Телармоніум
Телармо́ніум (англ. Telharmonium) — перший у світі електромузичний інструмент. Був запатентований американським винахідником Таддеусом Кехіллом (Thaddeus Cahill) у 1897 році, сконструйований — у 1906.
Телармоніум являв собою набір з 145 спеціальних електрогенераторів, що виробляли змінний електричний струм різних частот, і складної системи перемикачів і індукторів, націлених на здійснення аддитивного синтезу звуку. Керування інструментом здійснювалося за допомогою динамічної клавіатури об'ємом 7 октав. Амплітудний діапазон сягав від 40 до 4 000 Гц
Усього було сконструйовано три інструменти. Перший важив близько 7 тон, а другий і третій — порядку 200 тон і був завдовжки близько 18 метрів і оцінювались у 200 000 доларів. Інструмент призначався для прослуховування музики по телефону, хоча також проводились концерти у спеціально побудованому в Нью-Йорку «Телармоніум-Холлі». Грали на інструментів як правило два музиканти, причому музичний репертуар і прийоми гри були подібними до органного виконавства.
Відомо, що в 1907 році цей інструмент слухав композитор Бузоні Феруччо, який невдовзі опублікував «Нарис нової музичної естетики», в якому передбачив велике майбутнє електронної музики. В середині 1910-х років інтерес до інструменту почав спадати, крім того виникли серйозні технічні проблеми з телефонною трансляцією гри телармоніума. Це стало причиною припинення використання телармоніуму у 1916 році.
Дотепер не збереглося жодного телармоніума, ані жодного аудіозапису гри цього інструменту.
