Текіла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Текіла

Текі́ла — спиртний напій із соку серцевини блакитної агави. Міцність напою 38-40% і у ньому ніколи не було хробачка. Деякі виробники навмисно кидають його у текілу для того, аби вразити іноземців та підняти ціну, але це лише маркетингові пастки і зовсім не мексиканська традиція.

Текіла буває чотирьох видів:

  • Blanco («срібна») — прозора, її розливають у пляшки одразу ж після дистиляції без витримки
  • Joven («золота») — із додаванням жовтого барвника та ароматизаторів

Reposado і Anejo — справжня, витримана у дубових бочках текіла, вирізняється терміном витримки. Reposado натягує аромату дуба від двох місяців до року, а Anejo — від року до десяти. Вважається, що свої найкращі якості текіла демонструє у 4-5 літньому віці.

1.Історія текіли[ред.ред. код]

До загарбання іспанцями у індіанців не було міцних напоїв. До 1521 року вони пили винятково пульке — молочного кольору ледь пінистий і тягучий, сік агави, що перебродив, щоправда не тієї агави, з якої роблять мескаль. Міцність пульке не більша, ніж в слабкого пива. Його і зараз охоче виготовляють та п'ють мексиканці. Поява разом з європейцями aguardiente («вогняної води») завдала індіанцям Мексики такої ж шкоди як і індіанцям Північної Америки або народам Сибіру.

На відміну від індіанців іспанці, а іспанські солдати тим більше, полюбляли та вміли випити. Невелика кількість алкоголю, яку вони привезли з собою до Нового Світу, скоро закінчилась. Потрібно було шукати адекватної заміни. Вже через декілька місяців після прибуття до Мексики, іспанці зробили примітивні перегонні апарати. Постало питання сировини. Іспанці, звичайно ж, звернули увагу на існуюче пульке — білуватий напій із соку американської агави, що за смаком схожа на сироватку і містить незначну кількість алкоголю. Незабаром, провівши ряд експериментів, вони побачили, що із інших видів агави можна гнати набагато міцніші напої.

І хоча перервані зв'язки з далекою Іспанією налагодились і більшість колоністів повернулись до своїх звичних вина, бренді та рому, до того часу іспанці вже зрозуміли, яка комерційна вигода може бути для них від продажу спиртних напоїв звиклим до спиртного індіанцям.

Власне так і почалась історія мескаля. Текіла — це той же мескаль, який виробляють із виду агави Agve tequilana, що росте в основному в мексиканському штаті Халіско. Як агава, так і сам напій отримали свою назву за містом Текіла, що є головним центром виробництва цього сорту мескаля.

Саме мескаль з цього міста вперше в історії Мексики став експортним товаром, коли у 1873 році декілька бочок напою відправили до Сполучених Штатів. Тоді він ще не називався «Текіла», і навіть на всесвітній виставці в Чикаго у 1893 році, на якій отримав медаль, він був представлений під назвою «Бренді мескаль». Лише у 1910 році, на ярмарку в Сан-Антоніо, медаль було присуджено вже «Вину текіла». Назвою напою з того часу стала назва міста.

Agve tequilana вирощується в основному в двох районах: навколо міста Текіла та навколо Тепатилану. На території всього у 20 тисяч гектарів, культивуються близько шістдесяти мільйонів рослин. Ця «голуба агава» швидше дозріває для цвітіння ніж інші сорти: один раз на 8-10 років.

2.Виготовлення[ред.ред. код]

Процес виготовлення текіли в основному такий як і у інших мескалів. Відрізняється він лише тим, що до натурального aguamiel — соку агави — додається цукор в пропорції 1:8 по вазі. Ферментація суміші триває чотири дні, потім суміш іде на перегонку. Кінцевий продукт виходить лише після другої перегонки.

Більша частина текіли, на той час прозорої як сльоза, одразу розливається по пляшках. Менша частина вистоюється в дубових бочках терміном від декількох місяців до семи років максимум. Напій при цьому пом'якшується і набуває блідосолом'яного відтінку. Зовсім невелика частина текіли іде на виготовлення на її основі лікерів: мигдального, сливового чи айвового. Зараз виготовляється близько сімдесяти мільйонів літрів текіли щороку, половина з якої експортується. Уряд Мексики звільняє виробників текіли від ліцензування та експортного мита, з метою сприяння просуванню національного напою на світовий ринок за помірними цінами.

При цьому у Європі випивається всього 5% усієї експортованої кількості, а у Сполучених Штатах — понад 90%. Однак якість європейської текіли є завжди кращою, адже це завжди справжня, розлита в пляшки на місці виробництва текіла, міцністю 38-43 градусів.

Щодо США та Канади, то туди текілу відправляють у сталевих цистернах, а сам напій при цьому випускається підвищеної міцності — 55 градусів. Імпортер на місці доводить напій до нормальної міцності, розбавляючи її дистильованою водою та розливає по пляшкам. Що, звичайно ж, зовсім не те, що натуральний продукт.

3.Пиття[ред.ред. код]

Як мескаль, так і текілу знавці п'ють винятково у чистому вигляді. Після чарки іде щіпка солі, змішана з перцем та іншими спеціями. Замість солі можна посмоктати шматочок лимону, вірніше лайму — маленького зеленого лимону, що є популярний як у Мексиці, так і за її межами. Гурмани спочатку їдять лимон, потім текілу, і закінчують сіллю.

Якщо ж ви не знавець, а звичайний споживач, то запивайте мескаль та текілу «Сангритою» («кровець»), в основі якої томатний та апельсиновий сік, цибуля та страшенно пекучий мексиканський перець — чілі.

Текілу (але ні в якому разі не мескаль) можна пити також у вигляді різноманітних коктейлів та сумішей: з анісовою горілкою та льодом, грейпфрутовим соком, гранатовим соком та тертим пекановим горіхом, деколи просто розбавляють газованою водою чи лимонадом.

Джерела[ред.ред. код]

http://potatohouse.biz/story_detail.php?StoryID=31%7C Картопляна хата