Театр ляльок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фрагмент вистави обласного театру ляльок міста Донецька «Сестриця Оленка і брат Іванко»

Театр ляльок або ляльковий театр — особливий вид театру, де задіяно ляльки.

Зміст поняття і види лялькового театру[ред.ред. код]

Джон С. Сарджент. «Маріонетки. Актори за ширмою». 1903 р.
Оригінальна лялька — «пальцева»

Ляльковий театр — це театральне видовище, в якому діють ляльки (можуть варіюватися за розмірами і формами, наприклад, бути об'ємними або пласкими), що рухаються за допомогою акторів. Здебільшого актори, які керують ляльками, сховані або замасковані від глядача, однак останнім часом набув поширення театр ляльок «вживу» — коли глядачі здатні побачити, як відбувається процес керування ляльками.

Основною ідеєю лялькового театру, в незалежності від його виду і форми, є здатність за допомогою ляльок створити виставу, що може бути розвагою (майже завжди), культурною подією з дидактичним, інформаційним або ішим акцентом (функціональна сторона лялькового театру, театру і взагалі мистецтва). За допомогою ляльок актори лялькового театру (називаються лялькарі) здатні створити якраві о́брази, передати характерні риси людського характеру і/або форми поведінки, актори вкладають в «уста» ляльок (а подеколи і без слів, а лише грою) повчальний зміст, важливу інформацію або навіть соціальні маніфести.

Крім гри ляльок у ляльковій виставі, зазвичай, існує голосовий супровід — це найчастіше «озвучування» ляльок (іхні ролі, які, знову ж таки, найчастіше читають лялькарі, подеколи інші особи або одна особа), також у ляльковій виставі може бути оповідання (роль оповідача), що може бути як на виду глядачів, так і поза їх очима. Дуже часто, особливо в національних лялькових театрах, вистави відбуваються під акомпанемент музичних інструментів, з використанням інших видів традиційного мистецтва тощо.

Театри ляльок розрізняють за конструкціями ляльок та засобами їхнього керування на такі види:

  • театри горішніх ляльок — рукавичні, тростьові, демонстрування вистав з ляльками найчастіше відбувається над ширмою, що закриває акторів. У всіх означених випадках актор, що рухає лялькою внизу неї, а лялька — відповідно нагорі;
  • театри нижніх ляльок або маріонеткові театри — використання маріонеток, тобто ляльки рухаються за допомогою ниток або дроту, а актори, що ними керують, у більшості випадків над ними;
  • театри, де ляльки не вгорі, і не внизу акторів, що ними управляють — до цієї групи належать величезне число різновидів лялькового театру, зокрема, знаменитий театр тіней (з усіма його національними підвидами, як скажімо, яванський ваянг, турецький караґьоз чи його грецька адаптація карагіозіс), а також театральні видовища вертепного плану (український вертеп, білоруська батлейка тощо), а також різноманітні види синтетичного лялькового театру (можна виділити в окремий вид) — від маріонеток, що управляються не вгорі, а на рівні акторів (з національними підвидами, як японський бунраку) до перевдягнених у ляльки акторів (доволі популярний нині вид костюмованих вистав можна розглядати і як вид лялькового театру).

Різноманіття форм і характеру вистав лялькових театрів обумовлено найчастіше національними традиціями (так, у деяких країнах ляльковий театр був першим і тривалий час навіть єдиним) видом театрального мистецтва), а також специфікою постановочно-драматургічних завдань, що стоять перед акторами, умовами, в яких відбуваються вистави та взаємозв'язком з іншими видами мистецтва (графіка, народна іграшка, скульптура, театр масок тощо)[1].

Яскраво проявляються методи творення лялькового театру в залежності від його функціональності — подеколи за допомогою лялькового театру виголошувалась їдка сатира проти існуючих порядків і владоможців (повсюдно в Європі за Середньовіччя, коли лялька дозволяла собі сказати те, чого не могла виголосити людина), а у цілій низці країн Сходу завдяки виключній майстерності засобом лише традиційного театру тіней досягалась постановка масштабних героїко-епічних сказань, любовних історій зі значною кількістю акторів і подій, або реінісценцій на тему національної історії. А наприклад, український вертеп — це своєрідна різдвяна оповідь про Христа і біблійні події.

Головною ж неодмінною рисою будь-якої лялькової вистави є вміння розважити глядачів, а часом не лише спонукати посміятись, а й поміркувати.

З історії лялькового театру[ред.ред. код]

Лялькар-індонезієць

Відомості про театр ляльок зустрічаються ще в античній літературі, відомо також, що в і Давньому Єгипті були театралізовані вистави релігійного змісту з використанням ляльок богів.

З даніх давен лялькові вистави відомі також у країнах Сходу — в Китаї, Японії, Індії, Індонезії тощо.

Улюбленим героєм лялькових театрів у Європі (від Середньовіччя) завжди був розумний, дотепний представник народу:

Виготовлення ляльок, зокрема великого розміру, приміром з пап'є-маше, практикувалося й зустрічається в наш час для участі у святковій ході, скажімо під час карнавалів у Іспанії, Франції та Німеччині.

У Туреччині (від доби Османської імперії) та в прилеглих народів (наприклад, у вірмен) поширення набув театр тіней караґьоз.

До початку XIX століття народний ляльковий театр поступився напівпрофесійному — у період розквіту романтизму місцева інтелігенція починає ладнати аматорські лялькові вистави, що часто поєднуються з вивченням і збереженням народних традицій. Дуже швидко на це приходить мода — і ось уже відвідання таких, часто ліричних або сатиричних вистав, нерідко з додаванням етнографічних чи соціальних деталей і дуже часто на невибагливий сюжет про кохання людей з різних станів суспільства, стає дуже популярним в середовищі освіченого міщанства. Відомо, що навіть класики світової літератури Жорж Санд, Анатоль Франс, Моріс Метерлінк і Бернард Шоу писали для лялькового театру.

Вистава Punch & Judy Show

У ХХ столітті розвиток лялькового театру в країнах світу пішов різними шляхами — у англомовному світі (Великобританія, США) лялькарі лишились аматорами, однак завдяки комерціалізації головного персонажа національного лялькового театру Панча, вистави Punch & Judy Show, що показуються на свята або на ярмарках користуються незмінною популярністю. Мандрівними лишаються здебільшого і трупи лялькарів у романському світі, включаючи Латинську Америку, де європейські традиції поєдналися з індіанськими та африканськими. У низці країн Європи, зокрема Франції, Німеччині, Чехії, Польщі, Україні, Росії тощо ляльковий театр став одним із видів класичного театрального мистецтва, а його провідниками стали дуже часто стаціонарні заклади культури — лялькові театри.

Так, у СРСР, де мистецтво було одним із чинників державної пропаганди, наряду з мережею державних драматичних театрів по всій країні було створенно мало не в кожній великій адмінодиниці дитячі, і зокрема, лялькові театри (наприклад, станом на 1970-ті в СРСР нараховувалось близько сотні театрів ляльок). Подібна ж ситуція склалась після ІІ Світової війни і в країнах Соцтабору, хоча без сталих традицій, які існували до того, ляльковий театр в Україні чи Чехії ніколи б не зміг досягнути сучасного рівня професійності. Найстарішим професіональним ляльковим театром у Європі та світі традиційно вважається чеський Театр Спейбла і Гурвінка, відкритий у 1930 році. Однак, заради справедливості, варто зазначити, що перші стаціонарні театри виникли у німецькомовних країнах, і зокрема першим був Мюнхенський театр маріонеток, що відчинив свої двері ще 1900 року, а задуманий як дитячий стаціонарний театр ляльок його творцем Йозефом Леонардом Шмідом (Josef Leonhard Schmid, 18221912) був ще в середині XIX століття.

В цілому на кінець ХХ — початок XXI ст.ст. склалось декілька потужних шкіл лялькарів зі своїми, в першу чергу, типами ляльок, манерою ведення вистав тощо — пострадянська, зокрема українська та російська, центральноєвропейська, зокрема чеська і польська, західноєвропейська, зокрема, німецька і французька, а також дуже оригінальна китайська.

Всі держави Центральної Європи, де лялькові театри були державними установами (закладами культури) після економічних негараздів 1990-х не тільки зберегли, а й розвинули діяльність лялькарів. Стаціонарні лялькові театри нині з успіхом працюють в Польщі (десятки, понад 30, майже в кожному більш-менш великому місті, також і приватні від 1990-х років), Росії та Україні (в кожному обл-, республіканському або крайовому центрі, подеколи в інших великих містах), Чехії, Болгарії (бл. 10), Румунії, БілорусіМінську, Гомелі, Могильові, Бересті, Гродно, Молодечно), країнах Прибалтики, Угорщині. Наприклад, у Чехії нині функціонує близько 300 аматорських колективів лялькарів та 12 стаціонарних лялькових театрів зі своїми сценами[2].

Розвиток лялькового театру на сучасному етапі, як і решти видів мистецтва, виявляє декілька протилежних тенденцій — з одного боку етнізація, тобто консервування, подеколи розшукування національного коріння в ляльковому театрі, з іншого боку — осучаснення лялькового театру — останнє стосуєьтся як модернізації сюжетики вистав, так і активного використання під час вистав досягнень технічного прогресу, скажімо відеоряду, кінозображень, якихось спецефектів тощо. Дуже корисною формою взаємообміну досвідом і традиціями є проведення різноманітних, в т.ч. вуличних, як національних, так і міжнародних фестивалів театрів ляльок.

Український театр ляльок[ред.ред. код]

Першим ляльковим театром в Україні, традиції якого сягають у Пізнє Середньовіччя, можна вважати вертеп.

Дивись основну статтю: Вертеп

Героєм народного лялькового театру в Україні в пізнішу добу став Запорожець.

Перший професійний ляльковий театр в Україні — в Києві (тепер Київський державний академічний театр ляльок) було засновано 27 жовтня 1927 року як філію Театру юного глядача за ініціативою народного артиста України О.І. Соломарського та Дєєвої І.С.. Перший театральний сезон було відкрито 2 виставами — «Старовинний петрушка» та «Музики» за Л. Етібовим у постановці П. Щербатипського.

Дивись основну статтю: Київський державний академічний театр ляльок.

Розвиток лялькарського мистецтва в містах України набував значної динаміки з утворенням державних закладів — театрів ляльок, у 1950-ті, 1970-ті і в 1990-ті (вже за незалежної України).

Дивись також: Категорія:Лялькові театри України.

Нині в Україні функціонує близько тридцяти державних і комунальних лялькових театрів та декілька приватних, практично в кожному облцентрі та інших найбільших містах країни.

В Україні організується і проводиться низка популярних Міжнародних фестивалів лялькарів, зокрема «Інтерлялька» (м. Ужгород), «Подільська лялька» (м. Вінниця), «Золотий Телесик» (м. Львів), «Дивень» (м. Хмельницький) тощо.

Однією з тенденцій у деяких українських лялькових театрах є виготовлення ляльок за давніми українськими традиціями — їх використовують, зрозуміло, у виставах за адаптаціями українського фольклору.

Як і всюди, в Україні лялькові театри є найбільш відвідуваними під Новий Рік, коли не лише демонструються різдвяні спектаклі (в т.ч. і за біблійними історіями), й готуються спеціальні новорічні вечори та вистави.

Виноски[ред.ред. код]

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]

  • Лабінський М.Г. Театр ляльок // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 11. — Книга 2. — Київ, 1984., стор. 168
  • ст. «Театр ляльок» у російськомовній «Театральній енциклопедії»
  • Голдовський Борис Ляльковий театр // Детская энциклопедия. Познавательный журнал для девочек и мальчиков. Учредитель: ЗАО «Аргументы и факты» № 4'1999 (рос.)
  • Шабаліна Тетятна Ляльковий театр // стаття на www.krugosvet.ru (он-лайн Енциклопедія «Круґосвєт») (рос.)
  • Фёдоров А.Я. Из истории кукольного театра, М., 1940 (рос.)
  • Советский театр кукол. 1918-1932, М., 1963 (рос.)
  • Театр кукол СССР. 1959-1960, М., 1962 (рос.)
  • Соломоник И. Н. Традиционный театр кукол Востока. Основные виды театра плоских изображений. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1983. — 184 С.
  • Maindron E. Marionettes et guignols, P., 1900 (фр.)
  • Puppen und Puppenspiele, Bd 2, Munch., 1929 (нім.)
  • Beaumont C. W., Puppets and puppet stage, L.-N. Y., [1938] (англ.)
  • The puppet theater in America... 1524-1948, N. Y., 1948 (англ.)
  • Нейкова М., Н а ч е в а М. [и др.], Куклен театър, С., 1956 (болг.)
  • Komedie a hry ceskych lidovych loutkaru, Praha, 1959 (чес.)
  • Sztaudynger S., Jurkowski H., Ryl H., Od szopki do teatru lalek, Lodz, 1961 (пол.)
  • Інтерактивний ляльковий театр "PUP.t.i." (пап.ті.ай) (м. Київ, Україна)