Телегонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Телегонія (від грец. Τηλέ — далеко та грец. γονε, γονος — народження, породження; «віддалене народження») — псевдонаукове уявлення в галузі репродуктивної біології, яке полягає у тому, що спадкові ознаки попередніх (особливо першого) статевих партнерів самиці начебто можуть передаватися у тій чи іншій мірі усім її наступним нащадкам.

Згідно з цим уявленням, якщо в жінки до зачаття дитини мали місце статеві стосунки з одним чи більше партнером, окрім батька цієї дитини, навіть якщо при цьому використовувались презервативи або інші протизаплідні засоби чи робились аборти після «невдалих» статевих актів, то все одно в результаті у народженої такою жінкою дитини, окрім батька, від якого він успадкував гаплоїдний набір хромосом, є ще й декілька батьків за телегонією, від яких він може успадкувати фенотипні ознаки.

Історія[ред.ред. код]

Вперше ідея телегонії виникла ще у Древній Греції та була описана Арістотелем у його творах. Древні греки описували походження багатьох своїх міфологічних героїв як таких, що мали двох батьків: один батько був богом, наприклад Зевсом, а інший батько — звичайною людиною. Пізніше, у середні віки, у зв'язку із «перевідкриттям» Арістотеля, інтерес до телегонії знову підвищився.

На початку 19 століття найвідоміший випадок телегонії був продемонстрований лордом Мортоном та записаний з його слів Чарльзом Дарвіном[1]. Селекціонери-заводчики активно працювали над поліпшенням робочих якостей кінських порід. Було вчинено спробу схрестити свійського коня із витривалою дикою кваггою, підвидом зебри. Як матір майбутніх зеброконей дібрали найкращу породисту кобилу лорда арабської породи, а батька — самця квагги. Кобила завагітніла й дала приплід з середніми ознаками, успадкованими від батька й матері[2]. Через невдачу отримати потрібні якості досліди було припинено. Через кілька років кобила була спарована на іншій фермі з чорним арабським скакуном й народила двох лошат, що мали на ногах більш чітки полоси на ногах ніж власне гібрид квагги та коня[2]. Тобто наявна відсутність наукового підходу при вивченні явища, коли поодинокий випадковий збіг двох фактів та ще й розведених у часі (парування зебр і коней та прояв рецесивних ознак фенотипу (зеброїдність на ногах[3]) різної масті в результаті розщеплювання) подається як причинно-наслідковий зв'язок[4].

Експериментальна перевірка[ред.ред. код]

Спроба відтворити результат Мортона у дослідах селекціонерів Кассара Юарта (1889), а також І. І. Іванова у заповіднику Асканія-Нова у 10-20-х роках 20ст., закінчилися невдачею. Наочним прикладом відсутності впливу материнського організму на генетично детерміноване забарвлення потомства служать численні експерименти по трансплантації чистопорідних зародків від самок однієї породи в іншу. Десятки таких експериментів проведені на кролях, мишах, вівцях тощо. Генетично чорний зародок, що розвивається в організмі білої матері, завжди зростає в чорну особину, а генетично білий зародок, що росте в організмі чорної матері, завжди виявиться істотою білого забарвлення[5].

Наукове пояснення випадків телегонії[ред.ред. код]

За сучасними уявленнями, більшість фактів, що «демонструють явище телегонії» — це поява у потомства ознак, відсутніх у безпосередніх батьків, але які існували у далеких предків. Хрестоматійний приклад — виявлення прихованих (рецесивних) ознак у результаті розщеплювання при певних поєднаннях батьківських генотипів, а також атавізми, спонтанні вторинні мутації, що оновлюють генетичну інформацію, змінену первинною мутацією (такі, як поява хвоста у людської дитини)[5].

Телегонія у буденній свідомості[ред.ред. код]

Телегонія була спростована як науковим так і співтовариством селекціонерів ще 1889 року під час Пенікуікських дослідів професора зоології Единбурзького університету Джеймса Коссара Юарта James Cossar Ewart[6]. Касар Юарт є автором статті в 11-ому виданні енциклопедії Британіка про забобон телегонії[7]. Проте уявлення про неї як об'єктивну річ залишаються жити у певних колах донині, маючи поширення серед деяких заводчиків тварин та птахів, особливо собак, коней та голубів. Уявлення про телегонію також відповідає соціально-ідеологічним запитам прошарків суспільства, що засуджують дошлюбний або кримінальний секс, тих, хто при виборі подружжя робить підміну поняттю «здорове коріння» поняттям «соціально-успішне коріння»[8]. Концепцію телегонії активно використовують релігійні фундаменталісти[9] та расисти[10][11].

Примітки[ред.ред. код]

  1. (англ.) Darwin Ch., Variation of Animals and Plants Under Domestication (1868).
  2. а б (англ.) John Alexander Moore Science as a way of knowing: the foundations of modern biology. Harvard University Press, 1993 — p. 530.
  3. (рос.) Масті лошаді на сайті російського Республіканського центру олімпійської підготовки кінного спорту та конерозведення.
  4. (рос.) Энциклопедический словарь Ф. Брокгауза и И. Эфрона. Том 64. — СПб, 1901, стор. 777.
    « Однако полосатость на ногах и на плечах встречается иногда у лошадей независимо от влияния всякой примеси и служит, между прочим, доказательством происхождения лошади от полосатых предков вроде зебры, квагги, бурчелиевой лошади  »
  5. а б (рос.) Асланян М. М., Спирин А. С. Полосатая дочь кобылы лорда Мортона // Друг, N 3(21) за 1997 рік.
  6. (англ.) James Cossar Ewart The Penycuik experiments. A. and C. Black, 1899 — 177p.
  7. (англ.) «Heredity» Encyclopædia Britannica, 2011.
    « All these beliefs, from inheritance of acquired traits to telegony, must now be classed as superstitions. They do not stand up under experimental investigation and are incompatible with what is known about the mechanisms of heredity and about the remarkable and predictable properties of genetic materials.  »
  8. Коментар Губіна М. В., завідувача відділенням реанімації міста Кривий Ріг до статті (рос.) Асланян М. М., Спирин А. С. Полосатая дочь кобылы лорда Мортона // Друг, N 3(21) за 1997 рік.
  9. (рос.) Гордеенко Е. Телегония на сайті Свята традиція УКГЦ.
  10. (рос.) Близнюченко А. Г. Телегония — мифы и реальность на сайті Білий світ
  11. (англ.) Jan Bondeson, A Cabinet of Medical Curiosities, 1999. p. 159.

Посилання[ред.ред. код]

Академічна та неакадемічна критика[ред.ред. код]

Матеріали прихильників існування телегонії[ред.ред. код]