становить близько 170 діб.

Ґрунти[ред.ред. код]

Ґрунти відрізняються великою різноманітністю — від сірих лісових і підзолистих на півночі і заході до різних видів чорноземів на півдні республіки (32 % площі).

Природні ресурси[ред.ред. код]

Основним ресурсом надр республіки є нафта. Республіка має в надрах 800 млн тонн нафти; розмір прогнозованих запасів становить понад 1 млрд тонн.

Родовища — Ромашкінське на півдні республіки, і велике Новоєлховське нафтове родовище у міста Альметьєвськ. Разом з нафтою видобувають нафтові гази — близько 40 м³ на 1 тонну нафти. Відомі декілька незначних родовищ природного газу і газового конденсату.

У надрах республіки є також промислові запаси вапняку, доломіту, будівельного піску, глини для виробництва цеглини, будівельного каменю, гіпсу, піщано-гравієвої суміші, торфу, а також перспективні запаси нафтобітумів, бурого і кам'яного вугілля, горючих сланців, цеолітів, міді, бокситів.

Найбільші ріки — Волга і Кама, а також дві притоки Ками — В'ятка і Біла, забезпечують загальний стік 234 млрд м³/рік (97,5 % загального стоку всіх річок). Окрім них, по території республіки протікає ще близько 500 малих річок завдовжки не менше 10 км і численні струмки. Великі запаси водних ресурсів зосереджені в двох найбільших водосховищахКуйбишевському і Нижньокамському. У республіці налічується також більше 8 тис. невеликих озер і ставків.

Гідроенергопотенціал річок реалізується на р. Камі Нижньокамською ГЕС що виробляє близько 1,8 млрд кВтгод/рік (за проектом — 2,7 млрд кВтгод/рік).

Татарстан включений в список лісонадлишних регіонів. На території регіону зустрічаються особливо родючі чорноземи, а переважають сірі лісові і вилужені чорноземні ґрунти. У надрах республіки містяться значні запаси підземних вод — від сильно мінералізованних до слабосолоноватих і прісних.

Історія[ред.ред. код]

Рання історія[ред.ред. код]

Татарська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (19201991)[ред.ред. код]

20 листопада 1917 на з'їзді Міллет Меджлісy народів Поволжя було ухвалене рішення про проголошення на територіях Казанської й Уфімської губерній і частини територій прилягаючих губерній Ідель-Уральської Республіки (Штату Ідель-Урал), для чого була сформована виконавча колегія. Заплановане на 1 березня 1918 проголошення не відбулося у зв'язку із протидією більшовицьких Рад і Революційного штабу Червоної Армії. Однак національний уряд "Забулачної Республіки" продовжувало існувати якийсь час навесні 1918.

22 березня 1918 декретом ВЦВК РРФСР на цій ж території проголошена автономна Татаро-Башкирська Радянська Республіка, яка реально не була організована через громадянську війну.

27 травня 1920 постановою ВЦВК і Раднаркому РРФСР проголошена й з 25 червня 1920 організована автономна Татарська Радянська Республіка на території Татарстану (із застереженням про можливе подальше приєднання населеної татарами території сучасного Західного Башкортостану згідно з референдумами в Бірському і Белебеєвському повітах, які згодом так і не були проведені).

30 грудня 1922 при заснуванні СРСР назвою автономії стало Татарська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

В 1922 (при утворенні СРСР), в 1936 і 1977 (при прийняттях Конституції СРСР) і в 19521953 (при утворенні в ТАРСР Казанської, Чистопольської, Бугульмінської областей) розглядалося, але не була прийнята пропозиція про перетворення ТАРСР у союзну республіку.

У післявоєнні роки першим секретарем обкому партії ТАРСР був Зінат Муратов. В 1957 році на його місце був призначений Симон Ігнатьєв (19571960). З 1960 по 1978 рік першим секретарем обкому партії ТАРСР був Фікрят Табєєв, якого замінив Рашид Мусін (19791982). Після Мусіна першими секретарями були Гумер Усманов (19821989) і Мінтимер Шаймієв (19891991).

Республіка Татарстан[ред.ред. код]

До 2000 року в Республіці Татарстан були прийняті суперечні Конституції Російської Федерації окремі законодавчі норми, що проголошують республіку суверенною державою.

30 серпня 1990 була прийнята Декларація про суверенітет Татарстану, згідно з якою він не є суб'єктом ні Радянського Союзу (СРСР), ні Російської Федерації (РРФСР) і як суб'єкт міжнародного права містить договори й союзи з Росією й іншими державами.

20 серпня 1991 Татарстан готувався до підписання Договору про створення нового союзу — Союзу Суверенних Держав (ССД) як м'якої федерації, однак у результаті спроби державного перевороту (ДКНС, 19 серпня 1991), утворення ССД було зірвано.

18 жовтня 1991 була прийнята Постанова Верховної Ради про акт про державну незалежність Татарстану.

Восени 1991, при підготовці до підписання 9 грудня 1991 Договору про створення ССД як конфедеративного союзу, Татарстан знову оголосив про бажання самостійного вступу в ССД.

26 грудня 1991, у зв'язку з біловезькими угодами про неможливість установи ССД і утворенням СНД, була прийнята Декларація про входження Татарстану в СНД на правах засновника.

Постановою Конституційного суду Російської Федерації від 13 березня 1992 року № 3-П визнані неконституційними ряд положень Декларації про державний суверенітет Татарської РСР від 30 серпня 1990 року, що обмежують дію законів Російської Федерації на території Республіки Татарстан, а також постанова Верховної Ради Республіки Татарстан від 21 лютого 1992 року "Про проведення референдуму Республіки Татарстан по питанню про державний статус Республіки Татарстан" у частині формулювання питання, що передбачає, що Республіка Татарстан є суб'єктом міжнародного права й будує свої відносини з Російською Федерацією й іншими республіками, державами на основі рівноправних договорів.

21 березня 1992 у Татарстані відбувся референдум, на якому майже дві третини населення проголосували за статус суверенної держави, суб'єкта міжнародного права, який містить договори й союзи з Росією й іншими державами.

31 березня 1992 Татарстан не підписав Федеративний договір.

22 травня 1992 була прийнята Постанова Верховної Ради про статус Татарстану як суверенної держави.

6 листопада 1992 була прийнята Конституція Татарстану як суверенної демократичної держави.

На референдумі 12 грудня 1993 менш п'ятої частини населення Татарстану погодилося із прийняттям діючої Конституції Росії.

З 15 лютого 1994 з укладанням Договору про взаємне делегування повноважень із Російською Федерацією до 2000 Татарстан став об'єднаним з Росією асоційованою державою з конфедеративним статусом.

Після утворення 2 квітня 1997 Союзу Росії й Білорусі Татарстан оголосив про бажання самостійного вступу в нього як майбутню "м'яку" федерацію по типу СРСР.

З 2000, згідно з внесеними у Конституцію республіки змінами, Татарстан став "рівноправним суб'єктом Російської Федерації", що мають у рамках федерації власні суверенні повноваження по т. зв. поділюваному суверенітету (поза повноваженнями й предметами ведення центру й спільних).

19 квітня 2002 року Держрада Татарстану прийняла нову редакцію Конституції республіки, наведену у відповідність із Конституцією РФ.

У 2003 році були прийняті виправлення у федеральний закон "Про загальні принципи організації законодавчих і виконавчих органів державної влади суб'єктів РФ", які давали два роки на відновлення раніше укладених договорів. Вони повинні були затверджуватися федеральними законами.

У жовтні 2005 року новий договір про розмежування повноважень між Татарстаном і федеральним центром був схвалений Держрадою Татарстану. Колишніх фінансових преференций для регіону (у тому числі зниженого відсотка податкових відрахувань у центр) у ньому немає. У документі визначено дві державні мови — російська і татарська, а також необхідність знання вищою посадовою особою республіки обох цих мов. Проект договору був схвалений президентом В. Путіним.

Населення[ред.ред. код]

Густота населення у районах Татарстану

Населення Татарстану за станом на 2005 рік — 3768,5 тис. осіб, міське — 74,5 % (2005). Щільність населення — 55,4 осіб/км (2005).

Нацйбільші національності у районах та містах Татарстану, 2010

Національний склад Республіки Татарстан за даними переписів:

1989 2002 2010
татари 48,5% 52,9% 53,2%
в т.ч. кряшени 0,5% 0,8%
росіяни 43,3% 39,5% 39,7%
чуваші 3,7% 3,4% 3,1%
удмурти 0,7% 0,6% 0,6%
мордва 0,8% 0,6% 0,5%
марійці 0,5% 0,5% 0,5%
українці 0,9% 0,6% 0,5%
башкири 0,5% 0,4% 0,4%
азербайджанці 0,1% 0,3% 0,3%
узбеки 0,1% 0,1% 0,2%
вірмени 0,2% 0,2%
таджики 0,1% 0,2%
білоруси 0,2% 0,2% 0,1%
євреї 0,2% 0,1% 0,1%

Національний склад населення районів Татарстану за переписом 2010 р. (серед осіб, що вказали свою національність)[3]

Населення Вказали
національність
Татари Росіяни Чуваші Удмурти Мордва Марійці Українці Башкири
Татарстан 3786488 3780436 53,2% 39,7% 3,1% 0,6% 0,5% 0,5% 0,5% 0,4%
Казань 1143535 1140184 47,6% 48,6% 0,8% 0,1% 0,1% 0,3% 0,4% 0,2%
Набережні Челни 513193 510919 47,4% 44,9% 1,9% 0,4% 0,4% 0,7% 1,3% 1,2%
Агризький район 36626 36622 58,1% 25,2% 0,2% 6,4% 0,1% 8,0% 0,4% 0,4%
Азнакаєвський район 64547 64547 86,1% 11,2% 0,5% 0,3% 0,2% 0,3% 0,4%
Аксубаєвський район 32161 32161 38,5% 16,8% 44,0% 0,1% 0,1% 0,1%
Актаниський район 31971 31971 96,9% 0,7% 1,6% 0,3%
Олексіїівський район 26236 26236 30,5% 58,6% 6,3% 3,0% 0,1% 0,2% 0,1%
Алькеєвський район 19991 19991 64,2% 15,7% 19,2% 0,1% 0,1%
Альметьєвський район 197493 197426 55,2% 37,1% 2,8% 0,1% 1,4% 0,1% 0,4% 0,4%
Апастовський район 21627 21627 90,9% 4,7% 3,7% 0,1%
Арський район 51667 51667 92,7% 5,9% 0,1% 0,1% 0,6% 0,1%
Атнинський район 13650 13650 98,6% 0,7% 0,3% 0,1%
Бавлинський район 36270 36270 64,6% 20,3% 5,7% 5,6% 1,1% 0,3% 0,6%
Балтасинський район 33879 33876 85,0% 1,7% 11,9% 0,9% 0,1%
Бугульминський район 111465 111379 35,5% 56,6% 2,5% 0,1% 2,3% 0,1% 0,6% 0,4%
Буїнський район 45453 45453 65,9% 13,3% 19,9% 0,2% 0,1% 0,1%
Верхньоуслонський район 16641 16641 24,9% 65,8% 6,2% 0,1% 0,2% 0,2% 0,3% 0,1%
Високогірський район 43207 43196 67,2% 30,4% 0,5% 0,1% 0,1% 0,2% 0,2% 0,1%
Дрожжанівський район 25753 25753 57,5% 1,1% 41,1%
Єлабузький район 81632 81615 42,6% 51,7% 1,0% 0,8% 0,2% 1,2% 0,5% 0,6%
Заїнський район 58046 58046 57,5% 39,2% 1,4% 0,1% 0,1% 0,1% 0,4% 0,2%
Зеленодольський район 158552 158448 40,4% 56,2% 1,2% 0,1% 0,1% 0,6% 0,3% 0,1%
Кайбицький район 14898 14898 67,7% 26,2% 5,3% 0,1% 0,1%
Камсько-Устьїнський район 16904 16904 54,1% 42,8% 0,9% 0,6% 0,1% 0,2% 0,1%
Кукморський район 52021 52020 78,6% 5,3% 14,0% 1,4% 0,1% 0,1%
Лаїшевський район 36516 36512 42,1% 55,1% 1,0% 0,1% 0,1% 0,1% 0,2% 0,1%
Леніногорський район 86827 86821 51,5% 37,0% 4,5% 0,1% 4,6% 0,1% 0,5% 0,3%
Мамадиський район 45005 45005 76,3% 20,1% 0,1% 1,3% 1,4% 0,1% 0,1%
Менделеєвський район 30377 30377 52,8% 35,6% 0,6% 4,4% 0,1% 4,0% 0,4% 0,6%
Мензелинський район 29359 29359 60,1% 35,4% 0,4% 0,1% 0,1% 2,7% 0,2% 0,2%
Муслюмовський район 21884 21884 89,9% 6,3% 2,7% 0,1% 0,2%
Нижньокамський район 272023 271902 50,2% 43,9% 2,5% 0,2% 0,3% 0,3% 0,6% 0,7%
Новошемшинський район 14179 14179 43,4% 50,9% 4,2% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1%
Нурлатський район 60120 60120 51,8% 21,6% 25,3% 0,2% 0,2% 0,1%
Пестречинський район 29023 29023 57,0% 40,2% 0,4% 0,1% 0,1% 0,1% 0,3% 0,1%
Рибно-Слободський район 27630 27630 79,2% 19,8% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1%
Сабинський район 31038 31038 95,4% 3,2% 0,1% 0,7% 0,1% 0,1%
Сармановський район 36681 36681 90,8% 7,8% 0,2% 0,1% 0,1% 0,1% 0,3%
Спаський район 20554 20554 29,5% 67,6% 1,6% 0,2% 0,2%
Тетюський район 24875 24875 32,7% 35,7% 20,9% 9,6% 0,1% 0,2% 0,1%
Тукаєвський район 36561 36561 71,1% 24,3% 1,5% 0,2% 0,1% 0,3% 0,5% 0,6%
Тюлячинський район 14273 14273 89,2% 10,1% 0,1% 0,1%
Черемшанський район 20361 20361 54,1% 17,8% 22,8% 4,2% 0,1% 0,1%
Чистопольський район 80169 80166 40,1% 55,4% 3,0% 0,4% 0,2% 0,1%
Ютазинський район 21615 21615 74,6% 21,3% 0,5% 0,1% 0,2% 0,1% 0,5% 0,9%

Населені пункти[ред.ред. код]

Найбільшим населеним пунктом Татарстану є місто Казань. Окрім нього, в Республіці є також 20 міст, 21 селище міського типа і 897 сільських рад.

Населені пункти з кількістю мешканців понад 10 тисяч
2007
Казань 1116,0 Менделєєвськ 22,0
Набережні Челни 506,4 Буїнськ 19,8
Нижньокамськ 226,6 Агриз 18,7
Альметьєвськ 141,9 Арськ 17,6
Зеленодольськ 99,0 Васільєво (Татарстан) 16,8
Бугульма 90,9 Кукмор 16,6
Єлабуга 70,0 Мензелінськ 16,3
Леніногорськ 65,7 Камські Поляни 14,9
Чистополь 61,5 Джаліль 14,3
Заїнськ 41,8 Мамадиш 14,0
Азнакаєво 34,6 Тетюши 11,5
Нурлат 31,6 Уруссу 11,1
Бавли 23,0 Алексєєвське 10,2

Адміністративно-теріторіальний поділ[ред.ред. код]

Згідно з Розділом ІІІ Конституції Республіки Татарстан територія її містить у собі 57 адміністративно-територіальних одиниць: 43 району й 14 міст республіканського значення.

Державний устрій[ред.ред. код]

Основний закон країни — Конституція Республіки Татарстан.

Вищою посадовою особою в Республіці Татарстан є президент. 25 березня 2005 року Мінтимер Шаймієв наділений повноваженнями президента Республіки Татарстан на новий строк Державною Радою Республіки Татарстан за поданням Президента Російської Федерації.

Однопалатна Державна Рада (парламент), яка складається з 100 депутатів, є вищим представницьким, законодавчим і контрольним органом державної влади. 26 березня 2004 року Головою Державної Ради Республіки Татарстан був вибраний Фарід Мухаметшин.

Кабінет Міністрів республіки є виконавчим і розпорядчим органом державної влади й очолюється прем'єр-міністром. 11 травня 2001 року прем'єр-міністром Республіки Татарстан у другий раз затверджений Рустам Мінніханов.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]