Театр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Символи театру
Символи театру

Теа́тр (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також театральним мистецтвом, а науку, що вивчає теорію та практику Театрального мистецтва вивчає театрознавство.

Законодавство України визначає театр як

«заклад культури (підприємство, установа чи організація) або колектив, діяльність якого спрямована на створення, публічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва»[1].

а театральене мистецтво, як

«вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами»[2].

Зміст

[ред.] Специфіка театрального мистецтва

Театральне мистецтво є синтетичним за своєю природою. Його твори містять у собі практично всі інші мистецтва: літературу, музику, образотворче мистецтво, хореографію й ін.; а також використають численні досягнення найрізноманітніших наук й областей техніки. Так, наприклад, наукові розробки психології лягли в основу акторської й режисерської творчості, так само, як і дослідження в області семіотики, історії, соціології, фізіології.

Основою театральної вистави є драма, що визначає художні можливості й ідейний напрямок театру. При цьому літературний твір театр переводить в область сценічної дії й специфічної театральної образності — характери, конфлікти драми втілюються в живих особах, вчинках. Найважливіший художній засіб, який театр бере від драми — слово, підкоряється законам драматичної дії. В одних випадках мова може виступати як засіб побутової характеристики персонажа, в інших — розкривати через словесну тканину ролі складні конфлікти свідомості й психології героя. Мова на сцені може мати форму великого висловлення (монолог), протікати як розмова з партнером (діалог), адресуватися глядачеві або звучати як міркування героя, його «внутрішній монолог» і т. д. (див. також драматургія)

Театр — мистецтво колективне. Спектакль — твір, що володіє художньою єдністю, гармонією всіх елементів. Він створюється під керівництвом режисера й відповідно до режисерського задуму спільними зусиллями акторів, художника-сценографа, композитора, хореографа й багатьох інших працівників театру (освітлювачів, костюмерів, гримерів і т. д.). В основі спектаклю лежить режисерська інтерпретація п'єси, її жанрове, стилістичне рішення. Дія спектаклю організована в часі (темп, ритм, наростання й спади емоційної напруги) і в просторі (розробка сценічного майданчику, принцип її використання, мізансцени, декорації, рух й ін.). Зоровий образ спектаклю створюється художником-декоратором засобами живопису, театральної конструкції, костюмів, висвітлення, театральної техніки. Декорація може нести як образотворчі, так і виразні функції, відтворювати обстановку дії або ж метафорично розкривати в зоровому образі задум режисера, бути реальної або умовної залежно від художніх завдань постановки, напрямку, стилю (див. Театрально-сценічне мистецтво).

Головний носієм театральної дії є актор, у творчості якого втілена суть театру: здатність захоплювати глядачів художнім видовищем безпосередньо, що протікає в них на очах життя, творчим процесом її втілення. Акторський образ створюється на основі п'єси і її тлумачення режисером — постановником спектаклю. Проте актор залишається самостійним художником, здатним лише йому одному доступними засобами відтворити на сцені живий людський образ, передати складність і багатство людської психології. (див. акторське мистецтво).

Характерною особливістю театрального мистецтва є його неповторність у часі: кожен спектакль існує тільки в момент його відтворення. Якщо виконавське мистецтво з розвитком техніки аудіозапису одержало можливість фіксації й подальшого багаторазового відтворення, ідентичного первісному, то адекватний відеозапис театрального спектаклю в принципі неможливий: дія нерідко розгортається одномоментно в різних частинах сцени, що надає об'єм дії, що відбувається й формує гаму тонів і півтонів сценічної атмосфери. При великих планах зйомки нюанси загального сценічного життя залишаються за кадром; загальні ж плани занадто дрібні й не можуть передати всіх деталей.

[ред.] Історико-географічний нарис

Виникнення театру на всіх континентах відбувалося однаково — у зв'язку з первісними ритуальними дійствами. Надалі своєму розвитку театри різних країн ішли по різних шляхах.

[ред.] Театри Сходу

Китайський театр
Китайський театр

Для традиційного театру Сходу наступність обрядово-ритуальних дійств властива найбільшою мірою. До сьогодення там дбайливо зберігаються численні форми архаїчних традиційних театрів — драматичного, лялькового, музичного, як жива художня течія, що має своїх численних шанувальників.

При всій розмаїтості форм і видів театру Сходу всі вони мають деякі загальні риси. У першу чергу це високий ступінь семантичної насиченості всіх його елементів, а отже — умовності образотворчих засобів. У певному змісті цей театр завжди був адресований спокушеному, «присвяченому» глядачеві, здатному зчитувати складний символічний код пластики, жестикуляції, міміки. У цьому зберігаються традиції ритуальних дійств — діалогу з богами. Такому шляху розвитку театру й збереження його традиційних форм сприяв традиційно високий суспільний статус: заняття театром на Сході завжди були шановною й поважною справою. Сакральність театральної дії допомагала зберігати його близькість до релігійних ритуалів. Багато в чому цій особливості театру Сходу визначалися його розвитком під егідою й у рамках буддизму (театр південно-східних цивілізацій — і під впливом індуїзму).

Зазначене однаково справедливо для традиційного театру Індії (як його народної, так і придворно-аристократичної ліній); театру Японії (особливо Но, Кабукі, театру ляльок Дзерурі); театру Китаю (у якому традиційно сильні музична, вокальна й танцювальна лінії); тибетського театр Цам; балійського міміко-пластичного театру; в'єтнамський театр Туонґ. До театрів цього типу примикають всі форми індонезійського культового театру Ваянґ: ваянґ-куліт (театр тіней), ваянґ-ґолек (театр об'ємних ляльок), ваянґ-топенґ (театр масок), ваянґ-оранґ (театр живого актора),

[ред.] Театри Африки

По подібному шляху йшло розвиток традиційного театрального мистецтва в Африці. Збережені в непорушності стародавні релігійні вірування й древні анімістичні культи обумовили й збереження традиційних ритуальних подань, насичених танцями, пластичними дійствами, піснями, барабанними ритмами маримби й тамтамів. Ці традиційні подання проходять на відкритому повітрі, і присвячені до різних знакових подій — збору врожаю, закінченню польових робіт, удалому полюванню, примиренню племен, народженню дитини й т.д. У африканських народностей, що сповідують мусульманство широко розвинений театр маріонеток, що, поряд з вуличними виставами імпровізаторов-масхарабозов, мистецтвом пантоміми й поданнями масок, є традиційним для багатьох мусульманських країн.

[ред.] Театри Європи

Стародавній театр на острові Делос
Стародавній театр на острові Делос

Величезний вплив на розвиток європейського театрального мистецтва мав давньогрецький театр, який з'явився у давньогрецьких містах-державах уже в 5 в. до н. е. Театральні вистави Стародавньої Греції були всенародним святом, на гігантських амфітеатрах, під відкритим небом збиралися десятки тисяч глядачів. Крім професійних акторів, подання розігрувалося самими громадянами — учасниками хору. У трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі, відстоювалися ті або інші соціально-політичні ідеали. У комедіях Аристофана гостро висміювалися пороки, відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста й села зображував мім, який, виникнувши в 5 в. до н. е. як народний театр імпровізації, пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.

У давньоримському театрі (драматурги Плавт, Теренций, Сенека й ін.) розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети — пантомім, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Основний акцент у них переносився на видовищність. Театральні вистави замінялися гладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках. Тут же влаштовувалися і більш криваві видовища — масове полювання, єдиноборства зі звіром, публічне розтерзання дикими звірами беззбройних людей (головним чином, засуджених злочинців). Активно розвивалися циркові ігри — змагання колісниць, кулачні бої й ін. Театр втрачає свій сакральний характер, і актори представляють нижчі шари суспільства.

В Середньовічній Європі боротьба християнства з пережитками язичества і його ритуалів торкнулася і театрального мистецтва. Світські театри були закриті, актори піддавалися жорстоким переслідуванням, відлучалися від церкви й підпадали під санкції інквізиції. Незважаючи на тиск церкви, театральне мистецтво розвивалося у творчості бродячих акторів — західноєвропейських гістрионів, жонглерів, та Руських блазнів і скоморохів. Характерним для ранніх форм театру був принцип узагальненого показу людини, шукалося не індивідуально-різне, а загальне, що вело до появи постійних типів-масок. Особливий інтерес представляли ваганти — співці-сказителі із середовища недоучених семінаристів і розжалуваних священиків. У творчості мандрівних акторів, і особливо вагантів, розвивалася переважно сатирична лінія, опозиційна офіційної ідеології.


Вишивка Це незавершена стаття з культури.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

[ред.] Дивіться також


[ред.] Джерела

  1. Закон України про театри і театральну справу
  2. Закон України про театри і театральну справу
Особисті інструменти