Теорія Сахарського насосу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Теорія Сахарського насосу — гіпотеза, що пояснює як флора і фауна мігрувала між Євразією та Африкою Левантійським сухопутним мостом. Теорія зазначає, що періоди рясних опадів тривали багато тисяч років (вологий період) в Африці, що призвело до фази «вологої Сахари», під час якої існувала велика кількість озер і річок[1]. Через це різноманітність представників флори і фауни була більшою. Аридизація Сахари 1,8-0,8 млн років тому, призвела до пересихання в окремих місцях Нілу, який, можливо, мав цілісний плин лише під час мусонів[2][3], але можливе інше пояснення переривання плину Нілу — підйом Нубійської височини.

Механізм[ред.ред. код]

У періоди вологої або «Зеленої Сахари», Сахара і Аравія ставали саваною. Під час між плювіальних періодів, терен Сахари знову повертався до стану пустелі, як правило, в результаті південнішого проходження Західноафриканського мусону. Випаровування перевищує кількість опадів, рівень води в озерах, на кшталт озера Чад падає, і річки стають сухими ваді. Флора й фауна, широко поширена під час субплювіалу, відступає на північ в Атлаські гори, на південь у Західну Африку або на схід, в долину Нілу, а звідти або на південний схід до Ефіопського нагір'я і Кенії або північний схід через Синай до Азії. Це відокремлювало популяції деяких видів у районах з різним кліматом, змушуючи їх адаптуватися, можливо, що призвело до алопатрічного видоутворення.

Пліо-плейстоцен[ред.ред. код]

Пліо-плейстоценові міграції в Африці, відбувались під час вологих періодів — Caprinae в два етапи 3,2 млн років тому і 2,7-2,5 млн років; Nyctereutes 2,5 млн років тому, і Equus 2,3 млн. Hippotragus мігрували 2,6 млн років з Африки в Шивалік. Бикові мігрували до Європи та Азії.

185 - 20 тисяч років тому[ред.ред. код]

Близько 133 і 122 тисяч років тому, південна частина Сахари, Аравійська пустеля зазнали початок Аббассіанського плювіалу (en:Abbassia Pluvial), вологого періоду мусонів зі збільшенням опадів близько до 200–100 мм/рік. Це дозволило євразійській біоті мігрувати в Африку, і навпаки.[4] Зростання сталактитів і сталагмітів (що вимагає дощової води) були виявлені в Холь-Зах, Ашалім, Евен-Сид, Маале-ха-Мейшар, Ктора Крекс, печера Нагев Тзавоа. В районі печер Кафзех і Ес Скул на той час опади сягали 600–1000 мм/рік.

Терен навколо Червоного моря був вельми посушливим до 140 і після 115 тис. років тому. Зменшення аридизації відбулося 90-87 тис. років тому, але кількість опадів становила близько 1/10 від плювіального максимуму 125 тис. років тому. Сталактити і сталагміти виявляються тільки в Евен-Сид-2.[4]

У південній частині пустелі Негев сталактити і сталагміти не росли між 185–140 кілороками, 110-90 кілороками, а також після 85 кілороку, ні протягом більшої частини періоду інтергляціалу, льодовикового періоду і голоцену. Тобто південний Негев мав аридний клімат в цей період[4].

Взагалі 60-30 кілороках клімат у багатьох частинах Африки був аридний[5].

Останній льодовиковий максимум[ред.ред. код]

Добрий приклад Сахарського насосу — це час після останнього льодовикового максимуму — пустеля Сахара була більшою, ніж зараз зі значним скороченням площі тропічних лісів[6]. Протягом цього періоду, зниження температури скоротило розміри Комірки Гадлі в якій вісхідне тропічне повітря з Екваторіальної конвергентної зони (ЕКЗ) приносить дощі в тропіки, а сухе повітря прямує, приблизно до 20° півн. широти і тече назад до екватора приносячи пустельний клімат в цей регіон. Під час цього процесу вітер переносить велику кількість пилу який осідає в північній частині тропічної Атлантики.

Близько 12 500 до Р. Х., кількість пилу у відкладеннях Боллінг/Аллеред осиляцій раптово падає і що доводить вельми вологі умови в Сахарі, із зазначенням осциляція Дансгора-Ешгера (раптове потепління супроводжується повільним охолодженням клімату). Зволоження клімату Сахари почалося близько 12500 р. до н. е., з розширенням ЕКЗ на північ в північній півкулі влітку, в результаті чого у Сахарі встановився вологий клімат, який (за винятком короткого сухого періоду пов'язаного з Верхнім дріасом) досягло максимуму в голоценовий кліматичний оптімум — кліматичну фазу в 4000 р. до Р. Х., коли в середніх широтах температура, була на 2 — 3 °C градуси тепліше, ніж до оптімуму. Аналіз відкладень в дельті Нілу також показує що в цей період було вища кількість опадів в сточищі Блакитного Нілу, тобто на Ефіопськом нагір'ї. Це було обумовлено головним чином сильними мусонами в субтропічних регіонах, що впливали на Індію, Аравію і Сахару. Озеро Вікторія, що перед цим увійшло до сточища Білого Нілу і майже висохло 15 кілороків[7]

Раптовий зсув на південь ЕКЗ пов'язують з подією Хайнріха (раптове охолодження супроводжується повільним потеплінням), пов'язаний зі змінами циклу Ель-Ніньйо, привзвів до швидкого висихання Сахари і Аравії, які швидко стали пустелею. З цією подією пов'язано помітне зменшення масштабів повеней Нілу, між 2700 і 2100 до Р. Х.[8].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Van Zinderen Bakker E. M. A Late-Glacial and Post-Glacial Climatic Correlation between East Africa and Europe // Nature, 194 (1962-04-14) (4824) С. 201–203. — DOI:10.1038/194201a0.
  2. http://gsa.confex.com/gsa/2008SC/finalprogram/abstract_136189.htm
  3. Williams, Martin A.J. Late Quaternary Environments in the Nile Basin 89 (2009) С. 61. — DOI:10.1007/978-1-4020-9726-3_4.
  4. а б в Vaks, Anton Desert speleothems reveal climatic window for African exodus of early modern humans // Geology, 35 (2007) (9) С. 831. — DOI:10.1130/G23794A.1.
  5. doi:10.1073/pnas.0510792103
    This citation will be automatically completed in the next few minutes. You can jump the queue or expand by hand
  6. Adams, Jonathan. «Africa during the last 150,000 years». Environmental Sciences Division, ORNL Oak Ridge National Laboratory. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  7. Stager, J. C. The late Pleistocene desiccation of Lake Victoria and the origin of its endemic biota // Hydrobiologia, 596 (2008) С. 5. — DOI:10.1007/s10750-007-9158-2.
  8. Burroughs, William J. (2007) «Climate Change in Prehistory: the end of the reign of chaos» (Cambridge University Press)