Теологічна освіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Теологі́чна або бологосло́вська або релігі́йна осві́та — система професійної підготовки служителів релігійних культів, фахівців-теологів, викладачів богослів'я у різного типу й рівня духовних навчальних закладах.

Історія[ред.ред. код]

Виникнення і розвиток релігійної освіти пов'язані з історією формування релігії в давніх державах Сходу (Вавілонія, Єгипет та інші), з ускладненням богословських систем, знання яких вимагало спеціальної підготовки священнослужителів і систематичного тлумачення релігійного вчення населенню.

З виникненням буддизму (VIV століття до н.е.) навчання населення релігії почало проводитися в монастирських школах. У християнстві (I століття н. е.) теологія стала предметом вивчення в катехізичних і загальноосвітніх школах Александрії (Єгипет), Єрусалиму, Риму та інших міст Римської імперії і Візантії.

Найбільший розвиток релігійна освіта отримала в епоху феодалізму, коли монополія на освіту знаходилася в руках церкви, а сама освіта мала переважно богословський характер. Теологія була основним предметом і світської, у тому числі вищої, школи, що виникла в середні віки. У подальшому, у зв'язку з розвитком світської школи, що почався в період Реформації (перша половина XVI століття), релігійну освіту витіснили зі сфери духовного життя суспільства. Проте професійна підготовка духовенства, фахівців-теологів і релігійне навчання населення безперервно здійснюється в багатьох країнах і до сьогодні.

Основне в релігійній освіті — вивчення так званих священних, канонічних книг: у буддизміТіпітака та інші, у ісламіКоран, у християнствіБіблія, в іудаїзмі — біблейський Старий завіт і Талмуд. У них викладаються учення Яхве, Будди, Ісуса Христа, Мухаммеда (Магомета) та інших, що вважаються засновниками релігії, або їх послідовників, учнів (апостолів) та пророків; система догматів певного віровчення, вироблених і затверджених вищими церковними інстанціями (соборами, папськими енцикліками і тому подібним).

Телогічна освіта в СРСР[ред.ред. код]

У СРСР відповідно до декрету «Про відділення церкви від держави і школи від церкви» (1918) вивчання релігійних віровчень у всіх державних і суспільних навчальних закладах було заборонене. Формально громадяни могли вивчати релігію лише приватно.

Вивчення релігії було заборонене і в державних школах Болгарії, Чехословаччини, Югославії та інших країнах так званого соціалістичного табору. У Польщі для всіх бажаючих релігійне навчання проводилося при костелах, в Угорщині катехізис викладали в церковних приміщеннях і факультативно — в загальноосвітніх школах.

Сучасність[ред.ред. код]

Нині церква має мережу власних навчальних закладів, що дають релігійну (богословську, теологічну) освіту, серед них:

  • Духовні навчальні заклади, що готують професійних служителів релігійних культів і богословів.
  • Конфесійні (створені за віросповідною ознакою) навчальні заклади церковноприходського типу — ними завідує місцеве духівництво. Вони дають не професійні, але систематизовані знання в області певного віровчення. Наприклад, в буддизмі — це монастирські школи, в мусульманстві — мектеби (куттаби) і коранічні школи при мечетях, в християнствікатехізичні школи при храмах, костелах.
  • Загальноосвітні початкові, середні і вищі школи, що належать певній релігійній організації, де поряд з іншими предметами вивчається теологія.

Для навчання релігії використовуються молитовні приміщення (мечеті, храми, синагоги і тому подібне), а також приватні, в основному конфесійні, недільні, вечірні, заочні школи і курси, засоби масової інформації (радіо, телебачення, преса і так далі), кінофільми з релігійним вмістом, богословська література.

Вища болословська освіта[ред.ред. код]

Нині вищу богословську освіту надають богословські (теологічні) факультети вищих навчальних закладів або спеціальні духовні навчальні заклади — духовні академії. В Україні це: Київська духовна академія (відновлена у 1992 році), Київська православна богословська академія, Український католицький університет (Львів), Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського в місті Києві, Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі, Ужгородська українська богословська академія, Чернівецький православний богословський інститут.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]